![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
trill_i_poot at іван федорович драч
UPD
ПРОДОВЖЕННЯ ЩОДЕННИКА ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА
18
ПРОДОВЖЕННЯ ЩОДЕННИКА ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА
25.06
Мене дедалі більше починають хвилювати дріб"язкові речі. Наприклад, звідки у мене вдома светр Бориса Олійника. Він ніколи не бував у мене вдома, прибираю я тут часто, бо люблю чистоту, а светр якось затесався. Причому - за диваном. Добре, що не спідня білизна, бо тоді треба було б припустити, що Борис Олійник у мене вдома спав. Міг би щось украсти.
27. 06
Мрію про сонмища довготелесих струнких білявок, які нестимуть мені до ліжка грона винограду, ікру у вазочці й прохолодне біле вино. Але хто я такий, щоб про це мріяти?
Я зробив недостатньо доносів
щоби ранки почать із вина
а до нирок крадеться осінь
та й під пахвами вже сивина
Самовикривальний вірш. Колись знайдуть і понавидумують хтозна-чого. Повірять, що й справді сивина. Дзуськи! Я молодий, як степове лоша!
30.06
І про доноси, до речі. У мене їх не так багато було, щоб каятися. Я вірші хороші пишу. Модерністські, якщо чесно. Стараюся. Зі шкіри пнуся. Кучерики мої рідшають, а я все рук не покладаю. Поїду в Америку - може, там мене взагалі уб"ють. Кому там цікаво - доноси, модернізм? Знову самовикривальне: в імперію зла посилають козла.
1.07
А як там притлумити своє ніжне і лагідне єство, серед звірів і кубел пороку? Чи брати наркотики, якщо даватимуть? А раптом я "під кейфом" щось не те скажу? Хоча Рудий, пригадую, обіцяв жодних санкцій не застосовувати. Спілчанські недоколихані мемелі сказяться від заздрощів. А я їм - нате! гітарка! пісні! Моррісон!
(до речі, досі не знаю, хто такий Моррісон. А програвач і платівку принесли. Завтра послухаю.
2. 07
Вчора таки добрався до Моррісона. Ну й голосина! Кричить, реве, стогне, завиває! Є, правда, одна лагідна пісня там. Щось таке: тейкме гейвей тейкметю потюгал тейкме тюспей. Про що? Не знаю. Думатиму, що про маму й про кохання.
НОТАТКА НА СТОРІНЦІ ЗОШИТА У КЛІТИНКУ, ЗНАЙДЕНА У КИШЕНІ ДЖИНСІВ МЕКСИКАНЦЯ АНТОНІО ТРАБАХАРО, 34 РОКИ, ПУШЕРА ТРАВИ У НЬЮ-ЙОРКУ
21
НОТАТКА НА СТОРІНЦІ ЗОШИТА У КЛІТИНКУ, ЗНАЙДЕНА У КИШЕНІ ДЖИНСІВ МЕКСИКАНЦЯ АНТОНІО ТРАБАХАРО, 34 РОКИ, ПУШЕРА ТРАВИ У НЬЮ-ЙОРКУ
*авторизований переклад з англійської
йду собі нікого не трогаю рухаю стегнами в голові приємно і кайфово, будинки навколо залиті сонцем а я залитий потом, уже догнався сьогодні, в кармані пяточка тішить і гріє, як золото монтесуми, попуски дома в холодильнику, купив учора собі сосисок якихось грильованих, курки кусок, шоколадка якась (мені Роза лишила каже на, а то будеш дуть, і нічим буде тоді попускатися, а дуть без попусків - це хоч і тренує силу волі, але аж ніяк не гедоністично за своєю суттю).
але шо сталося сьогодні: йду собі нікого не трогаю рухаю стегнами в голові приємно і кайфово, будинки навколо залиті сонцем а я залитий потом, уже догнався сьогодні, в кармані пяточка
стоп я це вже писав але хай буде
і тут підходить якийсь штемп. зразу видно: не наш. сов"єт, скоріш за все. це тільки у них такі кам"яні улесливі морди. так наче на кусок граніта вилили олію.
кучерявий, кстаті. і губастенький. з кейсом чорним, у піджаку, хоча сонце дайбоже смалить аби не згоріла морда. а він у піджаку. ці сов"єти на картинках такі і є: зовсім не такі, як ми. руки, ноги, голова, все на місці, але ну зовсім не такі. може їх там труять? цей їхній Крушев. Чи Бжезнев. прізвища ще. у мене нормальне, трабахаро, від трабаха робота а я чим займаюся трабахою і займаюся. а в нього яке може теж крушев якийсь чи взагалі тщбщов. як із такими прізвищами жити нормально бог його зна
підбігає до мене і каже щось своєю тарабарською ніхера не ясно що каже
а потім перейшов ніби на англійську де він її тільки вивчив одне слово чи десять там у них у бомбосховищах може висить такий листок десять слів якщо нападуть американці а у нас у бомбосховищах десять слів якщо росіяни так і живем
хей кричить мен ай вонт грасс. тихо ти показую я чувак у нас тут не ямайка загребуть і кришка буде тобі тоді грас і марді грас все буде у джейл чи у прізон там як повезе а ти ще й іноземець ну він нічо не дупляє грасс кричить ай вонт грасс
я його відвів убік там знаю є лавочка така серед ялин
ок показую грасс мані? пей мані!
і тут
ох
я мало не йобнувся
він дістає пучок баксів і дає мені дві сотні.
і йде геть. даже біжить, і піджак лопотить у нього на спині так ніби
той їхній крушев чи бжезнев говорить англійською
але нічорта не ясно
нічорта
вітер усе розніс
пустун вітер.
ПРОДОВЖЕННЯ ЩОДЕННИКА ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА
20
ПРОДОВЖЕННЯ ЩОДЕННИКА ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА
(дві сторінки вирвано, але не повністю, на полишених клаптях можна прочитати слова
трав
наре
взя
і коли
йобб
пишу ві
круте
не було ще нік
хай всруть
але що ж роб
гнидівств
кагебі
все одно не скаж
в сра
.
(на третій сторінці починається зв"язний текст)
7.10.
Перші вірші після трави - одкровення. Йоанн Богослов жив на Патмосі, а на Патмосі, як на кожному нормальному Патмосі, мала би бути трава. І як кожен нормальний апокаліпсис, апокаліпсис на Патмосі не міг би відбутися без трави.
У мене вчора був прекрасний. Нарешті дістав. Ура. Це вивільнення. Вітмен щось знав. Мені дали переклад. Тепер я можу собі уявити, як почуватися вільним. Думки про ковбасу й рибу приходять потім, пізніше, згодом, неспішно, неквапно, тихцем, нишком, напівпомітно, обережно і легко. Спершу настає приємна відвага й заціпеніння: подив перед цим світом, бажання все змінити, за яким крадеться наскрізна лінь: лежи, не йди, відчуй, будь, нишкни, сховайся. Ідеальна зброя комунізму. Вільнодумство? У мене не було. Потім настали вірші. Мозок як масло. Вірші як ножі. Де хліб для цього масла? Куди забрали хліб? Усе бажання їсти після трави виникає через нестачу хліба, на який треба мастити масло мозку.
Ностальгія: цілковито відсутня. Спогад 1: дитинство, я кажу мамі, що буду писати вірші. Мама каже: йти паси корів. Усе як у нудних книжках про спротив мас митцеві. Зрілість: будеш інструктором у МТС. Розказувати трактористам про Вождя. Їм нудно, мені нудно, всім нудно, а вождеві ні, бо мертвий. Мертві сорому не мають, весь сором у живих. Лихварі сорому. Позичте сорому і в Сірка очей. У вас давно не червоніли щоки? Тільки сором врятує вас! Тут усе можна. Тут капіталізм. У нас би сором не продавали, його або роздаватимуть безкоштовно, або на нього можна обміняти трудодні. Труподні і траводні. Три трудодні на один траводень: як вам обмін? Дзень! Дзвінок у дверях розбуркано: прийшли до вас, дядьку, маєте трудодні? Маю хрестики. Хрестики на траву: який вигідний курс! у вас забрали всі хрестики військові комуністи? Маєте шанс надолужити: щодня по хрестику! Тільки у нас! Есесер: держава вічних хрестиків! Раніше він висів у вас на грудях, тепер він на папері! Гроші? Які гроші? У вашого Бога були гроші? От і у вас не буде. Ви ж молитеся, звіздити дітей не хочете, таємно ходите святити паски, от маєте!
Позич очей, Сірко! Гав! Каже Сірко, а в самого - страх - як же я буду без очей? Пітьма! Спокійно, кажу, Сірко: щойно ти позичиш очі мені, до тебе буде приставлено дві пари пильніших, але не твоїх. Два стережуть сліпого собаку, який позичив свої очі присоромленому, але не червоному, досі не червоному. Вони захочуть колись позичити в тебе очей, але ти вже сліпий. Сліпі собаки непотрібні для фольклору: спрацьований товар.
НОТАТКА НА СТОРІНЦІ ЗОШИТА У КЛІТИНКУ, ЗНАЙДЕНА У КИШЕНІ ДЖИНСІВ МЕКСИКАНЦЯ АНТОНІО ТРАБАХАРО, 34 РОКИ, ПУШЕРА ТРАВИ У НЬЮ-ЙОРКУ
21
НОТАТКА НА СТОРІНЦІ ЗОШИТА У КЛІТИНКУ, ЗНАЙДЕНА У КИШЕНІ ДЖИНСІВ МЕКСИКАНЦЯ АНТОНІО ТРАБАХАРО, 34 РОКИ, ПУШЕРА ТРАВИ У НЬЮ-ЙОРКУ
*авторизований переклад з англійської
йду собі нікого не трогаю рухаю стегнами в голові приємно і кайфово, будинки навколо залиті сонцем а я залитий потом, уже догнався сьогодні, в кармані пяточка тішить і гріє, як золото монтесуми, попуски дома в холодильнику, купив учора собі сосисок якихось грильованих, курки кусок, шоколадка якась (мені Роза лишила каже на, а то будеш дуть, і нічим буде тоді попускатися, а дуть без попусків - це хоч і тренує силу волі, але аж ніяк не гедоністично за своєю суттю).
але шо сталося сьогодні: йду собі нікого не трогаю рухаю стегнами в голові приємно і кайфово, будинки навколо залиті сонцем а я залитий потом, уже догнався сьогодні, в кармані пяточка
стоп я це вже писав але хай буде
і тут підходить якийсь штемп. зразу видно: не наш. сов"єт, скоріш за все. це тільки у них такі кам"яні улесливі морди. так наче на кусок граніта вилили олію.
