Цитата дня (я розумію, що багато чоловіків не схочуть зрозуміти, але треба ж!)

[chita_i]

Originally posted by irengloria at post

Видно, що завтра 8 березня. Чоловіки стають такими нав'язливо-люб'язними, аж гидко. Сьогодні, проходячи "Квадратом" на Лукянівці і ще обмірковуючи дискусію, що виникла на семінарі, бічним зором помітила, як чоловік, який ішов метрів за три попереду, притримав двері. Якось не подумала, що це для мене, адже я йшла не прямо за ним, тож автоматично взялась за ручку сусідніх дверей, і лише коли чоловік, з ображено-сердитим виразом на обличчі різко відпустив половинку дверей, які мене ледь не зачепили, я звернула увагу на цей вияв невдалого джентльменства.

Не раз стикалась з тим, що відмова від навязливої і по суті непотрібної люб'язності викликає злість і роздратування. Здавалось би, чоловіки мали б тішитись, коли жінка не потребує, щоб їй звільняли місце, допомагали одягти пальто чи принести стілець із сусідньої аудиторії. Однак навязливість, з якою пропонують такі послуги, і роздратування, яке викликає відмова від них, викликає стійку підозру, що насправді за цими виявами джентльменства стоїть елементарне бажання домінування, бажання підкреслити слабкість жінки, і якщо жінка не потребує допомоги, це спричиняє обурення. В принципі, розумію, що багатьох чоловіків так виховали, вони просто не замислювались над природою етикетних вимог і їх доречністю в сучасному світі. Однак слід враховувати, що декотрі вияви джентльменства для сучасних жінок є принаймні зайвими, якщо не недоречними. Наприклад, коли значно старший і поважніший за мене колега відчиняє переді мною двері і пропускає вперед, я почуваюсь надзвичайно ніяково - насправді це я б залюбки відчинила перед ним двері, демонструючи повагу до шановної людини; по суті, професійна субординація мала б передбачати саме таку поведінку, але розумію, що цей жест змусив би ніяковіти старшого колегу. Тож я зрештою намагаюсь опинитись ближче до дверей, відчиняю їх сама, і проходжу першою - я не червонію, що поважніша за мене людина відчиняє переді мною двері, він не червоніє, що не пропустив жінку вперед. Однак цей маневр вдається реалізувати не завжди, в таких випадках залишається хіба що прикре відчуття, що патріархальна норма сильніша за професійну.

Так само, більшість жінок спроможні самі одягнути пальто, перенести з місця на місце стопку книг, чи постояти в громадському транспорті. Тож, шановні чоловіки, перед тим, як запропонувати допомогу приятельці чи просто незнайомій жінці, подумайте, якби в аналогічній ситуації ваш приятель, чи відповідно, незнайома вам людина запропонувала таку допомогу вам, чи була б вона доречною? Якщо ні, то не робіть іншим того, чого не бажаєте, щоб робили вам. Зрозуміло, що етикет, як і уявлення, які за ним стоять, змінюється не зразу, але враховуйте, що для багатьох жінок непотрібна турбота виглядає як нав'язливість, а іноді має й принизливий відтінок, наприклад, коли жінкам звільняють місце, як інвалідам.

Comments

[o-teren.livejournal.com]

Тож, шановні чоловіки, перед тим, як запропонувати допомогу приятельці чи просто незнайомій жінці, подумайте, якби в аналогічній ситуації ваш приятель, чи відповідно, незнайома вам людина запропонувала таку допомогу вам, чи була б вона доречною?
Подумав. Не знаю чи доречна, чи ні (дивне формулювання, імхо), проте зазвичай не маю нічого проти, коли мені хтось допомагає перенести щось важке, чи притримує переді мною важкі двері. Завжди цим хлопчикам-помагаям щиро вдячний. :)

[chita-i.livejournal.com]

Ну це залежить від того, наскільки ви потребуєте уваги і у якому ви віці. Треба розрізняти залицяльні знаки уваги (тіпо, я б зрадістю з вами, ну самі знаєте, і щиро нічого не можу зробити, це природно, зроблю вам приємність, а вдруг клюне? це інстинктивна поведінка, я розумію), а інша справа - вихована "немічність"-неповноцінність жінок. Коли треба і не помічають, що треба допомогти, чи коли так хочеться уваги і ніхто не бачить, то до бісу прикро!

Жінка увага такого роду потрібна більше молодим, а чоловікам - старим. ото я вам вже сказала що ви старий! я не хотіла насправді

А коли жінка вже знає що почому, показні знаки уваги здаються клоунадою. Приймаються тільки ті, що дійсно потрібні.

