![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iЦікава стаття «Fake-утворення і mock-об'єкти у контексті виборів до Верховної Ради України 2012 р.» Марія Кармазіна 5 квітня, Дзеркало Тижня
Тут тільки цитата, читайте більше на сайті за посиланням. У цьому випадку, вважаю використання іноземних слів більш «розкручених» англійською (цілі повні метафори з установленими сенсами та значеннями) які поки в укр.мові є дещо тривілізованими або не перекладаються коротким ємким поняттям. Читайте статтю, там є багато відомого, але дуже гарно сформульованого та проаналізованого, щоб зібрати до купи та зробити сенс того, що відбувається та розуміти краще, як діяти далі. Там є багато думок. У цитаті подана тільки декілька з них.
…Домінантна функція "технічних партій" — відфільтрувати "зайвих" на "вході" до Верховної Ради. Кожна "фальшива партія" працювала на користь режиму, що склався. Вона мінімізувала його ризики і забезпечувала йому сприятливі умови для самовідтворення. Її завдання полягало у відвертанні уваги, відбиранні голосів у реальних претендентів на мандати або, приміром, — у постачанні слухняного "людського ресурсу" для дільничних виборчих комісій. Ці партії я схильна розглядати як продовження адміністративного ресурсу.
… у наявності своєрідний феномен "партій без історії", "партій-невидимок", "партій-привидів". Якщо запитаємо: а що виборець знав про Політичну партію "Україна Майбутнього" (яка діє з 2008 р.) або про партію "Нова політика" (створена ще раніше — у 2001 р.), то це запитання буде риторичним. Як і запитання, чи усвідомлював виборець достатньою мірою різницю між Партією Зелених України, Українською партією "Зелена планета" і Політичною партією "Зелені"?
Про неблагополуччя багатопартійності свідчать й інші факти. Є партії, котрі роками живуть взагалі без лідера (як партія "Демократичний Союз) або з виконуючими обов'язки глави (як Слов'янська партія, Політична партія "Держава", Партія вільних демократів, Партія державного нейтралітету України) чи роками перебувають у стані ліквідації (як було це, наприклад, із Партією мусульман України у 2005—2011 рр.). Питання "хто й для чого їх тримає у такому "законсервованому стані" залишається без відповіді. Як і питання про те, які механізми вступають у дію, коли партія, що припинила своє існування багато років тому, через кілька років реанімується (чи, сказати б, навіть гальванізується) і Міністерство юстиції легітимізує її повернення до життя перед виборами (наприклад, на початку 2012 р. до Реєстру політичних партій Мін'юст України повернув із небуття Українську партію Справедливості — Союз ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців, що діяла впродовж 1992—2005 рр. Наприкінці травня 2012 р. у згаданому Реєстрі було зафіксовано зміну назви — на Партія ветеранів Афганістану).
Далі. Для суспільства непрозорою була і залишається система партійного фінансування. Закритий і механізм зміни лідера, що підводить до постановки питання: чи на демократичних засадах функціонують сучасні партії? Чи характерна для них внутріпартійна демократія? У низці випадків зміна назви партії і всієї керівної верхівки підштовхує до висновку про продаж і купівлю "партій". Інакше кажучи: якщо проаналізувати особливості народження тієї чи іншої партії, колізії її розвитку і занепаду або проаналізувати історію її "життєвого успіху", то дійдемо висновку, що партійне середовище — середовище фейків, партій-привидів, які "відвернулися від суспільства". Ці партії — викривлені канали зв'язку між владою і суспільством. Інколи вони навіть не "викривлені канали", а "заглушки", які блокують демократичний суспільний запит, тобто виступають агентами дедемократизації.
...Тут скористаюся і поняттям mock-об'єкти: організовуючи проплачені акції, політтехнологи (які обслуговують ті чи інші групи інтересів) фактично тестують прошарки суспільства на керованість. Інакше кажучи, відбувається своєрідне дресирування/перевірка рефлексів: тобі заплатили — ти зробив. Тобі — заплатили, ти — зробив? Мock-об'єкти допомагають "соціальним інженерам", "виробникам інформаційних вірусів, які оглупляють маси", у пошуку відповідей на цілу низку запитань: скільки і кому варто платити, щоб в урнах опинялися бюлетені з потрібними відмітками? Які ідеї експлуатувати, щоб електорат повірив і відгукнувся під час голосування? У яких пропорціях змішати обіцянки, страх, залякування, критику влади (чи опозиції), щоб досягти бажаного ефекту?