кучерявий, кстаті. і губастенький. з кейсом чорним, у піджаку, хоча сонце дайбоже смалить аби не згоріла морда. а він у піджаку. ці сов"єти на картинках такі і є: зовсім не такі, як ми. руки, ноги, голова, все на місці, але ну зовсім не такі. може їх там труять? цей їхній Крушев. Чи Бжезнев. прізвища ще. у мене нормальне, трабахаро, від трабаха робота а я чим займаюся трабахою і займаюся. а в нього яке може теж крушев якийсь чи взагалі тщбщов. як із такими прізвищами жити нормально бог його зна
підбігає до мене і каже щось своєю тарабарською ніхера не ясно що каже
а потім перейшов ніби на англійську де він її тільки вивчив одне слово чи десять там у них у бомбосховищах може висить такий листок десять слів якщо нападуть американці а у нас у бомбосховищах десять слів якщо росіяни так і живем
хей кричить мен ай вонт грасс. тихо ти показую я чувак у нас тут не ямайка загребуть і кришка буде тобі тоді грас і марді грас все буде у джейл чи у прізон там як повезе а ти ще й іноземець ну він нічо не дупляє грасс кричить ай вонт грасс
я його відвів убік там знаю є лавочка така серед ялин
ок показую грасс мані? пей мані!
і тут
ох
я мало не йобнувся
він дістає пучок баксів і дає мені дві сотні.
і йде геть. даже біжить, і піджак лопотить у нього на спині так ніби
той їхній крушев чи бжезнев говорить англійською
але нічорта не ясно
нічорта
вітер усе розніс
пустун вітер.
ВІРШ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА, ВИПАДКОВО ЗНАЙДЕНИЙ У СУМОЧЦІ ПАТТІ СМІТ, АМЕРИКАНСЬКОЇ СПІВАЧКИ І КУЛЬТУРНОЇ ДІЯЧКИ, ОДНОГО ДНЯ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ІВАН ФЕДОРОВИЧ ВІДВІДАВ СКВОТ
22
ВІРШ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА, ВИПАДКОВО ЗНАЙДЕНИЙ У СУМОЧЦІ ПАТТІ СМІТ, АМЕРИКАНСЬКОЇ СПІВАЧКИ І КУЛЬТУРНОЇ ДІЯЧКИ, ОДНОГО ДНЯ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ІВАН ФЕДОРОВИЧ ВІДВІДАВ СКВОТ
а за вікном твоїм - майданек незалежності
це ми так його прозвали після котрої вже сварки
коли хотіли бути незалежними одне від одного
і як до тебе пробратися
крізь свердла очей перехожих на вулиці свердлова
крізь нестерпне ждання вулиці жданова
крізь польоти і зальоти вулиці чкалова
крізь химерну бороду карла маркса,
якої не було у городецького
крізь золотокосі смуги вулиці кірова
крізь багнети й броньовики вулиці жовтневої революції
що чавлять червоні китиці мрій, із якими приїхали гості столиці
крізь площу калініна, на якій калини нема, як нема і всесоюзного старости
а є два собори,
собори-соборчики-соборюсики
де давно не соборують
крізь вулицю жаданівського
де жадання вростало в бруківку,
з якої проростали наші губи й наші ласки
де я тебе цілував а ти казала
ходім ходім
це площа революції, зроби мені революцію
так як просять зробити дитину
і я робив революцію
але думав про майданек незалежності
і про треблінку закоханості
і про аушвіц смутку
які заважають пробратися до тебе
моя суламіф
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ АГЕНТІВ КГБ "ПРЕСТЛІ" Й "ОРБІСОНА", 27.10
23
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ АГЕНТІВ КГБ "ПРЕСТЛІ" Й "ОРБІСОНА", 27.10
- Ну, Серёня, что там о Драче нашем слышно? А?
- Ой, не знаю, родной, не знаю. Его ж отпустили без надзора. Говорил я: дайте надзор, пропадёт, олух ведь, хер знает где воспитывался, по эмтээсам культуру впитывал вперемешку с горчицей и колбасой, куда его такого. Ни в какую. Хоть кол на голове теши, едрить твою налево.
- Да уж. А у меня вот - депеша пришла. От американских наших. И о герое нашем там есть...
- Что ж ты молчал-то? Покажи-ка! Так... были свидетелями... вошёл в неизвестное сооружение, вышел через три часа, пошатываясь... в руках держал венок, листки с написанным текстом и курительную трубку. Гм. Зачем ему трубка? Курить начал? Ах, это он, наверное, уже приобщается.
- Ладно тебе, дальше читай! Дальше!
- Читаю, читаю. На следующий день... так, ну, ясно... что? Попал под машину? Ну дурак! И куда теперь? В больницу?
- Не торопись, Серёня. Никуда он не попал. Ни в какую больницу. А в машине оказался украинец. Вишь, как выгодно попал.
- Неужто украинец?
- Да. Украинец. Джон Пэрэвэртэнь. Тридцать девятого года рождения, семья выехала откуда-то из Львовщины давно, живут в Штатах. Джон этот в магазине работает, машину купил пять лет назад, ехал к тёте. А тут Драч.
- Ему бы кого другого поддеть, а он нашего. Ну, теперь будем и за ним следить?
- Нет. Не будем. Пусть сами разбираются. Тем более, что Джон этот уже социализированный, будет нашему остолопу рассказывать, куда идти, где стоять и почём фунт изюма. Сводит ещё куда-нибудь. Покажет. А то Иван Фёдорович, кроме как колбасу жрать и по сквотам якшаться, ничего не найдёт. Стишки вроде как пописывает.
- И то хлеб. Привезёт, почитаем. Может, толковое что. Уитмэн-не Уитмэн, но, может, хотя бы Лонгфелло. Трубка мира, черноногие, команчи. Пусть сценарий пишет. Мы кино снимем.
- Ага. Поэтическое. О журавлях. И о слепых кобзарях. Я сам такое кино снять могу. Злой кагебист, потомок слепого кобзаря, женщина потомка слепого кобзаря, дети в вышиванках, ружьё. Родовая тайна. Клад. Противостояние. Женщина уходит от потомка кобзаря к кагебисту. Потом оказывается, что кобзарь и кагебист разлученные в детстве братья. Драки, удары, украинский язык. Над всем этим журавлиный клин в начале и в конце фильма. И яблоки. Спелые. Крупным планом. Грех Евы. Не знаю, что там ещё. Мало ли.
- Мда.
ВНУТРІШНІЙ МОНОЛОГ ДІВЧИНИ, ЯКА ТОРГУВАЛА РИБОЮ, ДІВЧИНИ, З ЯКОЮ ІВАН ФЕДОРОВИЧ ДРАЧ ЇЗДИВ У СЕЛО
24
ВНУТРІШНІЙ МОНОЛОГ ДІВЧИНИ, ЯКА ТОРГУВАЛА РИБОЮ, ДІВЧИНИ, З ЯКОЮ ІВАН ФЕДОРОВИЧ ДРАЧ ЇЗДИВ У СЕЛО
він мені казав тоді ще пам"ятаю в автобусі про молоде лоша і про інструкторство своє а потім якось так мимохідь обмовився каже знаєш а мене посилають в америку тільки нікому не кажи зовсім нікому бо приб"ють і тебе й мене а я тобі привезу звідти що хочеш хочеш - каже - намисто привезу, хочеш - сумочку гарну, шкіряну, може, пальто чи куртку, одяг який хочеш, і взагалі , казав він, я їду туди, щоб набиратися потойбічної мудрості знаєш як у харона через стікс набиралися а я звідки знаю шо воно той стікс мені прати треба й мама вдома й бабуся ми ж із села там якраз косовиця робота стоїть а він мені тут америку
каже дівчино дівчинонько дівчаточко я приїду до тебе потім колись не сумуй за мною не журись а я кажу чого я мовляв маю за тобою сумувати в тебе оно вже повсть у вухах
а те що ти вірші кажеш пишеш то мені як до сраки дверці ті твої вірші вмів би ти краще корову доїти чи косити там я не знаю конюшину кролям
а він такий ти нічого не розумієш дівчино ти з села але я сам із села правда мені пощастило вибився оно в люди тепер грошей багато й маю шо їсти але ти не думай я ще пам"ятаю як було нам коли в селі жили
та шо ти там пам"ятаєш подумала я тоді мурло вдягнувся культурно видру завів і думає шо можна зразу отак кататися
це до речі про видру я якось так згадала, воно само. не може ж він стільки риби жерти. хіба спекулянтом десь перепродає своїм же товстунам таким як і він із барильцями
а він знову за своє каже до тебе приходили колись кагебісти
ні кажу вони по селах мало катаються все мабуть до таких як ви швендяють ви ж і рибою нагодуєте і наллєте а ми шо ми у вас оно скільки всього в головах розгрібай не розгрібай до смерті не розгребеш думаєте багато гав ловите вгору витріщаєтесь то вас і садять
мене каже не садять
я свій
да кажу свій. у своїх волги а ти осьо валандаєшся по автобусах
то він аж образився
каже чужих в америку не посилають
із чужих морісонів не роблять а з мене зроблять
знову щось незрозуміле почав казать бачите
де б кажу хтось із тебе роботягу зробив а ти кажу губасте таке розлазишся весь на сидінні жереш і пишеш мабуть кожен день пишеш і жереш і в розподільники по їжу стоїш
ну він остаточно образився на мене мабуть тоді. я каже до тебе так а ти он як
але сумочку я тобі все одно привезу
бо моє молоде лоша б"є копитом і кличе на подвиги
trill_i_poot at іван федорович драч11
Загалом Івана Федоровича доля рідко заганяла на слизьке, а життя майже ніколи не водило в безвісті. Він наперед знав: прийшов - сиди, не бий ноги. Дали їсти - їж. Не дали - проси, може, дадуть, а як не дадуть, то скупердяї й нерозторопні бевзі. З такими справ ніяких Іван Федорович не мав. "На покуті молодець, а на столі холодець", - казав ще малому Іванкові дід. Нема холодцю - дай по лицю, - додав, визрівши, Іван Федорович. По лицю так нікому дати й не довелося, бо, слава Богу (й партії), холодець був завжди. Так і жилося.
Як послали його в Америку, він віз із собою чітку думку: тут мені дадуть їсти й, може, заспівають. Не може бути, щоб не заспівали. З ким же ми тоді боремося вже скільки років? В аеропорту вийшов, бачить - сіденький такий стоїть дідусик, гарно вдягнутий, сигарету смалить, в очах бісики. Ви Драч Іван Федорович - питає. Я, каже Іван Федорович, а ви мені їсти дасте? Це ви мене зустрічаєте?
