Дозвольте висказати думку лунатічки: ніяку державну мову можна "відмінити" законодавчо. Якщо у нас ще залишились українці, то вони не повинні бідкатися, в повинні:
1. Розмовляти українською мовою й вимагати навчання своїх дітей українською мовою (організовано та стихійно).
2. Вимагати дотримання цього закону відносно української мови.
3. Купувати та слухати ЗМІ українською мовою та бойкотувати російськомовні.
4. Створювати власну культуру власноручно, хто чим може. Писати книжки, займатися наукою, публіцистикою, аналітикою, генерувати українську сучасну думку. У нас є набагато більше можливостей для "самодеятєльності" ніж це може видатись. Підтримувати інших у боротьбі з держапаратом який пригноблює таку діяльність.
5. Виказувати шумно й часто недовіру тим не українським інституціям та культурним осередкам, які досі існують чи з'являються в Україні. Причому не тільки у віртуалі, але й у реалі.
6. Поважати іншомовних до того часу, поки вони не починають відверто чи приховано зневажати українське. Тоді ставити їх на місце по можливості та припиняти співпрацювати чи мати з ними справу, брати до себе у співпрацівники.
7. Спромагатися думати власною головою та підкоряти критичному розгляду будь-яку нову чи стару ідею, яку збираєтесь підтримувати.
8. Позбавитись комплексу неповноцінності та припинити заважати іншим самовиражатися та самореалізуватися.
Будь які закони накидаються на певне суспільство і їм же інтерпретуються. Цей закон (а визначеність є кращою за невизначеність) мусить мобілізувати та використовувати закон на свою користь. Якщо закони не виконуються, тоді який сенс на них взагалі звертати увагу?
Війни тільки підштовхують іноземний капітал в Україні втрутитися у внутрішні справи та встановити "порядок" зручний для цього капіталу. Все законно, легально, красиво. А ми виглядатимемо дикунами. Тут або самому займатися, або тихенько сидіти і не зойкати. Що і робить переважна більшість.
1. Розмовляти українською мовою й вимагати навчання своїх дітей українською мовою (організовано та стихійно).
2. Вимагати дотримання цього закону відносно української мови.
3. Купувати та слухати ЗМІ українською мовою та бойкотувати російськомовні.
4. Створювати власну культуру власноручно, хто чим може. Писати книжки, займатися наукою, публіцистикою, аналітикою, генерувати українську сучасну думку. У нас є набагато більше можливостей для "самодеятєльності" ніж це може видатись. Підтримувати інших у боротьбі з держапаратом який пригноблює таку діяльність.
5. Виказувати шумно й часто недовіру тим не українським інституціям та культурним осередкам, які досі існують чи з'являються в Україні. Причому не тільки у віртуалі, але й у реалі.
6. Поважати іншомовних до того часу, поки вони не починають відверто чи приховано зневажати українське. Тоді ставити їх на місце по можливості та припиняти співпрацювати чи мати з ними справу, брати до себе у співпрацівники.
7. Спромагатися думати власною головою та підкоряти критичному розгляду будь-яку нову чи стару ідею, яку збираєтесь підтримувати.
8. Позбавитись комплексу неповноцінності та припинити заважати іншим самовиражатися та самореалізуватися.
Будь які закони накидаються на певне суспільство і їм же інтерпретуються. Цей закон (а визначеність є кращою за невизначеність) мусить мобілізувати та використовувати закон на свою користь. Якщо закони не виконуються, тоді який сенс на них взагалі звертати увагу?
Війни тільки підштовхують іноземний капітал в Україні втрутитися у внутрішні справи та встановити "порядок" зручний для цього капіталу. Все законно, легально, красиво. А ми виглядатимемо дикунами. Тут або самому займатися, або тихенько сидіти і не зойкати. Що і робить переважна більшість.