Вибачаюсь за сирий текст. Завтра навіть не матиму часу підправити, мабуть.
Щось моя френдстрічка почала згадувати про другу хвилю економічної кризи. А я тут, зовсім випадково, надибала на цікавий фільм що зветься Inside Job, який мені пояснив того, чого я не знала.
Починається все з історії про Ісландію. Як країна зрілої демократії (так вони кажуть) та високого економічного рівня населення пустила інтернаціональні компанії для розробки гідро та вітряної енергетики, які зруйнували їм екологію, та приватизувала два локальних (тобто ісландських) банка, і ті примудрилися за рік зайняти 100 біліонів доларів, при тому що повний річний продукт Ісландії складає приблизно 13 біліонів доларів. Ці величезні гроші нові власники банків розподілили між собою та своїми друзями, та з ночі на ранок стали міліонерами. Молоді та "успішні" банкіри накупляли собі яхт по 40 міліонів доларів, власність у Британії та пентхаузи у США, та за 20 місяців тисячі людей втратили свої збереження, роботу та житло. Бо за 20 місяців банки збанкротували. Як відбулася позика, уряд нічого не міг зробити, тому що на одного урядового адвоката приходилося 19 найнятих від банків, так що будь-який аргумент розбивався зразу, а особливо талановитих запросили працювати для банків, і вони погодились. Також купили більшість "експертів" та "державників". Фінансові групи стали сильніші за державу. Аудит компаній з США не знайшов ніяких аномалій, сказав, що банки чудові та привласнив їм найвищу міжнародну категорію тричі А.
Рональд Рейган почав дерегуляцію фінансової сфери (я б сказала спекуляцію), яка продовжувалась 30 років. До того держава слідкувала за банками, які були вузькими приватними організаціями з капіталом їхніх компаньйонів, спекулювати грошима клієнтів їм було строго заборонено, та і самі вони хотіли жити багато, але слідкували за своїм бізнесом, щоб був довгим. Як тільки були дозволені "ризиковані операції", як каже кінушка, фінансові корпорації стали сильнішими за державу, та їх вимушені були підтримувати та розбудовувати всі президенти США, від Клінтона до Буша молодшого. Так, на початку 90х, крах тих гігантських корпорацій легко міг привести до краху цілої системи. Їх було аж дві, вони потім об'єдналися в одну, Сітігруп, найбільшу у світі. Державна регуляція банків порівнюється з розбиттям нафтового судна на непроникні блоки для того, щоб захистити інші частини в випадку витоку чи пожежі у одному з блоків. Дерегуляція зняла цей розподіл. Наступна криза сталася у 2001 році, коли були продані в інтернеті акції, які зарані зналися програшними. Те, що казали на публіку, було дуже відмінним від того, що казали у приватних розмовах самі продавці, бо їм платили за кількість проданого. Хвалена "саморегуляція ринку", великий міф капіталізму, природно, не спрацював без втручання держави, яка не зробила нічого щоб виправити ситуацію (як у США так і у Ісландії). "Фінансові групи" (як їх називають у фільмі) отримали монополію та лобіювання. Банки стали не керованими. Для зиску вони почали позичати гроші диктаторам, ядерним розробникам, нинішнім "ворогам" США, допомагали уникати податків найбагатшим людям, тощо. Державні розслідування корупції ні до чого не приводили. Представники найближчої до президентів державної адміністрації (тут всюди йдеться про США) отримували величезні бонуси від тих самих банків, та розповідала, яка складна та фінансова система щоб її регулювати та керувати нею.
Якийсь китаєць (головний радник здається) розказує, що з початку 90х років, з розвитком технології, та зміною світу, провідні фізики та математики перестали працювати "на холодну війну" та перейшли на роботу до фінансового ринку. Таким чином, створилася нова зброя "масового знищення", складні фінансові продукти звані "похідні", які, нібито, зменшували ризик, але насправді мають велику силу дестабілізації. Регулятори, політиків та бізнесмени спочатку недооцінили цю зброю та її здібність втручатися у справи держави та суспільств, впливаючи на стабільність фінансової системи.
Коли у 2001 році Буш молодший прийшов до влади, фінансові організації були сильними як ніколи. Раніше, скажімо, покупці будинків брали гроші у локальних позичальників. Ті були дуже обережними, тому що хотіли повернення своїх грошей. Тепер локальні позичальники продають цей борг інвестиційним банкам, які, в свою чергу, продають борги інвесторам по всьому світу. Тепер вже локальним позичальникам не важливо, чи повернуть гроші займачі, і вони дають більш ризиковані кредити. І рискована поведінка розповсюдилася по всьому годувальному ланцюгу. З'явилися страхові компанії з найвищим рейтингом, якому не можна вірити. Оціночні фірми давали найвищу оцінку завідомо поганим капіталовкладенням, та багато інвесторів, у тому числі багато пенсійних фондів Штатів, повністю збанкрутіли. При тому фінансові групи дуже збагатіли.
Банкіри купили науку (професорів), експертів, політиків. Ті хто створював систему, тепер "рятують" її з адміністрації Барака Обами. Всі брешуть. Я вже спати хочу і мені її треба повертати. Мені набридло переказувати. Дивіться самі. Добраніч мені!
http://thepiratebay.org/torrent/6185752/Inside.Job.LiMiTED.BDRip.XviD-DEFACED
Щось моя френдстрічка почала згадувати про другу хвилю економічної кризи. А я тут, зовсім випадково, надибала на цікавий фільм що зветься Inside Job, який мені пояснив того, чого я не знала.