Ні, відповів дідусик, я не зустрічаю. Я піджидав вас давно. У нас, розумієте, зустріч сьогодні за планом. Іггі Поп відмовився. Треба кимось затулити лакуну.
- Стривайте, - не зрозумів Іван Федорович. - У вас - це у кого? (хто такий Поп, він теж не второпав, але питати побоявся. З попами треба на відстані. Попи не вбережуть від лупи - казала бабця колись.)
- У нас, - поважно мовив дідусик, - це у підпільному товаристві українців Америки. Ми тут без совєтського союзу живемо, не знаємо, як там наші брати, і для американців зустрічі влаштовуємо. Хай, іродові душі, дізнаються, що й на нашій землі соняхи цвітуть і люди живуть, а не лише бездушні палії війни. Перекладати я вам буду, а що розказувати - якось вирішите. Ходім.
Їхали довго. Під землею, тоді над землею, тоді у якийсь лаз через паркан, потім через вікно в інше вікно, а тоді ще через три пороги. Як у пекло, подумав Іван Федорович. Цікаво, мене тут поб"ють?
Зайшли в закапелок, а там нестругані лавки й купа людей. З повстю у вухах, із сережками, в сорочках, лисі, без окулярів і в окулярах, один без ноги, в одного шрам на вилиці, одна жінка в хустці, а три взагалі в гидомирних куцих штанятах. І всі між собою по-своєму. Балам-балам, шушушушу, вут йу енікудібаді. Щось таке.
Ну, той дідусик почав українською говорити, що, мовляв, до нас приїхала людина з катівні народів, але подивіться на неї, у неї пожар у віччу і серце туркоче, як горлиця перед цівкою рушниці, тож не погребуйте, а послухайте. А тоді ще англійською щось, але того Іван Федорович уже не второпав. Вийшов на трибуну (звик уже до цього, жижки не трусилися, спокійненько так водиці сьорбнув і почав).
Я, каже, Драч Іван Федорович, пишу вірші як на серці ляже, в душі в мене запал молодого лошати, а лежати люблю більш, ніж стояти. Віршами публіка зацікавилася. Дідусик переклав - хочуть, щоб прочитав Іван Федорович найкращого свого вірша. Довго думав Іван Федорович. Який же тут найкращий? Крила? Про цибулю? Про Ван Гога? Про відро? Аж потом весь укрився. сьорбнув ще води. І далі думає. Аж тут двері раптом - рррип! - і рудоголовий хтось заходить.
- Драч? - питає різко.
А всі так заметушились, захвилювались, кричать - Кагебе! Кагебе! Ховайсь!
А цей рудий - Драч? Я вам ковбаси приніс! Ходімте!
Іван Федорович почув про ковбасу, зрадів невимовно. Ну, думає, а ці переб"ються. Де б нагодували, мантелепи, то й вірша згадав би. А в рудого з портфеля напівкільце визирає і аж ніздрі лоскоче. Допив Іван Федорович воду, вклонився тим, хто не втік, а дідусику так каже:
- Ви, каже, бевзі неотесані. Холодцю треба людям. І квасу. Недарма до вас той Поп не приїхав. Дурний був би, якби приїхав. У вас тут здохнути можна з голоду.
І пішов.
12
забув вам розказати, як Івана Федоровича Драча перед мандрівкою до незнаної Америки викликали. Якось зранку встає він, дивиться на сонечко у вікно і бачить: хмарка його затулила. Отакої - подумав Іван Федорович. Значить, жди біди. Хоча звідки тут ждати - не збагну: я ж красивий і пухкенький, з рота в мене пахне приємно (ну, часом, правда, ковбасою, але то таке - який селянський син не любить ковбаси, як казала йому мати), і топчу я ряст уже не перший рік. Аж тут, не встиг причесатися й сире яйце випити, - у двері дзвонять. Кого ж це лиха година принесла?
Так і є. Кагебісти. Здрастуйте, кажуть, Іване Федоровичу, так і так, треба поговорити, можна ми пройдемо? - і, навіть не чекаючи дозволу, проходять. От хами, подумав Іван Федорович, - пруться як у сарай. Ще й чаєм їх пої.
А один руденький із них сів, повертається до Івана Федоровича і чітко каже:
- Ви, Іване Федоровичу, певно, подумали зараз: от хами, пруться, мовляв, як у сарай, ще й чаєм їх пої? Так от, дорогесенький ви наш, недопечена булочко у згаслій печі Вкраїни, зараз я вам зроблю пропозицію, від якої ви не зможете відмовитися. Це не ікра, не риба й не ковбаса, а тим паче - не нова квартира у Роліті, як ви могли подумати. По-перше, рибами й ковбасами ми не розпоряджаємося, на це є своє відомство, яке вами поки не цікавиться, бо їсте ви хоч і багато, але акуратно. По-друге, всі квартири в Роліті зайняті давно й надовго. Тому пропозиція моя буде стосуватися, - руденький витягнув із кишені красивий порсигар і дістав сигарету, яку тут-таки почав нахабно курити, - буде стосуватися речей інакших, проте не менш спокусливих. Бо спокуса, - тут рудий відпив води, а другий, чорнявий, дістав з кишені колоду гральних карт, - це те, що нам, кагебістам, личить досліджувати. У нас є дивні і рідкісні годинники, і годинники, які йдуть у зворотньому напрямку, і вічні, і є у нас камери омани почуттів, де трапляються всілякі дива, і камери фіглярства, й удаваних видінь, і мороків, і спокус, - протяжно, ніби співаючи або когось повторюючи, закінчив кагебіст і загасив недопалка. - Такі, Іване Федоровичу, багатства будинку на Володимирській вулиці.
Іван Федорович тільки очима заблимав. Треба ж, які метиковані кагебісти! Щось розказують, карти у них є, і сигарети дорогі є. А що хочуть - не кажуть.
Ми, продовжив рудий, прийшли до вас, щоб запропонувати одну цікаву річ. Ви в Америку хочете?
Як обухом по голові, подумав Іван Федорович.
- Бачу, що хочете. Саме тому радимо (я наголошую - не наказуємо, бо речі, яких стосується порада, наказам непідвладні, як непідвладні наказам місячні фази чи морські приливи) - радимо вам виконати одне наше прохання.
- Яке прохання?
- Прохання делікатне й витончене, ніби мережива на шибах зимової Ухти, Іване Федоровичу. Тому радимо (я наголошую: радимо, - знову повторив рудий) - нікому не пасталакати про нашу розмову. Ви їдете в Америку й пірнаєте у хвилі спокус. Які вони вам трапляться - не знаю, не мені судити. Але пірнаєте. Активно й надовго. Бажано, щоб спокуси не обмежувалися ковбасою. Бо нецікаво буде. Живете там три місяці. Пишете. Набираєтесь метафор. Головне - відчути повноту життя. А потім, - закінчуючи, підсів упритул рудий, - ми з вас зробимо нашого бітника. Нашого Моррісона, сказати б. Ну, це якщо вдасться вам відчути повноту. Приватний Моррісон, чим погано? Може, і гітару освоїте. Хто такий Моррісон, запитаєте у американців. Будете нам співати й читати красиві вірші, а то, знаєте, так заїбали ці шістдесятницькі остолопи. Поле, річка, Україна, народництво. Аж саджати нудно, - закінчив рудий свою тираду і разом із чорнявим пішов до виходу.
- Акваланг для пірнання у спокуси заберете на Володимирській. Прощай, мой маленький зуав, - мовив рудий, і за обома захряснулися двері.
Влип, - подумав Іван Федорович. - Точно влип.
13
ЩОДЕННИК ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА, ЗНАЙДЕНИЙ ПІД СТОЛОМ ДМИТРА ВАСИЛЬОВИЧА ПАВЛИЧКА КОЛИ ТОГО НЕ БУЛО НА МІСЦІ (уривок перший)
18.04
Учора приходили кагебісти. Один рудий, інший чорний. Для кого я це все пишу - загадка. Один почав курити в кімнаті. Мурло репане. Соромно собі зізнатися, але жижки зразу затрусилися. Думаю, хами прийшли, а я такий пухкенький (закреслено) сонний ще, боронитися не можу. Отак, мабуть, на допити забирають. Зайшли, сіли, чорний карти дістав. Були в мене такі карти, гарні, з жінками, знайшов під "Енеєм". Мабуть, Яворівський бавиться вдома, як нема чого робити сидить і жменькає. А кагебісти не промах. Запросили в Америку кажуть будеш як Боб Ділан чи Морісон, а я ні сном, ні духом, хто навіщо пощо. Хто я буду в тій Америці? Чи є там де жити? Я ж мови не знаю. Розгублений. Потний весь. Кажуть, будеш нашим придворним морісоном, а то шестидесятники гниди. Я і сам знаю, що гниди. Ходять співають сидять. Скаржаться на все. Поле річка синій гай. Мої ж однолітки. Я ж чогось не скаржуся. Ой, дзвонять у двері знову. Хто ж це? Піду, потім допишу
18.04 (продовження, іншою ручкою, почерк тремтить)
Знов. Їй-богу, не відчепляться. Знов приходили ті самі. Нема спокою, нема. Тільки встав, штани натягнув, а тут вони. Знову, кажуть, до вас, Іване Федоровичу. Не стали чекати, поки ви по акваланг прийдете на Володимирську. А рудий почав вимахуватися слівцями: то "бібоп" скаже, то "літл річард". А потім став читати вірші й сам перекладав. Дурниці й беліберда. Люди дивні, коли ти чужий, люди дивні, коли ти сам, а жінки видаються злими, коли на тебе всім начхати, а вулиці криві й горбкуваті, якщо тобі сумно. Я кращі вірші пишу, сказав я йому. Кращі, відповів рудий, а трави мабуть і не курили. І замовк. Тільки я хотів спитати про траву докладніше, а він завів тираду (я дуже старався запам"ятати, запишу з пам"яті)
Послухай-но, що це - трава? - повні жмені простягши, дитина спитала.
Що відповім я дитині? Я ж бо не більше від неї знаю про це.
Може, це прапор зелений вдачі моєї, зітканий із різнотрав'я надій.
Може, це хусточка бога
Бачите, Іване Федоровичу, всі пишуть красиво й акуратно, легко й плинно, ніби ковзання сльози свіжовиголеною щокою. Є, каже, письменники, яким треба дати поштовх. А є такі, яким копняка. Вам поки що даємо поштовх. Сподіваємося, у вас усередині нарешті прокинеться Нуйорк, Лос-Анджелес чи принаймні Детройт, і ви ще потішите есересер справжніми віршами, на відміну від цих бормоглотів (рудий дістав з кишені фотографію Павличка) або цих губошльопів (дістав Юрія Бедзика). Лишати гроші ми вам поки не будемо. Книжку лишимо. Двері сприйняття. Хороша книжка. Мескаліну в нас, правда, нема. Але це справа наживна. Сержант Десна повернеться з Картахени й привезе. В один із днів повернеться Десна з південних регіонів Картахени, і згорточок старого полотна із мескаліном привезе до мене, - проспівав рудий.