[smijana.livejournal.com]

...гм.. "а Галя ваша балувана" :))

Мабуть, "що занадто - то не здраво".
Мені от, особливо коли на каблуках, ох як доречно і приємно присісти у транспорті.. відчуваю тільки вдячність. :) та і притримані двері тішать, і обмін усмішками - просто так - настрій піднімає..
певно, не переситилася ще. не було так щоб "занадто". :)

А щодо злості.. то від конкретних людей залежить. байдуже в чому виявиться, якщо вже є - то вилізе в багатьої сферах. і в жінок теж, до речі, і в чоловіків.

[chita-i.livejournal.com]

Я з тобою погоджуюся, так. Але, вважаю, що кожне «занадто» залежить від ситуації. От наприклад: чи хочемо ми, щоб у нас бачили у першу чергу людину (а люди, як ми знаємо, бувають двох різновидів: жінки та чоловіки, інших я поки не розглядатиму), а потім функцію (тобто професіонала, посаду, виконавця)? Мені здається, що переважна більшість людей відповість «так». Хоча бувають і виключення. Мій свекор, видатний психіатр, був чудовою у багатьох відношеннях людиною, але навіть вдома хотів, щоб його називали “doctor”. Це може видатись смішним, але я б не поспішала з висновками. Його виховала й вивчила за кордоном (Перу) його одинока мама зовсім скромного походження, і для нього бути лікарем то було найвище (майже неможливе) досягнення та втілена мрія. Тим більше, я вважаю, що він був закомплексований расово та соціально. Але більшість людей не так важко добуває свою професію і, потому, не так вже її цінно її мають, щоб поставити свою особистість позаду суспільної функції. Але якщо ми запитаємо, чи хочемо ми, щоб на нашу роботу хоч якось впливали залицяння інших (особливо небажані), то відповідь, напевно, буде що «ні». Я розумію, що сексуальна напруга – то рушій спілкування (колись Обком дуже дотепно класифікував градації))), але мотиви її під час роботи сумнівні. Нам неприємним здається немолодий чоловік, який «кидає» нам натяки, тому що ми не думаємо, що то він просто не напарубоцтвувався, а думаємо, що зловживає ієрархією, чи якийсь молодик занадто гормональний хоче різноманіття від родини.

Коли людина одна (без пари) та всі ми не молодішаємо, тільки природно запитувати себе: а чи подобаюся я ще протилежній статі? Бо хочеться подобатись. Мені так напевно. Тоді, будь-який прояв (чемний чи не образливий маю на увазі) радує і хочеться їх побільше. Коли людина вже «заспокоїлась» з різних причин, їй усі ті прояви тільки заважають, навіть дратують. Вона хоче вже бути не самкою, а авторитетом у суспільстві, якщо я можу так невдало сказати. Це як раз випадок описаний у скомунідженому мною дописі. Чоловіча увага такого роду, відчувається, як би деградує людину до самки, і «ставить її не місце», яке, до речі, вже зовсім у іншому боці. ) Щось таке мені думається.

[smijana.livejournal.com]

Все так. Особливо сподобався аналіз того як би ми хотіли щоб нас бачили: спершу людину, спершу професіонала, спершу нашу стать - у різних ситуаціях, вдома, на роботі, які різні бувають випадки через обставини життя (як от у твого свекра)..
Але ж є різниця між нечисленними випадками етикету і залицяннями як такими.. наприклад, притримування дверей у метро (які можуть так стукнути що мало не покажеться) - байдуже, чоловіком чи жінкою, старим чи молодим - це навіть не вияв галантності до жінки, це оте саме "суто загальнолюдське", чи не так?..
Стосовно поступання місцем - теж саме по собі (без продовження) це нейтральне явище: хочеш - сідай, не хочеш - стій далі.. мені здається, коли немає внутрішньої напруги чи "накрученості", то людина не робитиме з цього проблеми.

Інша річ коли вилазить ота "гендерність" і зневага з боку чоловіків, навіть у вигляді уїдливості - це вже точно заважає.
Як от сьогодні на Петрівці.. шукала (розуміючи що напевне не знайду після того як на двох українських точках не виявилося) товсту і дорогу книгу із шикарними фотографіями високої якості "Вишивка Сихідного Поділля" Причепіїв. Один із продавців погукав іншого - типу у нього є по вишивці книги. Я підійшла за тим дядьком (років 60 чи за 60), кажу йому що шукаю книгу Причепіїв, великого формату (бо тонесеньку маленьку я маю, скорочене видання, кишенькове), він мені дає книгу на якій написано "Вишивка Поділля" зовсім іншої авторки (нічого цікавого для мене), я дякую і питаю чи немає іншої бо це не те що мені потрібно. І що можна ще гуцульську (я автора не пам'ятала, мені жж-подружка дала напрокат дві книги і я ну дуже захотіла собі мати такі вдома бо там шалено якісні фотографії крупним планом). Знову він мені показав геть не те що я шукала.
Я подякувала і кажу що, на жаль, це не те. На що він мені каже: "Ви просто, як і всі жінки, самі не знаєте чого хочете".. - "Помиляєтеся, - кажу, - я просто знаю точно що я шукаю."
Пішла, але маленький осад лишився.. ну до чого ці штампи дурні про "самі не знаєте чого хочете", "жіноча логіка", "блондинки" і т.д.
Те саме, до речі, не люблю і з вуст жінок..

