Про Степана Сраку та іноземний романтизм

За таким інтригуючим заголовком не криється нічого більше, як моя малесенька думка про те, що колоніалізм зіграв з недоукраїнцями (не по етнічній приналежності, а про духу та вихованню), такий же самий злий жарт, як і з індєйцями в Нікарагуа. Це коли казати на людину з явним фенотипом та історичною особистістю «індєєць» то є принижувати її. У мене є сусід, італієць. У нього на фудкорті є своя забігаловка. На днях пішла купити там вечерю (ще схуднемо не дай боже!) і купувала однією з страв лазанью з куркою. Той італієць, хоч і живе в Нікарагуа, говорить по італійські. Мені дуже цікаво та гарно його слухати. То «курка» у нього звучала як «поло». Я не знаю італійської мови, але таке мужнє і романтичне ім’я як Марко Поло мені стало звучати не краще за Степана Сраку. Тобто, уся справа у ментальному середовищі. Усі народи були і простолюдними і аристократичними, усякими. Тому, тая штучна кампанія проти «жлобів» яких деякі просто ненавидять і які заважають їм жити, то совєцко-фашистська дурня, шкідливіше якої не придумаєш, щоб Україна так і тупцювала у своєму комплексі неповноцінності. У першу чергу, відображеному на тих, хто практикує такі дитячі травми.

UPD Тут мене поправляють що я ні разу не освічена і слово "полюс" і "курка" переплутала. Я погоджуюсь, мабуть, повелась на звучання. Так що, вибачаюсь перед усіма кого дезінформувала. У мене взагалі проблема з "ll" навіть у прізвищі Llosa, яке мені звучить як Йоса, але інтернети стверджують, що Льйоса якийсь чи якось так.