І вийшли. Почав читати ту їхню книжку -захопився, забув повечеряти навіть. Робитиму виписки.
14
СТОРІНКА ЗІ СПРАВИ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА, ЧОМУСЬ ЗНАЙДЕНА ПІД СТОЛОМ У ОЛЕСЯ БЕРДНИКА, ПОКИ ТОЙ СПАВ ПІСЛЯ СИТНОГО ОБІДУ В СПІЛЦІ ПИСЬМЕННИКІВ
СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО
Дело № 1969 Драч Иван Федорович (начато 19 мая 1980)
р. 17 окт. 1936, Телиженцы, Тетиевский р-н, Киевская обл., писатель, поэт, сценарист, член КПСС с 1959.
Материалы дела
-1-
РЕШЕНИЕ
Коллегии Комитета Государственной безопасности при Совете Министров СССР
от 25 мая 1981 года
О мерах улучшения осведомлённости работников КГБ УССР с культурой империалистических стран и внедрения советских писателей в идеологически чуждую культуру во время их кратковременного пребывания за границей.
Расширение международных связей Советского Союза, постоянное увеличение количества советских граждан, выезжающих по различным причинам за границу, имеет большое политическое значение, так как открывает дополнительные возможности для синтеза социалистических идей с элементами культуры капиталистических стран.
Органами Комитета госбезопасности принимаются меры по выявлению наиболее соблазнительных элементов чужеродных культур и внедрению этих элементов в советскую культуру, чтобы пресечь будущие соблазны и иллюзии касательно превосходства буржуазной культуры над культурой СССР.
В последнее время возникла острая потребность в агенте КГБ СССР, который во время пребывания за границей сможет качественно и быстро влиться в ряды деятелей буржуазной культуры и как можно скорее понять основные течения и направления, популярные среди молодёжи капиталистических стран, течения, которые в скором времени, возможно, будут популярными и среди идеологически чуждых элементов советской молодёжи.
Этот агент с помощью выделенных КГБ СССР материальных средств и сети сотрудников должен будет стать советским ретранслятором буржуазных культурных явлений (Джим Моррисон, поэзия т. н. "битников", ВИА "Битлз", ВИА "Роллинг Стоунз", культура употребления т. н. "лёгких наркотиков", т. наз. "Вудсток"); в его обязанности войдёт ознакомление КГБ СССР со всеми этими элементами, чтобы сотрудники органов в дальнейшем смогли развить аналогичные явления в СССР, которые будут соответствовать уровню и популярности явлений буржуазных.
Выезды оперативных работников помогли обнаружить нужного человека. Им должен стать украинский поэт И.Ф. Драч.
Коллегия решила:
1. Выделить для негласного наблюдения за И. Ф. Драчом двух агентов КГБ ("Прэстли" и "Орбисона")
2. В кратчайшие сроки организовать и провести серию культурно-акклиматизационных лекций для И. Ф. Драча перед выездом за границу.
3. Организовать выезд Драча в США на срок от 5 до 20 месяцев.
4. Касательно жизни Драча за границей - не привлекать к уголовной ответственности ни за какие антисоветские действия, т. к. эти действия рассекретят операцию.
Председатель
АНДРОПОВ
15
ЛИСТ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА, НАПИСАНИЙ САМОМУ СОБІ ПІСЛЯ ВІЗИТУ КАГЕБІСТІВ І ВИПАДКОВО НЕ НАДІСЛАНИЙ
16. 05
Іване Федоровичу!
Пишу тобі я, Іван Федорович. Ти, мабуть, дивуєшся зараз і думаєш, у кого з нас клепки забракло, - чи у мене, чи у тебе (хоча ти - це ж теж я, тільки ти будеш уже інший, коли перечитуватимеш цього листа потім). Загалом, Іване Федоровичу, кучерявчику мій (так тебе мама кликала колись, пам"ятаєш?), пишу я тобі листа, бо ти скоро їдеш в Америку й точно безповоротно змінишся. Коли змінишся, захочеться тобі згадати, яким ти був колись, але згадувати ж буде голова вже зміненого тебе, і тому всі згадки й спогади так чи інакше, дорогий мій, будуть попсовані новим тобою. Самою твоєю наявністю будуть попсовані. Інакшістю будуть. А тут - лист від колишнього тебе. Тодішньому тобі, любий. З дівчатами, рибоїде, у тебе не складалося, тому ти, повернувшись з Америки, будеш сам собі колишній. Зустрітися на лавці з квітами й гітарою не вийде (ну, подумай, які квіти, які гітари, в тебе руки під щось інше заточені, а не під гітари. Під стегенця курячі заточені, дорогесенький, та під риб"ячі вогкі тіла. Тому - без гітар. Риби собі купиш, як приїдеш, раптом шо. А, може, ти там (в Америці) від риби й відвикнеш. Жертимеш інше щось. Розкабанієш. Хтозна, милий мій.
Ти, Іванку, приїдеш інакшим, тому тобі треба написати зараз, про що муситимеш згадати, коли захочеш побачитися з собою колишнім. На які мозолі наступати не варто. На які граблі. І взагалі - може, тебе з тобою єднатиме лише нетривка надтонка оболонка шкіри й контурів твого масного лиця. І обриси вушної раковини. Вони не змінюються навіть після Америки, хіба тільки тобі хтось відкусить вухо. Тож не встрявай у бійки, де можуть відкусити вуха чи відірвати пальці: не матимеш узагалі ніякої певності, що ти це ти. І кагебе не матиме. Бережи їх.
Незабутній мій Іванку, як приїдеш, згадай, що любив ти добре поїсти й поспати, вірив у силу кагебе і в міць армії, знав, що вороги скрізь, і вони не дрімають, але воювати з ними ти не поспішав: ти радше купиш у ворогів щось із"їсти, аніж піднімеш на них меча. Може бути труєне, але хіба це тебе коли спиняло?
Ти писав щоденник і намагався м"якенько влаштуватися. Загалом виходило і те, й інше. Чого ти чекаєш від Америки, Іванку? Ти навіть не знаєш, ким тебе хочуть зробити, бо не було в кого спитатися про "Вудсток" чи "Морісона". А ті, хто могли сказати, до тебе, опецькуватого й м"якенького, не підходили. Може, ти писатимеш про дивні й моторошні речі, бо так хотітиме кагебе - і нічого не скажеш їм усупереч, бо, знаєш, любчику, - той, хто дає тобі м"ясо і рибу, може заректися давати. А ти цього боїшся. Тому підеш, куди скажуть.
Пам"ятай, Драчику: ти любив м"яке й смачне. Збережи хоча б якісь остюки від самого себе, змінившись безповоротно й ставши невідомим Морісоном.
не прощаюся
16
ЗАПИСКА, ЗНАЙДЕНА В КИШЕНІ ШТАНІВ АГЕНТА КГБ "ПРЕСТЛІ" ЙОГО ТАЄМНОЮ КОХАНКОЮ ЄВДОКІЄЮ МАРКІВНОЮ ВАПЛІТЕ
Серёня, нужно срочно раздобыть пару плит Элвиса и Моррисона. Пробей там по своим каналам. Уитмена я ему, так и быть, своего дам почитать. Подумай, пожалуйста, что бы ещё дать этому Драчу такого. Нормального. Он ведь в западной культуре - как свинья в апельсинах. Ни в зуб ногой. А посылать надо. Главный решил - значит, надо. Интересно, что из этого всего получится. Почему он? А пёс его знает. Выглядит подобающе, значит. Сильськый дядько - такой типаж. С ним делиться охотнее будут, видимо. Только он по дороге назад всё забудет и растеряет. Ну да ладно. Может, ещё что-то. О наркотиках, попроще. Чтоб дошло. Пороки надо встречать с открытым забралом, а не с пустой головой. Хаксли мы ему оставили. Увы, Керуака не добуду на сплошном свитке, это даже нам не под силу.
Постарайся, Серёня. Обидно ведь туда полного валенка посылать.
Прэстли
17
РОЗШИФРОВКА НЕНАРОКОМ ЗАПИСАНОЇ РОЗМОВИ АГЕНТА КГБ "ОРБІСОНА" ЗІ СВОЄЮ КОЛИШНЬОЮ ДРУЖИНОЮ НІНОЮ ІЛЛІВНОЮ ТЕК"ЄРО. 23.06. (ВИЯВЛЕНО 1992 РОКУ)
- Серёж...
- Ну?
- Ну что ну, Серёж? Вот почему у нас всё так? Почему?
- Как, "так", Нинок? Говори яснее. Я тебя недопонимаю.
- Ты чёрств, как прошлогодний хлеб, Серёж. Я устала с тобой жить.
- Нинок. Объясни толком, что случилось. Успокойся. Выпей, наконец. Ах, да, ты же не пьешь. Забыл. Ну, подыши глубоко.
- Серёжа, почему ты всё этому Драчу несешь? Почему не мне? Почему я живу как вошь, а ему всё можно? Он сельский хам! Его стихи ужасны! Ты читал его стихи? Это невыносимая чушь!
- Не читал.
- Так я тебе прочту. І люди йшли до тих, що вже лежали, що сто віків до нас косили й жали, і крашанки гарячі та пекучі стріляли в небо, наче грім із тучі. Из тучи. Понимаешь, Сереж, он ради рифмы слова из другого языка вставляет. Я тоже так могу. Почему мне джинсы не выписывают из спецфондов? Почему книжек нормальных из спецхрана не дают? Почему, а? Мне тоже хочется красивой жизни! Я тоже напишу книжку! И на гитаре я играть уже умею, а этот рохля - нет.
- Нин. Давай ты успокоишься и мы договорим. Давай?
- Серёж, тут договаривать нечего. Его посылают, меня не посылают. Ему билет и доллары за то, что когда-нибудь возродит нашу подпольную культуру. Подумать только. Посылают бармалея и хотят возродить. Всё через жопу, Серёж.
- Нинок-Нинок. Они со всем так. Ох, чую жопой, не к добру это всё - вот эти наши разговоры.
- А мне всё равно. Я жить хочу, Серёж. Ты когда к ним работать шёл, думал, что жить будем в масле. А оказалось, что в масле будет Драч, а мы с тобой в говне.
- Нинок. Вот, меня Прэстли просил музыки достать, я ему ещё не отдал. Давай послушаем.
(починає грати пісня the doors -don't you love her madly. шурхотіння, скрипіння.)