Починається все з історії про Ісландію. Як країна зрілої демократії (так вони кажуть) та високого економічного рівня населення пустила інтернаціональні компанії для розробки гідро та вітряної енергетики, які зруйнували їм екологію, та приватизувала два локальних (тобто ісландських) банка, і ті примудрилися за рік зайняти 100 біліонів доларів, при тому що повний річний продукт Ісландії складає приблизно 13 біліонів доларів. Ці величезні гроші нові власники банків розподілили між собою та своїми друзями, та з ночі на ранок стали міліонерами. Молоді та "успішні" банкіри накупляли собі яхт по 40 міліонів доларів, власність у Британії та пентхаузи у США, та за 20 місяців тисячі людей втратили свої збереження, роботу та житло. Бо за 20 місяців банки збанкротували. Як відбулася позика, уряд нічого не міг зробити, тому що на одного урядового адвоката приходилося 19 найнятих від банків, так що будь-який аргумент розбивався зразу, а особливо талановитих запросили працювати для банків, і вони погодились. Також купили більшість "експертів" та "державників". Фінансові групи стали сильніші за державу. Аудит компаній з США не знайшов ніяких аномалій, сказав, що банки чудові та привласнив їм найвищу міжнародну категорію тричі А.
Рональд Рейган почав дерегуляцію фінансової сфери (я б сказала спекуляцію), яка продовжувалась 30 років. До того держава слідкувала за банками, які були вузькими приватними організаціями з капіталом їхніх компаньйонів, спекулювати грошима клієнтів їм було строго заборонено, та і самі вони хотіли жити багато, але слідкували за своїм бізнесом, щоб був довгим. Як тільки були дозволені "ризиковані операції", як каже кінушка, фінансові корпорації стали сильнішими за державу, та їх вимушені були підтримувати та розбудовувати всі президенти США, від Клінтона до Буша молодшого. Так, на початку 90х, крах тих гігантських корпорацій легко міг привести до краху цілої системи. Їх було аж дві, вони потім об'єдналися в одну, Сітігруп, найбільшу у світі. Державна регуляція банків порівнюється з розбиттям нафтового судна на непроникні блоки для того, щоб захистити інші частини в випадку витоку чи пожежі у одному з блоків. Дерегуляція зняла цей розподіл. Наступна криза сталася у 2001 році, коли були продані в інтернеті акції, які зарані зналися програшними. Те, що казали на публіку, було дуже відмінним від того, що казали у приватних розмовах самі продавці, бо їм платили за кількість проданого. Хвалена "саморегуляція ринку", великий міф капіталізму, природно, не спрацював без втручання держави, яка не зробила нічого щоб виправити ситуацію (як у США так і у Ісландії). "Фінансові групи" (як їх називають у фільмі) отримали монополію та лобіювання. Банки стали не керованими. Для зиску вони почали позичати гроші диктаторам, ядерним розробникам, нинішнім "ворогам" США, допомагали уникати податків найбагатшим людям, тощо. Державні розслідування корупції ні до чого не приводили. Представники найближчої до президентів державної адміністрації (тут всюди йдеться про США) отримували величезні бонуси від тих самих банків, та розповідала, яка складна та фінансова система щоб її регулювати та керувати нею.
Якийсь китаєць (головний радник здається) розказує, що з початку 90х років, з розвитком технології, та зміною світу, провідні фізики та математики перестали працювати "на холодну війну" та перейшли на роботу до фінансового ринку. Таким чином, створилася нова зброя "масового знищення", складні фінансові продукти звані "похідні", які, нібито, зменшували ризик, але насправді мають велику силу дестабілізації. Регулятори, політиків та бізнесмени спочатку недооцінили цю зброю та її здібність втручатися у справи держави та суспільств, впливаючи на стабільність фінансової системи.
Коли у 2001 році Буш молодший прийшов до влади, фінансові організації були сильними як ніколи. Раніше, скажімо, покупці будинків брали гроші у локальних позичальників. Ті були дуже обережними, тому що хотіли повернення своїх грошей. Тепер локальні позичальники продають цей борг інвестиційним банкам, які, в свою чергу, продають борги інвесторам по всьому світу. Тепер вже локальним позичальникам не важливо, чи повернуть гроші займачі, і вони дають більш ризиковані кредити. І рискована поведінка розповсюдилася по всьому годувальному ланцюгу. З'явилися страхові компанії з найвищим рейтингом, якому не можна вірити. Оціночні фірми давали найвищу оцінку завідомо поганим капіталовкладенням, та багато інвесторів, у тому числі багато пенсійних фондів Штатів, повністю збанкрутіли. При тому фінансові групи дуже збагатіли.
Банкіри купили науку (професорів), експертів, політиків. Ті хто створював систему, тепер "рятують" її з адміністрації Барака Обами. Всі брешуть. Я вже спати хочу і мені її треба повертати. Мені набридло переказувати. Дивіться самі. Добраніч мені!
http://thepiratebay.org/torrent/6185752/Inside.Job.LiMiTED.BDRip.XviD-DEFACED