Влада, володіючи масштабними ресурсами, забезпечує можливості масштабних тестувань: місцеві вибори у Вишневому (2010р.), міського голови в Обухові (2012р.) були фактично тестуванням механізму легалізації наперед заданих результатів виборів. Тому Вишневе і Обухів я схильна розглядати як специфічні mock-об'єкти, на яких відбувалося тестування "електорального ресурсу". Це один висновок. Інший: вибори постають і як гра, і як корупція.
...Окремо варто говорити і про стигматизовані владою ЗМІ, журналістів, котрі позбавляли громадян можливості "знати правду", "володіти інформацією" (пригадую, як головний редактор телеканалу ICTV резюмувала, оцінюючи якість новин: "Це вже не новини… але ми це робили"). Можна говорити про стигматизованих різного роду експертів і соціологів (які давали просто безумні fake-прогнози), інших "виробників" різних інформаційних вірусів, що оглуплююють масову свідомість. Перебуваючи на утриманні влади (умотивовані владою) і обслуговуючи її інтереси, вони пропонують до використання агресивні стратегії організації і проведення виборів, недемократичні методи й інструменти управління (маніпулювання) соціумом, ігноруючи інтереси останнього, і, як свідчать кожні парламентські чи президентські вибори, однозначно працюють проти суспільства, роз'єднуючи його (гаслами, ідеями, сфальсифікованими даними), утруднюючи комунікації всередині соціуму та блокуючи поширення суспільно важливої інформації або викривлюючи її у свій спосіб. Тут можна ставити питання про відповідальність "освічених людей", "інтелігенції" чи "інтелектуалів" перед суспільством.
...Значною мірою завдяки діяльності "незалежних" експертів унеможливлюється інституціоналізація політичної критики (заходів і рішень влади), функціонують "подвійні інститути", подвійна інституційна інфраструктура, що обслуговує — часто більш якісно, ніж офіційна, — тіньову політику.
Тобто громадянське суспільство переповнене фейками, які по-своєму провокують політичне відчуження.
Тут я колись писала про фейк також. Але далеко не так розумно. ) Поки шукала цей допис у своєму журналі, подумалося про сезонну циклічність політики. Ми прямо як звірючки якісь інстинктивні поводимося у житті. ))
Тут тільки цитата, читайте більше на сайті за посиланням. У цьому випадку, вважаю використання іноземних слів більш «розкручених» англійською (цілі повні метафори з установленими сенсами та значеннями) які поки в укр.мові є дещо тривілізованими або не перекладаються коротким ємким поняттям. Читайте статтю, там є багато відомого, але дуже гарно сформульованого та проаналізованого, щоб зібрати до купи та зробити сенс того, що відбувається та розуміти краще, як діяти далі. Там є багато думок. У цитаті подана тільки декілька з них.
…Домінантна функція "технічних партій" — відфільтрувати "зайвих" на "вході" до Верховної Ради. Кожна "фальшива партія" працювала на користь режиму, що склався. Вона мінімізувала його ризики і забезпечувала йому сприятливі умови для самовідтворення. Її завдання полягало у відвертанні уваги, відбиранні голосів у реальних претендентів на мандати або, приміром, — у постачанні слухняного "людського ресурсу" для дільничних виборчих комісій. Ці партії я схильна розглядати як продовження адміністративного ресурсу.
… у наявності своєрідний феномен "партій без історії", "партій-невидимок", "партій-привидів". Якщо запитаємо: а що виборець знав про Політичну партію "Україна Майбутнього" (яка діє з 2008 р.) або про партію "Нова політика" (створена ще раніше — у 2001 р.), то це запитання буде риторичним. Як і запитання, чи усвідомлював виборець достатньою мірою різницю між Партією Зелених України, Українською партією "Зелена планета" і Політичною партією "Зелені"?
Про неблагополуччя багатопартійності свідчать й інші факти. Є партії, котрі роками живуть взагалі без лідера (як партія "Демократичний Союз) або з виконуючими обов'язки глави (як Слов'янська партія, Політична партія "Держава", Партія вільних демократів, Партія державного нейтралітету України) чи роками перебувають у стані ліквідації (як було це, наприклад, із Партією мусульман України у 2005—2011 рр.). Питання "хто й для чого їх тримає у такому "законсервованому стані" залишається без відповіді. Як і питання про те, які механізми вступають у дію, коли партія, що припинила своє існування багато років тому, через кілька років реанімується (чи, сказати б, навіть гальванізується) і Міністерство юстиції легітимізує її повернення до життя перед виборами (наприклад, на початку 2012 р. до Реєстру політичних партій Мін'юст України повернув із небуття Українську партію Справедливості — Союз ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців, що діяла впродовж 1992—2005 рр. Наприкінці травня 2012 р. у згаданому Реєстрі було зафіксовано зміну назви — на Партія ветеранів Афганістану).