кінець запису.
Загалом Івана Федоровича доля рідко заганяла на слизьке, а життя майже ніколи не водило в безвісті. Він наперед знав: прийшов - сиди, не бий ноги. Дали їсти - їж. Не дали - проси, може, дадуть, а як не дадуть, то скупердяї й нерозторопні бевзі. З такими справ ніяких Іван Федорович не мав. "На покуті молодець, а на столі холодець", - казав ще малому Іванкові дід. Нема холодцю - дай по лицю, - додав, визрівши, Іван Федорович. По лицю так нікому дати й не довелося, бо, слава Богу (й партії), холодець був завжди. Так і жилося.
Як послали його в Америку, він віз із собою чітку думку: тут мені дадуть їсти й, може, заспівають. Не може бути, щоб не заспівали. З ким же ми тоді боремося вже скільки років? В аеропорту вийшов, бачить - сіденький такий стоїть дідусик, гарно вдягнутий, сигарету смалить, в очах бісики. Ви Драч Іван Федорович - питає. Я, каже Іван Федорович, а ви мені їсти дасте? Це ви мене зустрічаєте?
Ні, відповів дідусик, я не зустрічаю. Я піджидав вас давно. У нас, розумієте, зустріч сьогодні за планом. Іггі Поп відмовився. Треба кимось затулити лакуну.
- Стривайте, - не зрозумів Іван Федорович. - У вас - це у кого? (хто такий Поп, він теж не второпав, але питати побоявся. З попами треба на відстані. Попи не вбережуть від лупи - казала бабця колись.)
- У нас, - поважно мовив дідусик, - це у підпільному товаристві українців Америки. Ми тут без совєтського союзу живемо, не знаємо, як там наші брати, і для американців зустрічі влаштовуємо. Хай, іродові душі, дізнаються, що й на нашій землі соняхи цвітуть і люди живуть, а не лише бездушні палії війни. Перекладати я вам буду, а що розказувати - якось вирішите. Ходім.
Їхали довго. Під землею, тоді над землею, тоді у якийсь лаз через паркан, потім через вікно в інше вікно, а тоді ще через три пороги. Як у пекло, подумав Іван Федорович. Цікаво, мене тут поб"ють?
Зайшли в закапелок, а там нестругані лавки й купа людей. З повстю у вухах, із сережками, в сорочках, лисі, без окулярів і в окулярах, один без ноги, в одного шрам на вилиці, одна жінка в хустці, а три взагалі в гидомирних куцих штанятах. І всі між собою по-своєму. Балам-балам, шушушушу, вут йу енікудібаді. Щось таке.
Ну, той дідусик почав українською говорити, що, мовляв, до нас приїхала людина з катівні народів, але подивіться на неї, у неї пожар у віччу і серце туркоче, як горлиця перед цівкою рушниці, тож не погребуйте, а послухайте. А тоді ще англійською щось, але того Іван Федорович уже не второпав. Вийшов на трибуну (звик уже до цього, жижки не трусилися, спокійненько так водиці сьорбнув і почав).
Я, каже, Драч Іван Федорович, пишу вірші як на серці ляже, в душі в мене запал молодого лошати, а лежати люблю більш, ніж стояти. Віршами публіка зацікавилася. Дідусик переклав - хочуть, щоб прочитав Іван Федорович найкращого свого вірша. Довго думав Іван Федорович. Який же тут найкращий? Крила? Про цибулю? Про Ван Гога? Про відро? Аж потом весь укрився. сьорбнув ще води. І далі думає. Аж тут двері раптом - рррип! - і рудоголовий хтось заходить.
- Драч? - питає різко.
А всі так заметушились, захвилювались, кричать - Кагебе! Кагебе! Ховайсь!
А цей рудий - Драч? Я вам ковбаси приніс! Ходімте!
Іван Федорович почув про ковбасу, зрадів невимовно. Ну, думає, а ці переб"ються. Де б нагодували, мантелепи, то й вірша згадав би. А в рудого з портфеля напівкільце визирає і аж ніздрі лоскоче. Допив Іван Федорович воду, вклонився тим, хто не втік, а дідусику так каже:
- Ви, каже, бевзі неотесані. Холодцю треба людям. І квасу. Недарма до вас той Поп не приїхав. Дурний був би, якби приїхав. У вас тут здохнути можна з голоду.
І пішов.
12
забув вам розказати, як Івана Федоровича Драча перед мандрівкою до незнаної Америки викликали. Якось зранку встає він, дивиться на сонечко у вікно і бачить: хмарка його затулила. Отакої - подумав Іван Федорович. Значить, жди біди. Хоча звідки тут ждати - не збагну: я ж красивий і пухкенький, з рота в мене пахне приємно (ну, часом, правда, ковбасою, але то таке - який селянський син не любить ковбаси, як казала йому мати), і топчу я ряст уже не перший рік. Аж тут, не встиг причесатися й сире яйце випити, - у двері дзвонять. Кого ж це лиха година принесла?
Так і є. Кагебісти. Здрастуйте, кажуть, Іване Федоровичу, так і так, треба поговорити, можна ми пройдемо? - і, навіть не чекаючи дозволу, проходять. От хами, подумав Іван Федорович, - пруться як у сарай. Ще й чаєм їх пої.
А один руденький із них сів, повертається до Івана Федоровича і чітко каже:
- Ви, Іване Федоровичу, певно, подумали зараз: от хами, пруться, мовляв, як у сарай, ще й чаєм їх пої? Так от, дорогесенький ви наш, недопечена булочко у згаслій печі Вкраїни, зараз я вам зроблю пропозицію, від якої ви не зможете відмовитися. Це не ікра, не риба й не ковбаса, а тим паче - не нова квартира у Роліті, як ви могли подумати. По-перше, рибами й ковбасами ми не розпоряджаємося, на це є своє відомство, яке вами поки не цікавиться, бо їсте ви хоч і багато, але акуратно. По-друге, всі квартири в Роліті зайняті давно й надовго. Тому пропозиція моя буде стосуватися, - руденький витягнув із кишені красивий порсигар і дістав сигарету, яку тут-таки почав нахабно курити, - буде стосуватися речей інакших, проте не менш спокусливих. Бо спокуса, - тут рудий відпив води, а другий, чорнявий, дістав з кишені колоду гральних карт, - це те, що нам, кагебістам, личить досліджувати. У нас є дивні і рідкісні годинники, і годинники, які йдуть у зворотньому напрямку, і вічні, і є у нас камери омани почуттів, де трапляються всілякі дива, і камери фіглярства, й удаваних видінь, і мороків, і спокус, - протяжно, ніби співаючи або когось повторюючи, закінчив кагебіст і загасив недопалка. - Такі, Іване Федоровичу, багатства будинку на Володимирській вулиці.
Іван Федорович тільки очима заблимав. Треба ж, які метиковані кагебісти! Щось розказують, карти у них є, і сигарети дорогі є. А що хочуть - не кажуть.
Ми, продовжив рудий, прийшли до вас, щоб запропонувати одну цікаву річ. Ви в Америку хочете?
Як обухом по голові, подумав Іван Федорович.
- Бачу, що хочете. Саме тому радимо (я наголошую - не наказуємо, бо речі, яких стосується порада, наказам непідвладні, як непідвладні наказам місячні фази чи морські приливи) - радимо вам виконати одне наше прохання.
- Яке прохання?
- Прохання делікатне й витончене, ніби мережива на шибах зимової Ухти, Іване Федоровичу. Тому радимо (я наголошую: радимо, - знову повторив рудий) - нікому не пасталакати про нашу розмову. Ви їдете в Америку й пірнаєте у хвилі спокус. Які вони вам трапляться - не знаю, не мені судити. Але пірнаєте. Активно й надовго. Бажано, щоб спокуси не обмежувалися ковбасою. Бо нецікаво буде. Живете там три місяці. Пишете. Набираєтесь метафор. Головне - відчути повноту життя. А потім, - закінчуючи, підсів упритул рудий, - ми з вас зробимо нашого бітника. Нашого Моррісона, сказати б. Ну, це якщо вдасться вам відчути повноту. Приватний Моррісон, чим погано? Може, і гітару освоїте. Хто такий Моррісон, запитаєте у американців. Будете нам співати й читати красиві вірші, а то, знаєте, так заїбали ці шістдесятницькі остолопи. Поле, річка, Україна, народництво. Аж саджати нудно, - закінчив рудий свою тираду і разом із чорнявим пішов до виходу.
- Акваланг для пірнання у спокуси заберете на Володимирській. Прощай, мой маленький зуав, - мовив рудий, і за обома захряснулися двері.
Влип, - подумав Іван Федорович. - Точно влип.
13
ЩОДЕННИК ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА, ЗНАЙДЕНИЙ ПІД СТОЛОМ ДМИТРА ВАСИЛЬОВИЧА ПАВЛИЧКА КОЛИ ТОГО НЕ БУЛО НА МІСЦІ (уривок перший)
18.04
Учора приходили кагебісти. Один рудий, інший чорний. Для кого я це все пишу - загадка. Один почав курити в кімнаті. Мурло репане. Соромно собі зізнатися, але жижки зразу затрусилися. Думаю, хами прийшли, а я такий пухкенький (закреслено) сонний ще, боронитися не можу. Отак, мабуть, на допити забирають. Зайшли, сіли, чорний карти дістав. Були в мене такі карти, гарні, з жінками, знайшов під "Енеєм". Мабуть, Яворівський бавиться вдома, як нема чого робити сидить і жменькає. А кагебісти не промах. Запросили в Америку кажуть будеш як Боб Ділан чи Морісон, а я ні сном, ні духом, хто навіщо пощо. Хто я буду в тій Америці? Чи є там де жити? Я ж мови не знаю. Розгублений. Потний весь. Кажуть, будеш нашим придворним морісоном, а то шестидесятники гниди. Я і сам знаю, що гниди. Ходять співають сидять. Скаржаться на все. Поле річка синій гай. Мої ж однолітки. Я ж чогось не скаржуся. Ой, дзвонять у двері знову. Хто ж це? Піду, потім допишу
18.04 (продовження, іншою ручкою, почерк тремтить)
Знов. Їй-богу, не відчепляться. Знов приходили ті самі. Нема спокою, нема. Тільки встав, штани натягнув, а тут вони. Знову, кажуть, до вас, Іване Федоровичу. Не стали чекати, поки ви по акваланг прийдете на Володимирську. А рудий почав вимахуватися слівцями: то "бібоп" скаже, то "літл річард". А потім став читати вірші й сам перекладав. Дурниці й беліберда. Люди дивні, коли ти чужий, люди дивні, коли ти сам, а жінки видаються злими, коли на тебе всім начхати, а вулиці криві й горбкуваті, якщо тобі сумно. Я кращі вірші пишу, сказав я йому. Кращі, відповів рудий, а трави мабуть і не курили. І замовк. Тільки я хотів спитати про траву докладніше, а він завів тираду (я дуже старався запам"ятати, запишу з пам"яті)
Послухай-но, що це - трава? - повні жмені простягши, дитина спитала.