Ось такі речі - точно неприємні, бо виходять з НЕГАТИВУ. А бажання чоловіка чимсь "прислужитися" жінці, стати в нагоді, підтримати, - хай і незнайому, хай жіноцтво загалом, - якщо вони саме з цього джерела походять (а не від зверхності і бажання довести "ти без мене ніхто", є такі збочення) - в них негативу немає. І не варто його там шукати.. імхо.

[chita-i.livejournal.com]

Яка прикра пригода з тобою трапилась! Той дядько просто хам. Взагалі совкове хамство і цивілізована чемність міст не мають нічого статевого, вважаю. Перше то гидота, а друге просто необхідне для нормального спокійного життя.

Але мої чоловічі френди відзначились сьогодні. Один пише, що яка втрата, що жінки не хочуть бути сприйнятими як самки (http://gelavasadze.livejournal.com/1210583.html). Інший згадує що «вышел из тех ворот, что и весь народ» (і в них хоче частіше входити, по видимому) (http://dazevup.livejournal.com/668515.html), третій жартує що жінки є зацікавленими істотами (), четвертий показує, як у чоловічих ритуалах беруть участь жінки і як це неприродно, ще б пак! Неорганічні явища приводять до хибних висновків, що жінкам і не треба усім тим забивати свої голови. (http://kerbasi.livejournal.com/166912.html).

[smijana.livejournal.com]

мда..
знаєш, я вже давно зрозуміла що в цьому світі людей ТАК багато, що можна знайти "кожній тварі по парі".
От нехай любителі "самок" "водяться" із тими хто для них ідеал, і нехай інші знаходять товариство до свого смаку.. і всі будуть щасливі.
Люди в принципі, так і роблять.. і хто у що свято вірить - той те і знаходить, а потім каже: я ж казав! так і є, от і докази. :)
Так що.. хай буде багато різних товариств по інтересам, і у кожного життя - по його вірі. :)

[chita-i.livejournal.com]

у кожного життя - по його вірі. :)

Оце глибоке зауваження! Так і є. Насправді світ знаходиться в переважній більшості між нашими вухами. Решта "об'єктивної реальності даної нам у відчуття" - то просто щось чого ми не бачимо. )

[smijana.livejournal.com]

Ага, майже так. :)
...майже, бо "не бачити" можна по-різному.. можна до психо-відхилень, можна бачити і знати що воно є, але не бажати в тому перебувати, можна перебувати але відвертатися чи ховати голову в пісок.. багато варіантів.

[chita-i.livejournal.com]

Повністю погоджуюсь. ) Добраніч!

[chita-i.livejournal.com]

Я вважаю, що мусить бути день Жінки і день Чоловіка. Але ніякої не "боротьби за права" (такий день може існувати окремо). Жінку можна тоді сприймати як самицю, як обожювану богиню, як життєво чоловіку важливого члена родини (маму, бабусю, сестру, тітку, тещу, кого завгодно). У кого на що вистачить фантазії. Так само з чоловіком.

Тільки що мій чоловік пояснював нашій прийомній дочці (він і вона нікарагуанці), що 8 березня в совковій Україні, як він його сприймав, це коли усі чоловіки дарували усім без розбору жінкам квіти і що це було свято весни. Що так він пам'ятає це свято коли був студентом. Бо у ці дні йому ніхто не втирав про Розу Люксембург ні разу. І я вірю людині з таким високим IQ. Це було таким святом. Тобто, люди підлаштували ідеологічні свята під власні потреби. У школі, коли я вчилася, мене також не напрягали. Все було дуже мило. Ну дарували ми хлопчикам, а вони нам подарунки. Ну й що? Гарна практика, вважаю. В Україні я не працювала, тому не знаю, яка там культура на роботі, і як хто розважається. Кербасі каже, що то день дозволеного флірту, і я йому вірю. Але що поганого у флірті? Аж нічого. Якщо він має довжину у день. Потім на роботі стає проблемою для багатьох.