Далі. Для суспільства непрозорою була і залишається система партійного фінансування. Закритий і механізм зміни лідера, що підводить до постановки питання: чи на демократичних засадах функціонують сучасні партії? Чи характерна для них внутріпартійна демократія? У низці випадків зміна назви партії і всієї керівної верхівки підштовхує до висновку про продаж і купівлю "партій". Інакше кажучи: якщо проаналізувати особливості народження тієї чи іншої партії, колізії її розвитку і занепаду або проаналізувати історію її "життєвого успіху", то дійдемо висновку, що партійне середовище — середовище фейків, партій-привидів, які "відвернулися від суспільства". Ці партії — викривлені канали зв'язку між владою і суспільством. Інколи вони навіть не "викривлені канали", а "заглушки", які блокують демократичний суспільний запит, тобто виступають агентами дедемократизації.
...Тут скористаюся і поняттям mock-об'єкти: організовуючи проплачені акції, політтехнологи (які обслуговують ті чи інші групи інтересів) фактично тестують прошарки суспільства на керованість. Інакше кажучи, відбувається своєрідне дресирування/перевірка рефлексів: тобі заплатили — ти зробив. Тобі — заплатили, ти — зробив? Мock-об'єкти допомагають "соціальним інженерам", "виробникам інформаційних вірусів, які оглупляють маси", у пошуку відповідей на цілу низку запитань: скільки і кому варто платити, щоб в урнах опинялися бюлетені з потрібними відмітками? Які ідеї експлуатувати, щоб електорат повірив і відгукнувся під час голосування? У яких пропорціях змішати обіцянки, страх, залякування, критику влади (чи опозиції), щоб досягти бажаного ефекту?
Влада, володіючи масштабними ресурсами, забезпечує можливості масштабних тестувань: місцеві вибори у Вишневому (2010р.), міського голови в Обухові (2012р.) були фактично тестуванням механізму легалізації наперед заданих результатів виборів. Тому Вишневе і Обухів я схильна розглядати як специфічні mock-об'єкти, на яких відбувалося тестування "електорального ресурсу". Це один висновок. Інший: вибори постають і як гра, і як корупція.
...Окремо варто говорити і про стигматизовані владою ЗМІ, журналістів, котрі позбавляли громадян можливості "знати правду", "володіти інформацією" (пригадую, як головний редактор телеканалу ICTV резюмувала, оцінюючи якість новин: "Це вже не новини… але ми це робили"). Можна говорити про стигматизованих різного роду експертів і соціологів (які давали просто безумні fake-прогнози), інших "виробників" різних інформаційних вірусів, що оглуплююють масову свідомість. Перебуваючи на утриманні влади (умотивовані владою) і обслуговуючи її інтереси, вони пропонують до використання агресивні стратегії організації і проведення виборів, недемократичні методи й інструменти управління (маніпулювання) соціумом, ігноруючи інтереси останнього, і, як свідчать кожні парламентські чи президентські вибори, однозначно працюють проти суспільства, роз'єднуючи його (гаслами, ідеями, сфальсифікованими даними), утруднюючи комунікації всередині соціуму та блокуючи поширення суспільно важливої інформації або викривлюючи її у свій спосіб. Тут можна ставити питання про відповідальність "освічених людей", "інтелігенції" чи "інтелектуалів" перед суспільством.
...Значною мірою завдяки діяльності "незалежних" експертів унеможливлюється інституціоналізація політичної критики (заходів і рішень влади), функціонують "подвійні інститути", подвійна інституційна інфраструктура, що обслуговує — часто більш якісно, ніж офіційна, — тіньову політику.
Тобто громадянське суспільство переповнене фейками, які по-своєму провокують політичне відчуження.
Тут я колись писала про фейк також. Але далеко не так розумно. ) Поки шукала цей допис у своєму журналі, подумалося про сезонну циклічність політики. Ми прямо як звірючки якісь інстинктивні поводимося у житті. ))