Що відповім я дитині? Я ж бо не більше від неї знаю про це.
Може, це прапор зелений вдачі моєї, зітканий із різнотрав'я надій.
Може, це хусточка бога
Бачите, Іване Федоровичу, всі пишуть красиво й акуратно, легко й плинно, ніби ковзання сльози свіжовиголеною щокою. Є, каже, письменники, яким треба дати поштовх. А є такі, яким копняка. Вам поки що даємо поштовх. Сподіваємося, у вас усередині нарешті прокинеться Нуйорк, Лос-Анджелес чи принаймні Детройт, і ви ще потішите есересер справжніми віршами, на відміну від цих бормоглотів (рудий дістав з кишені фотографію Павличка) або цих губошльопів (дістав Юрія Бедзика). Лишати гроші ми вам поки не будемо. Книжку лишимо. Двері сприйняття. Хороша книжка. Мескаліну в нас, правда, нема. Але це справа наживна. Сержант Десна повернеться з Картахени й привезе. В один із днів повернеться Десна з південних регіонів Картахени, і згорточок старого полотна із мескаліном привезе до мене, - проспівав рудий.
І вийшли. Почав читати ту їхню книжку -захопився, забув повечеряти навіть. Робитиму виписки.
14
СТОРІНКА ЗІ СПРАВИ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА, ЧОМУСЬ ЗНАЙДЕНА ПІД СТОЛОМ У ОЛЕСЯ БЕРДНИКА, ПОКИ ТОЙ СПАВ ПІСЛЯ СИТНОГО ОБІДУ В СПІЛЦІ ПИСЬМЕННИКІВ
СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО
Дело № 1969 Драч Иван Федорович (начато 19 мая 1980)
р. 17 окт. 1936, Телиженцы, Тетиевский р-н, Киевская обл., писатель, поэт, сценарист, член КПСС с 1959.
Материалы дела
-1-
РЕШЕНИЕ
Коллегии Комитета Государственной безопасности при Совете Министров СССР
от 25 мая 1981 года
О мерах улучшения осведомлённости работников КГБ УССР с культурой империалистических стран и внедрения советских писателей в идеологически чуждую культуру во время их кратковременного пребывания за границей.
Расширение международных связей Советского Союза, постоянное увеличение количества советских граждан, выезжающих по различным причинам за границу, имеет большое политическое значение, так как открывает дополнительные возможности для синтеза социалистических идей с элементами культуры капиталистических стран.
Органами Комитета госбезопасности принимаются меры по выявлению наиболее соблазнительных элементов чужеродных культур и внедрению этих элементов в советскую культуру, чтобы пресечь будущие соблазны и иллюзии касательно превосходства буржуазной культуры над культурой СССР.
В последнее время возникла острая потребность в агенте КГБ СССР, который во время пребывания за границей сможет качественно и быстро влиться в ряды деятелей буржуазной культуры и как можно скорее понять основные течения и направления, популярные среди молодёжи капиталистических стран, течения, которые в скором времени, возможно, будут популярными и среди идеологически чуждых элементов советской молодёжи.
Этот агент с помощью выделенных КГБ СССР материальных средств и сети сотрудников должен будет стать советским ретранслятором буржуазных культурных явлений (Джим Моррисон, поэзия т. н. "битников", ВИА "Битлз", ВИА "Роллинг Стоунз", культура употребления т. н. "лёгких наркотиков", т. наз. "Вудсток"); в его обязанности войдёт ознакомление КГБ СССР со всеми этими элементами, чтобы сотрудники органов в дальнейшем смогли развить аналогичные явления в СССР, которые будут соответствовать уровню и популярности явлений буржуазных.
Выезды оперативных работников помогли обнаружить нужного человека. Им должен стать украинский поэт И.Ф. Драч.
Коллегия решила:
1. Выделить для негласного наблюдения за И. Ф. Драчом двух агентов КГБ ("Прэстли" и "Орбисона")
2. В кратчайшие сроки организовать и провести серию культурно-акклиматизационных лекций для И. Ф. Драча перед выездом за границу.
3. Организовать выезд Драча в США на срок от 5 до 20 месяцев.
4. Касательно жизни Драча за границей - не привлекать к уголовной ответственности ни за какие антисоветские действия, т. к. эти действия рассекретят операцию.
Председатель
АНДРОПОВ
15
ЛИСТ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА, НАПИСАНИЙ САМОМУ СОБІ ПІСЛЯ ВІЗИТУ КАГЕБІСТІВ І ВИПАДКОВО НЕ НАДІСЛАНИЙ
16. 05
Іване Федоровичу!
Пишу тобі я, Іван Федорович. Ти, мабуть, дивуєшся зараз і думаєш, у кого з нас клепки забракло, - чи у мене, чи у тебе (хоча ти - це ж теж я, тільки ти будеш уже інший, коли перечитуватимеш цього листа потім). Загалом, Іване Федоровичу, кучерявчику мій (так тебе мама кликала колись, пам"ятаєш?), пишу я тобі листа, бо ти скоро їдеш в Америку й точно безповоротно змінишся. Коли змінишся, захочеться тобі згадати, яким ти був колись, але згадувати ж буде голова вже зміненого тебе, і тому всі згадки й спогади так чи інакше, дорогий мій, будуть попсовані новим тобою. Самою твоєю наявністю будуть попсовані. Інакшістю будуть. А тут - лист від колишнього тебе. Тодішньому тобі, любий. З дівчатами, рибоїде, у тебе не складалося, тому ти, повернувшись з Америки, будеш сам собі колишній. Зустрітися на лавці з квітами й гітарою не вийде (ну, подумай, які квіти, які гітари, в тебе руки під щось інше заточені, а не під гітари. Під стегенця курячі заточені, дорогесенький, та під риб"ячі вогкі тіла. Тому - без гітар. Риби собі купиш, як приїдеш, раптом шо. А, може, ти там (в Америці) від риби й відвикнеш. Жертимеш інше щось. Розкабанієш. Хтозна, милий мій.
Ти, Іванку, приїдеш інакшим, тому тобі треба написати зараз, про що муситимеш згадати, коли захочеш побачитися з собою колишнім. На які мозолі наступати не варто. На які граблі. І взагалі - може, тебе з тобою єднатиме лише нетривка надтонка оболонка шкіри й контурів твого масного лиця. І обриси вушної раковини. Вони не змінюються навіть після Америки, хіба тільки тобі хтось відкусить вухо. Тож не встрявай у бійки, де можуть відкусити вуха чи відірвати пальці: не матимеш узагалі ніякої певності, що ти це ти. І кагебе не матиме. Бережи їх.
Незабутній мій Іванку, як приїдеш, згадай, що любив ти добре поїсти й поспати, вірив у силу кагебе і в міць армії, знав, що вороги скрізь, і вони не дрімають, але воювати з ними ти не поспішав: ти радше купиш у ворогів щось із"їсти, аніж піднімеш на них меча. Може бути труєне, але хіба це тебе коли спиняло?
Ти писав щоденник і намагався м"якенько влаштуватися. Загалом виходило і те, й інше. Чого ти чекаєш від Америки, Іванку? Ти навіть не знаєш, ким тебе хочуть зробити, бо не було в кого спитатися про "Вудсток" чи "Морісона". А ті, хто могли сказати, до тебе, опецькуватого й м"якенького, не підходили. Може, ти писатимеш про дивні й моторошні речі, бо так хотітиме кагебе - і нічого не скажеш їм усупереч, бо, знаєш, любчику, - той, хто дає тобі м"ясо і рибу, може заректися давати. А ти цього боїшся. Тому підеш, куди скажуть.
Пам"ятай, Драчику: ти любив м"яке й смачне. Збережи хоча б якісь остюки від самого себе, змінившись безповоротно й ставши невідомим Морісоном.
не прощаюся
16
ЗАПИСКА, ЗНАЙДЕНА В КИШЕНІ ШТАНІВ АГЕНТА КГБ "ПРЕСТЛІ" ЙОГО ТАЄМНОЮ КОХАНКОЮ ЄВДОКІЄЮ МАРКІВНОЮ ВАПЛІТЕ
Серёня, нужно срочно раздобыть пару плит Элвиса и Моррисона. Пробей там по своим каналам. Уитмена я ему, так и быть, своего дам почитать. Подумай, пожалуйста, что бы ещё дать этому Драчу такого. Нормального. Он ведь в западной культуре - как свинья в апельсинах. Ни в зуб ногой. А посылать надо. Главный решил - значит, надо. Интересно, что из этого всего получится. Почему он? А пёс его знает. Выглядит подобающе, значит. Сильськый дядько - такой типаж. С ним делиться охотнее будут, видимо. Только он по дороге назад всё забудет и растеряет. Ну да ладно. Может, ещё что-то. О наркотиках, попроще. Чтоб дошло. Пороки надо встречать с открытым забралом, а не с пустой головой. Хаксли мы ему оставили. Увы, Керуака не добуду на сплошном свитке, это даже нам не под силу.
Постарайся, Серёня. Обидно ведь туда полного валенка посылать.
Прэстли
17
РОЗШИФРОВКА НЕНАРОКОМ ЗАПИСАНОЇ РОЗМОВИ АГЕНТА КГБ "ОРБІСОНА" ЗІ СВОЄЮ КОЛИШНЬОЮ ДРУЖИНОЮ НІНОЮ ІЛЛІВНОЮ ТЕК"ЄРО. 23.06. (ВИЯВЛЕНО 1992 РОКУ)
- Серёж...
- Ну?
- Ну что ну, Серёж? Вот почему у нас всё так? Почему?
- Как, "так", Нинок? Говори яснее. Я тебя недопонимаю.
- Ты чёрств, как прошлогодний хлеб, Серёж. Я устала с тобой жить.
- Нинок. Объясни толком, что случилось. Успокойся. Выпей, наконец. Ах, да, ты же не пьешь. Забыл. Ну, подыши глубоко.
- Серёжа, почему ты всё этому Драчу несешь? Почему не мне? Почему я живу как вошь, а ему всё можно? Он сельский хам! Его стихи ужасны! Ты читал его стихи? Это невыносимая чушь!
- Не читал.
