Цитата дня (ще декілька картин Анатоля Петрицького з допису МШФ gloria_ma)

[chita_i]

Взято з допису МШФ gloria-ma "Український авангард. Анатоль Петрицький. Сміх крізь жах"


Портрет письменника Коцюби.

Мій коментар: НМД це про щастя знання. Деякому соціальному класу жилося зовсім непогано матеріально у порівнянні з виробниками самих матеріальних "благ" в есесесері. Хоч комусь повезло. Але не занадто. Терор був загальним, хоч деяким таки мріялось часами і гордилось. Спробували б тільки ні!


Харків уночі. 1933

Мій коментар: Що це, "воронок"?



Інваліди

Мій коментар: До калік совок ставився дуже погано. Виселяв їх подалі від "сталіцьі" щоб не жербакували на видних місцях. Вмирали собі тихесенько у злиднях. Вони були "не чистими", у них не було "здорового духу" (нібито), бо тіло було не здоровим.

Comments

[gloria-ma.livejournal.com]

письменник Коцюба (вікі пише, що займався мистецтвознавством) був розстріляний у 1938 р.

взагалі-то письменники жили непогано, як на радянські часи. Десь читала, що вже арештований Плужник просив дружину принести червоної риби трохи - принесла. Плужник помер на Соловках. (не помер би так розстріляли б, як інших - в Сандормосі).
Непогано жили матеріально. Якщо виживали...

а взагалі дуже цікаво дивитись і, з подивом бачити, зовсім міську культуру - всупереч стереотипам.

p.s. в мене теж була асоціація - "воронок".

[chita-i.livejournal.com]

Мені здається що чим важчіше життя тим більше є потреба забутись. "Черні" посміятись з чогось ну дуже вже дитячого, як то собака у комедії, чи якоїсь "непристойності" для розрядки, "середній ланці" у бідній сукенці сходити на кіно з гламурного життя де у жінок волого блищать та усміхаються від задоволення очі, наряди засліплюють, музика ллється і пестить, чоловіки усі мужні й сильні. Навкруги все багато і чисто. Багато їжі, великі дома, блискучі автомобілі, і взагалі увесь гламур. І засуджувати важко. А багатим тим про "неземне кохання" чи екзотичні подорожі у дальні землі, про добробут тих кого вони експлуатують, тощо. Але все це забаганки бідного та заляканого суспільства. А тепер, мабуть, усі ці кінематографічні казки-віддушини можуть видаватись за реальне життя. І деякі вірять! Он vent-de-la-mer (http://vent-de-la-mer.livejournal.com/601679.html) деколи ностальгує.

Ви дуже різноманітні картини нашукали. Допис можна розбити по темам. Бо символіст Петрицький є ще й сильніший ніж реаліст, як на картинах у цій цитаті. Ото сила!

Думаю виживали як той дядько Горбачов. Хоч і з нехотою, але робили таки москальську справу. Безкомпромісних хоч в якомусь аспекті чи занадто талановитих комуняки просто стратили і затерли з спогадів. То однозначно.

Ну а стереотипи зараз насаджуються навмисно в рамках інфо.війни як продовження совєцької політики до української культури. Якщо міське і вже не в злиднях, хоп, вже і не українське! А українське то неосвічене босе та дурнувате! І тільки по закордонам дізнаємося, бо там нас вивчають, та "уповоноважені жерці" на експорт світу показати наші таланти замордовані чи просто прибиті економічно вивозять показати.

Такі мені думки приходять.

[gloria-ma.livejournal.com]

інфо війна ззовні - то було б майже ніщо, якби вона не йшла в середині.

[chita-i.livejournal.com]

А це тому що не було люстрації ні у владі ні серед "культурних діячів"! Так, це в нас хронічна хвороба через нестачу люстрації у самому широкому сенсі слова. Людожерницькі ідеї ніхто не відмінив офіціно. Тому зараз так тоскно дивтись на ці ремінісценції. Вони гарно прижилися по школах, інститутах, навчальних та дослідницьких.

Он Оксана Забужко каже у інтерв'ю з Іриною Панченко:

Унікальність батькової історії в тому, що він усе ж таки виграв у КДБ, хоча вони намагалися дістати його впродовж життя. Те, що органи знали все, – це радянський міф. Такий же бардак там був, як і скрізь у СРСР. Звичайно, важко було витримати могутній тиск цілої держави. Мама каже, що двадцять років життя пішло на те, щоб просто не звихнутися. Важко, але все-таки коли святе місце порожнє, на нього приходять мародери. І та ж братія, яка це творила, тепер видає вірші Шишка, і він залишається залежним від них навіть після смерті. Написати про цей час – борг, який я ще не віддала. Деякі представники старшого покоління взялися за мемуари, але це є самовиправдання: приголублені, а потім обмежені в номенклатурних привілеях люди вважають себе «дисидентами». Натомість справжні жертви йдуть з життя. Не залишивши свідчень. (http://www.simya.com.ua/articles/57/40763/5/)

[chita-i.livejournal.com]

Письменників годували та відпочивали щоб вони писали про таке життя як бачать по собі і цінували своє хлібне місце у суспільстві. )

[chita-i.livejournal.com]

письменник Коцюба (вікі пише, що займався мистецтвознавством) був розстріляний у 1938 р.

На картині він виглядає здоровим привабливим мужчиною досить вдоволеним життям, здоровим фізично і автономно-сильним. У віці коли ще молодий, але вже знаєш що почому. Це вік коли можна створювати та направляти. Таким не міг бути українець напевно! Мусив бути як його показував совєцький кінематограф. Може тому його вбили також? Вигадую само собою. Може то майстерність живописця мене на такі думки наводить.

А дивіться якими беззахистними виглядають ті молоді скалічені чоловіки в "Інвалідах" (дуже вже інвалідовані суспільством)! Мав талант Анатоль Петрицький!