Не показна демократія

Уривки з статті “Чи є партії агентами демократії” , Марія Кармазіна «Дзеркало тижня. Україна» №1, 13 січня 2012

(ц) “…Партії ж, які почали виникати, зокрема, в Європі у першій половині 90-х років ХХ ст., сприймалися як такі собі «політичні потвори», під вивіскою яких об’єднувалися паразити, честолюбці та любителі наживи. Скептики, спостерігаючи за їхніми відразливими політичними «манерами», мінливим (до непристойності) ідеологічним обличчям, фінансовими, владними та іншими апетитами, прогнозували їм відсутність суспільної підтримки та швидку смерть у найближчому майбутньому.

Чи не першою у ряду новоявлених «політичних потвор» і претенденткою на швидке забуття була партія «Вперед, Італіє!». Однак, проігнорувавши іронію, скепсис, як і прогнози щодо свого нетривалого буття, «Вперед, Італіє!» засвідчила не тільки свою життєздатність, а й ефективність, тричі ставши для її творця — С.Берлусконі — неабиякою опорою у боротьбі за владне крісло. Потому на демократичних європейських (і не тільки європейських, і не лише демократичних) теренах почали з’являтися партії, котрі, як і «італійський первісток», разюче відрізнялися від своїх «класичних» попередниць, але були не менш амбітними і не з меншим політичним запалом боролися за владу.
(  досить довгий текст далі  )