- Так я тебе прочту. І люди йшли до тих, що вже лежали, що сто віків до нас косили й жали, і крашанки гарячі та пекучі стріляли в небо, наче грім із тучі. Из тучи. Понимаешь, Сереж, он ради рифмы слова из другого языка вставляет. Я тоже так могу. Почему мне джинсы не выписывают из спецфондов? Почему книжек нормальных из спецхрана не дают? Почему, а? Мне тоже хочется красивой жизни! Я тоже напишу книжку! И на гитаре я играть уже умею, а этот рохля - нет.
- Нин. Давай ты успокоишься и мы договорим. Давай?
- Серёж, тут договаривать нечего. Его посылают, меня не посылают. Ему билет и доллары за то, что когда-нибудь возродит нашу подпольную культуру. Подумать только. Посылают бармалея и хотят возродить. Всё через жопу, Серёж.
- Нинок-Нинок. Они со всем так. Ох, чую жопой, не к добру это всё - вот эти наши разговоры.
- А мне всё равно. Я жить хочу, Серёж. Ты когда к ним работать шёл, думал, что жить будем в масле. А оказалось, что в масле будет Драч, а мы с тобой в говне.
- Нинок. Вот, меня Прэстли просил музыки достать, я ему ещё не отдал. Давай послушаем.
(починає грати пісня the doors -don't you love her madly. шурхотіння, скрипіння.)
кінець запису.
UPD
ПРОДОВЖЕННЯ ЩОДЕННИКА ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА
18
ПРОДОВЖЕННЯ ЩОДЕННИКА ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА
25.06
Мене дедалі більше починають хвилювати дріб"язкові речі. Наприклад, звідки у мене вдома светр Бориса Олійника. Він ніколи не бував у мене вдома, прибираю я тут часто, бо люблю чистоту, а светр якось затесався. Причому - за диваном. Добре, що не спідня білизна, бо тоді треба було б припустити, що Борис Олійник у мене вдома спав. Міг би щось украсти.
27. 06
Мрію про сонмища довготелесих струнких білявок, які нестимуть мені до ліжка грона винограду, ікру у вазочці й прохолодне біле вино. Але хто я такий, щоб про це мріяти?
Я зробив недостатньо доносів
щоби ранки почать із вина
а до нирок крадеться осінь
та й під пахвами вже сивина
Самовикривальний вірш. Колись знайдуть і понавидумують хтозна-чого. Повірять, що й справді сивина. Дзуськи! Я молодий, як степове лоша!
30.06
І про доноси, до речі. У мене їх не так багато було, щоб каятися. Я вірші хороші пишу. Модерністські, якщо чесно. Стараюся. Зі шкіри пнуся. Кучерики мої рідшають, а я все рук не покладаю. Поїду в Америку - може, там мене взагалі уб"ють. Кому там цікаво - доноси, модернізм? Знову самовикривальне: в імперію зла посилають козла.
1.07
А як там притлумити своє ніжне і лагідне єство, серед звірів і кубел пороку? Чи брати наркотики, якщо даватимуть? А раптом я "під кейфом" щось не те скажу? Хоча Рудий, пригадую, обіцяв жодних санкцій не застосовувати. Спілчанські недоколихані мемелі сказяться від заздрощів. А я їм - нате! гітарка! пісні! Моррісон!
(до речі, досі не знаю, хто такий Моррісон. А програвач і платівку принесли. Завтра послухаю.
2. 07
Вчора таки добрався до Моррісона. Ну й голосина! Кричить, реве, стогне, завиває! Є, правда, одна лагідна пісня там. Щось таке: тейкме гейвей тейкметю потюгал тейкме тюспей. Про що? Не знаю. Думатиму, що про маму й про кохання.
НОТАТКА НА СТОРІНЦІ ЗОШИТА У КЛІТИНКУ, ЗНАЙДЕНА У КИШЕНІ ДЖИНСІВ МЕКСИКАНЦЯ АНТОНІО ТРАБАХАРО, 34 РОКИ, ПУШЕРА ТРАВИ У НЬЮ-ЙОРКУ
21
НОТАТКА НА СТОРІНЦІ ЗОШИТА У КЛІТИНКУ, ЗНАЙДЕНА У КИШЕНІ ДЖИНСІВ МЕКСИКАНЦЯ АНТОНІО ТРАБАХАРО, 34 РОКИ, ПУШЕРА ТРАВИ У НЬЮ-ЙОРКУ
*авторизований переклад з англійської
йду собі нікого не трогаю рухаю стегнами в голові приємно і кайфово, будинки навколо залиті сонцем а я залитий потом, уже догнався сьогодні, в кармані пяточка тішить і гріє, як золото монтесуми, попуски дома в холодильнику, купив учора собі сосисок якихось грильованих, курки кусок, шоколадка якась (мені Роза лишила каже на, а то будеш дуть, і нічим буде тоді попускатися, а дуть без попусків - це хоч і тренує силу волі, але аж ніяк не гедоністично за своєю суттю).
але шо сталося сьогодні: йду собі нікого не трогаю рухаю стегнами в голові приємно і кайфово, будинки навколо залиті сонцем а я залитий потом, уже догнався сьогодні, в кармані пяточка
стоп я це вже писав але хай буде
і тут підходить якийсь штемп. зразу видно: не наш. сов"єт, скоріш за все. це тільки у них такі кам"яні улесливі морди. так наче на кусок граніта вилили олію.
кучерявий, кстаті. і губастенький. з кейсом чорним, у піджаку, хоча сонце дайбоже смалить аби не згоріла морда. а він у піджаку. ці сов"єти на картинках такі і є: зовсім не такі, як ми. руки, ноги, голова, все на місці, але ну зовсім не такі. може їх там труять? цей їхній Крушев. Чи Бжезнев. прізвища ще. у мене нормальне, трабахаро, від трабаха робота а я чим займаюся трабахою і займаюся. а в нього яке може теж крушев якийсь чи взагалі тщбщов. як із такими прізвищами жити нормально бог його зна
підбігає до мене і каже щось своєю тарабарською ніхера не ясно що каже
а потім перейшов ніби на англійську де він її тільки вивчив одне слово чи десять там у них у бомбосховищах може висить такий листок десять слів якщо нападуть американці а у нас у бомбосховищах десять слів якщо росіяни так і живем
хей кричить мен ай вонт грасс. тихо ти показую я чувак у нас тут не ямайка загребуть і кришка буде тобі тоді грас і марді грас все буде у джейл чи у прізон там як повезе а ти ще й іноземець ну він нічо не дупляє грасс кричить ай вонт грасс
я його відвів убік там знаю є лавочка така серед ялин
ок показую грасс мані? пей мані!
і тут
ох
я мало не йобнувся
він дістає пучок баксів і дає мені дві сотні.
і йде геть. даже біжить, і піджак лопотить у нього на спині так ніби
той їхній крушев чи бжезнев говорить англійською
але нічорта не ясно
нічорта
вітер усе розніс
пустун вітер.
ПРОДОВЖЕННЯ ЩОДЕННИКА ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА
20
ПРОДОВЖЕННЯ ЩОДЕННИКА ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА
(дві сторінки вирвано, але не повністю, на полишених клаптях можна прочитати слова
трав
наре
взя
і коли
йобб
пишу ві
круте
не було ще нік
хай всруть
але що ж роб
гнидівств
кагебі
все одно не скаж
в сра
.
(на третій сторінці починається зв"язний текст)
7.10.
Перші вірші після трави - одкровення. Йоанн Богослов жив на Патмосі, а на Патмосі, як на кожному нормальному Патмосі, мала би бути трава. І як кожен нормальний апокаліпсис, апокаліпсис на Патмосі не міг би відбутися без трави.
У мене вчора був прекрасний. Нарешті дістав. Ура. Це вивільнення. Вітмен щось знав. Мені дали переклад. Тепер я можу собі уявити, як почуватися вільним. Думки про ковбасу й рибу приходять потім, пізніше, згодом, неспішно, неквапно, тихцем, нишком, напівпомітно, обережно і легко. Спершу настає приємна відвага й заціпеніння: подив перед цим світом, бажання все змінити, за яким крадеться наскрізна лінь: лежи, не йди, відчуй, будь, нишкни, сховайся. Ідеальна зброя комунізму. Вільнодумство? У мене не було. Потім настали вірші. Мозок як масло. Вірші як ножі. Де хліб для цього масла? Куди забрали хліб? Усе бажання їсти після трави виникає через нестачу хліба, на який треба мастити масло мозку.
Ностальгія: цілковито відсутня. Спогад 1: дитинство, я кажу мамі, що буду писати вірші. Мама каже: йти паси корів. Усе як у нудних книжках про спротив мас митцеві. Зрілість: будеш інструктором у МТС. Розказувати трактористам про Вождя. Їм нудно, мені нудно, всім нудно, а вождеві ні, бо мертвий. Мертві сорому не мають, весь сором у живих. Лихварі сорому. Позичте сорому і в Сірка очей. У вас давно не червоніли щоки? Тільки сором врятує вас! Тут усе можна. Тут капіталізм. У нас би сором не продавали, його або роздаватимуть безкоштовно, або на нього можна обміняти трудодні. Труподні і траводні. Три трудодні на один траводень: як вам обмін? Дзень! Дзвінок у дверях розбуркано: прийшли до вас, дядьку, маєте трудодні? Маю хрестики. Хрестики на траву: який вигідний курс! у вас забрали всі хрестики військові комуністи? Маєте шанс надолужити: щодня по хрестику! Тільки у нас! Есесер: держава вічних хрестиків! Раніше він висів у вас на грудях, тепер він на папері! Гроші? Які гроші? У вашого Бога були гроші? От і у вас не буде. Ви ж молитеся, звіздити дітей не хочете, таємно ходите святити паски, от маєте!
Позич очей, Сірко! Гав! Каже Сірко, а в самого - страх - як же я буду без очей? Пітьма! Спокійно, кажу, Сірко: щойно ти позичиш очі мені, до тебе буде приставлено дві пари пильніших, але не твоїх. Два стережуть сліпого собаку, який позичив свої очі присоромленому, але не червоному, досі не червоному. Вони захочуть колись позичити в тебе очей, але ти вже сліпий. Сліпі собаки непотрібні для фольклору: спрацьований товар.