[smijana.livejournal.com]

Абсолютно згодна. Котлети окремо, мухи окремо.
І нам ніхто не втирав про Розу. Єдине що по історії там щось проходили.. ну але на те вона і історія.

..не знаю як так щастить бідному Кербасі, але у мене на новій роботі, де вже не 10-15 осіб як на старій, а 100-120, все так само це НЕ день дозволеного флірту, а таке саме миле свято як ти описуєш, і як твій чоловік описує.
Ну от як було цього року на новій роботі: напередодні дівчата нашого відділу отримали від начальника мейлом запрошення о 10.00 завтра зібратися в кафетерії одного з корпусів.
Зібралося все жіноцтво, зайшли - прикрашена кульками і плакатами з квітами і якимись милими картинками зала кафетерію, на столах під стінами - тортики, яблука і апельсини. Жінок посадили за столики, урочисті чоловіки стояли біля галявини нарцисів :) (подарунки), сказав невеличке вітальне слово начальник відділу кадрів, потім чоловіки подарували жінкам подарунки: вазончики з нарцисами, запаковані у зручні торбинки щоб було зручно нести додому, в яких були конвертики з листівкою і невеличким грошовим подаруночком.
Потім чоловіки пішли працювати а ми пили каву, їли тортики.. алкоголь у нас заборонений. Так не у кожній компанії, у нас - так (був прецедент, кажуть після чого заборонили "вообще"), послухали директора який до нас підсів і розповідав про Віденський оперний театр, як він був у відрядженні і хотів потапити туди на концерт.. потім розійшлися по своїх відділах, і працювали далі. ще один подарунок - скорочений робочий день.
От і вся "оргія", і весь флірт.. :)
http://ic.pics.livejournal.com/smijana/15280126/247615/247615_900.jpg

[chita-i.livejournal.com]

Насправді досить мило! (як для роботи)

[chita-i.livejournal.com]

І взагалі, мені здається, що кожний живе "на своїй хвилі". Залежно від життєвої ситуації, статі, віку, здоров'я, родини, самотньості, тощо. Тому і діє, як бачить найкращим (найвигіднішим для себе). Якщо іншим то в насолоду, ура. Коли проти шкури погладили - дратуємось. Але у патриархальних суспільствах щоденна влада, якщо так можна виразитись, псує самі найкращі людські пориви, особливо мужчинські. І виходить шопопало. )

[smijana.livejournal.com]

що тут додати.. в яблучко.

..а може часом навпаки.. хитрі ходи влади "псують" кращі людські пориви, і роблять з "травненвих свят" пікнік, а із "дня трудящихся жінок" - день Весни і усміхнених жінок.. :)

[chita-i.livejournal.com]

та то якась боротьба людських поривів з "владою". )

[chita-i.livejournal.com]

Та й підбори то не "для себе" (бо якісь більш затишні чунькі зручніші), це від бажання подобатись, бути красивою. Тому я дивлюся на себе і питаю: я вже перебісилась? І відповідаю: ні!!!! )))

[smijana.livejournal.com]

..знаєш, коли моя бабуся (тоді її було 80) спродує на базарі тяжкою працею добутий чорнослив, і розповідає: купила порошка (прального), трошки риби, і спідничку.. бо якось немає гарної спідниці в мене" - то я розумію що "вже перебісилася" може для Жінки не настати ніколи!! :)))

[chita-i.livejournal.com]

я розумію що "вже перебісилася" може для Жінки не настати ніколи!! :)))

Залежить від гормонального фону та ще багатьох речей. Я раніше не знала, які ми біологічні машини. ) Тобто, не усвідомлювала. І я не хочу звучати цинічною. Просто спостереження з життя. Але так, поки себе поважаєш, стараєшся виглядати якнайкраще.

[smijana.livejournal.com]

Так. Біологію часто недооцінюють.
..тому я хитаю головою коли чую обурення старших за віком людей "безрозсудністю" молоді, "головою треба було думати" і т.і. правильні речі.. Все правильно, але тоді коли у тебе вже інший, змінений стан свідомості через твій вік і твої спокійні гормони і психіку, гостроту відчуттів. Ти зайди у ТЕ тіло - а тоді суди чим треба було думати..
Не те щоб я захищаю "безрозсудство", просто я добре пам'ятаю (і на жаль, вже починаю відчувати) різницю між ТИМИ відчуттями тоді, і цими тепер. Тепер можна бути розсудливим без проблем.

[chita-i.livejournal.com]

Так. Ми є комбінацією усього, тіло включно. Embodied mind (http://en.wikipedia.org/wiki/Embodied_cognition). (у тіло, стать, стан, вік маються на увазі). Це я вумнічаю, бо пригадала таке філософське. )))