НОТАТКА НА СТОРІНЦІ ЗОШИТА У КЛІТИНКУ, ЗНАЙДЕНА У КИШЕНІ ДЖИНСІВ МЕКСИКАНЦЯ АНТОНІО ТРАБАХАРО, 34 РОКИ, ПУШЕРА ТРАВИ У НЬЮ-ЙОРКУ
21
НОТАТКА НА СТОРІНЦІ ЗОШИТА У КЛІТИНКУ, ЗНАЙДЕНА У КИШЕНІ ДЖИНСІВ МЕКСИКАНЦЯ АНТОНІО ТРАБАХАРО, 34 РОКИ, ПУШЕРА ТРАВИ У НЬЮ-ЙОРКУ
*авторизований переклад з англійської
йду собі нікого не трогаю рухаю стегнами в голові приємно і кайфово, будинки навколо залиті сонцем а я залитий потом, уже догнався сьогодні, в кармані пяточка тішить і гріє, як золото монтесуми, попуски дома в холодильнику, купив учора собі сосисок якихось грильованих, курки кусок, шоколадка якась (мені Роза лишила каже на, а то будеш дуть, і нічим буде тоді попускатися, а дуть без попусків - це хоч і тренує силу волі, але аж ніяк не гедоністично за своєю суттю).
але шо сталося сьогодні: йду собі нікого не трогаю рухаю стегнами в голові приємно і кайфово, будинки навколо залиті сонцем а я залитий потом, уже догнався сьогодні, в кармані пяточка
стоп я це вже писав але хай буде
і тут підходить якийсь штемп. зразу видно: не наш. сов"єт, скоріш за все. це тільки у них такі кам"яні улесливі морди. так наче на кусок граніта вилили олію.
кучерявий, кстаті. і губастенький. з кейсом чорним, у піджаку, хоча сонце дайбоже смалить аби не згоріла морда. а він у піджаку. ці сов"єти на картинках такі і є: зовсім не такі, як ми. руки, ноги, голова, все на місці, але ну зовсім не такі. може їх там труять? цей їхній Крушев. Чи Бжезнев. прізвища ще. у мене нормальне, трабахаро, від трабаха робота а я чим займаюся трабахою і займаюся. а в нього яке може теж крушев якийсь чи взагалі тщбщов. як із такими прізвищами жити нормально бог його зна
підбігає до мене і каже щось своєю тарабарською ніхера не ясно що каже
а потім перейшов ніби на англійську де він її тільки вивчив одне слово чи десять там у них у бомбосховищах може висить такий листок десять слів якщо нападуть американці а у нас у бомбосховищах десять слів якщо росіяни так і живем
хей кричить мен ай вонт грасс. тихо ти показую я чувак у нас тут не ямайка загребуть і кришка буде тобі тоді грас і марді грас все буде у джейл чи у прізон там як повезе а ти ще й іноземець ну він нічо не дупляє грасс кричить ай вонт грасс
я його відвів убік там знаю є лавочка така серед ялин
ок показую грасс мані? пей мані!
і тут
ох
я мало не йобнувся
він дістає пучок баксів і дає мені дві сотні.
і йде геть. даже біжить, і піджак лопотить у нього на спині так ніби
той їхній крушев чи бжезнев говорить англійською
але нічорта не ясно
нічорта
вітер усе розніс
пустун вітер.
ВІРШ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА, ВИПАДКОВО ЗНАЙДЕНИЙ У СУМОЧЦІ ПАТТІ СМІТ, АМЕРИКАНСЬКОЇ СПІВАЧКИ І КУЛЬТУРНОЇ ДІЯЧКИ, ОДНОГО ДНЯ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ІВАН ФЕДОРОВИЧ ВІДВІДАВ СКВОТ
22
ВІРШ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА, ВИПАДКОВО ЗНАЙДЕНИЙ У СУМОЧЦІ ПАТТІ СМІТ, АМЕРИКАНСЬКОЇ СПІВАЧКИ І КУЛЬТУРНОЇ ДІЯЧКИ, ОДНОГО ДНЯ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ІВАН ФЕДОРОВИЧ ВІДВІДАВ СКВОТ
а за вікном твоїм - майданек незалежності
це ми так його прозвали після котрої вже сварки
коли хотіли бути незалежними одне від одного
і як до тебе пробратися
крізь свердла очей перехожих на вулиці свердлова
крізь нестерпне ждання вулиці жданова
крізь польоти і зальоти вулиці чкалова
крізь химерну бороду карла маркса,
якої не було у городецького
крізь золотокосі смуги вулиці кірова
крізь багнети й броньовики вулиці жовтневої революції
що чавлять червоні китиці мрій, із якими приїхали гості столиці
крізь площу калініна, на якій калини нема, як нема і всесоюзного старости
а є два собори,
собори-соборчики-соборюсики
де давно не соборують
крізь вулицю жаданівського
де жадання вростало в бруківку,
з якої проростали наші губи й наші ласки
де я тебе цілував а ти казала
ходім ходім
це площа революції, зроби мені революцію
так як просять зробити дитину
і я робив революцію
але думав про майданек незалежності
і про треблінку закоханості
і про аушвіц смутку
які заважають пробратися до тебе
моя суламіф
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ АГЕНТІВ КГБ "ПРЕСТЛІ" Й "ОРБІСОНА", 27.10
23
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ АГЕНТІВ КГБ "ПРЕСТЛІ" Й "ОРБІСОНА", 27.10
- Ну, Серёня, что там о Драче нашем слышно? А?
- Ой, не знаю, родной, не знаю. Его ж отпустили без надзора. Говорил я: дайте надзор, пропадёт, олух ведь, хер знает где воспитывался, по эмтээсам культуру впитывал вперемешку с горчицей и колбасой, куда его такого. Ни в какую. Хоть кол на голове теши, едрить твою налево.
- Да уж. А у меня вот - депеша пришла. От американских наших. И о герое нашем там есть...
- Что ж ты молчал-то? Покажи-ка! Так... были свидетелями... вошёл в неизвестное сооружение, вышел через три часа, пошатываясь... в руках держал венок, листки с написанным текстом и курительную трубку. Гм. Зачем ему трубка? Курить начал? Ах, это он, наверное, уже приобщается.
- Ладно тебе, дальше читай! Дальше!
- Читаю, читаю. На следующий день... так, ну, ясно... что? Попал под машину? Ну дурак! И куда теперь? В больницу?
- Не торопись, Серёня. Никуда он не попал. Ни в какую больницу. А в машине оказался украинец. Вишь, как выгодно попал.
- Неужто украинец?
- Да. Украинец. Джон Пэрэвэртэнь. Тридцать девятого года рождения, семья выехала откуда-то из Львовщины давно, живут в Штатах. Джон этот в магазине работает, машину купил пять лет назад, ехал к тёте. А тут Драч.
- Ему бы кого другого поддеть, а он нашего. Ну, теперь будем и за ним следить?
- Нет. Не будем. Пусть сами разбираются. Тем более, что Джон этот уже социализированный, будет нашему остолопу рассказывать, куда идти, где стоять и почём фунт изюма. Сводит ещё куда-нибудь. Покажет. А то Иван Фёдорович, кроме как колбасу жрать и по сквотам якшаться, ничего не найдёт. Стишки вроде как пописывает.
- И то хлеб. Привезёт, почитаем. Может, толковое что. Уитмэн-не Уитмэн, но, может, хотя бы Лонгфелло. Трубка мира, черноногие, команчи. Пусть сценарий пишет. Мы кино снимем.
- Ага. Поэтическое. О журавлях. И о слепых кобзарях. Я сам такое кино снять могу. Злой кагебист, потомок слепого кобзаря, женщина потомка слепого кобзаря, дети в вышиванках, ружьё. Родовая тайна. Клад. Противостояние. Женщина уходит от потомка кобзаря к кагебисту. Потом оказывается, что кобзарь и кагебист разлученные в детстве братья. Драки, удары, украинский язык. Над всем этим журавлиный клин в начале и в конце фильма. И яблоки. Спелые. Крупным планом. Грех Евы. Не знаю, что там ещё. Мало ли.
- Мда.
ВНУТРІШНІЙ МОНОЛОГ ДІВЧИНИ, ЯКА ТОРГУВАЛА РИБОЮ, ДІВЧИНИ, З ЯКОЮ ІВАН ФЕДОРОВИЧ ДРАЧ ЇЗДИВ У СЕЛО
24
ВНУТРІШНІЙ МОНОЛОГ ДІВЧИНИ, ЯКА ТОРГУВАЛА РИБОЮ, ДІВЧИНИ, З ЯКОЮ ІВАН ФЕДОРОВИЧ ДРАЧ ЇЗДИВ У СЕЛО
він мені казав тоді ще пам"ятаю в автобусі про молоде лоша і про інструкторство своє а потім якось так мимохідь обмовився каже знаєш а мене посилають в америку тільки нікому не кажи зовсім нікому бо приб"ють і тебе й мене а я тобі привезу звідти що хочеш хочеш - каже - намисто привезу, хочеш - сумочку гарну, шкіряну, може, пальто чи куртку, одяг який хочеш, і взагалі , казав він, я їду туди, щоб набиратися потойбічної мудрості знаєш як у харона через стікс набиралися а я звідки знаю шо воно той стікс мені прати треба й мама вдома й бабуся ми ж із села там якраз косовиця робота стоїть а він мені тут америку
каже дівчино дівчинонько дівчаточко я приїду до тебе потім колись не сумуй за мною не журись а я кажу чого я мовляв маю за тобою сумувати в тебе оно вже повсть у вухах
а те що ти вірші кажеш пишеш то мені як до сраки дверці ті твої вірші вмів би ти краще корову доїти чи косити там я не знаю конюшину кролям
а він такий ти нічого не розумієш дівчино ти з села але я сам із села правда мені пощастило вибився оно в люди тепер грошей багато й маю шо їсти але ти не думай я ще пам"ятаю як було нам коли в селі жили
та шо ти там пам"ятаєш подумала я тоді мурло вдягнувся культурно видру завів і думає шо можна зразу отак кататися
це до речі про видру я якось так згадала, воно само. не може ж він стільки риби жерти. хіба спекулянтом десь перепродає своїм же товстунам таким як і він із барильцями
а він знову за своє каже до тебе приходили колись кагебісти
ні кажу вони по селах мало катаються все мабуть до таких як ви швендяють ви ж і рибою нагодуєте і наллєте а ми шо ми у вас оно скільки всього в головах розгрібай не розгрібай до смерті не розгребеш думаєте багато гав ловите вгору витріщаєтесь то вас і садять
мене каже не садять
я свій
да кажу свій. у своїх волги а ти осьо валандаєшся по автобусах
то він аж образився
каже чужих в америку не посилають
із чужих морісонів не роблять а з мене зроблять
знову щось незрозуміле почав казать бачите
де б кажу хтось із тебе роботягу зробив а ти кажу губасте таке розлазишся весь на сидінні жереш і пишеш мабуть кожен день пишеш і жереш і в розподільники по їжу стоїш
ну він остаточно образився на мене мабуть тоді. я каже до тебе так а ти он як
але сумочку я тобі все одно привезу
бо моє молоде лоша б"є копитом і кличе на подвиги