Чомусь пригадалось (про дрючбу народів)

Колись років 5 тому приїхала в Україну та зустрілась за чудовим обідом та пляшками чілійського червоного вина з дуже хорошим другом мого чоловіка, росіянином. Його вся сім’я перебралася в Україну жити (це колись його мама, з якою я була до того незнайома, та яка, як сина, приймала мого чоловіка, зовсім несподівано при зустрічі зі мною казала мені «ви, хахли, поїхали, а ми тут тепер живемо!», про це у мене колись був допис), і справи у них йдуть дуже непогано. Так от, вони запросили у гості ще одну пару, і дівчина розповідала, і їй було дуже смішно, як вона десь у школі не знала, як українською буде «кирпич» десь на публіці та прилюдно, і як то було дотепно. То я в неї запитала, чи вона хоч зараз знає, і вона сказала, що ні! Їй навіть до словника було ледаче заглянути, і я зрозуміла, що це виважена позиція, що йде ще від її батьків. Якби то вона не знала якесь слово англійською мовою, їй би було хоч трошки соромно, чи потрібно (вони як раз говорили, що їм відмовили у візі кудись там і їдуть відпочивати у Чорногорію, здається), але якщо йдеться про українську мову, то вона така «смішна», що і не варто. З того часу я прийшла до висновку, що багатьох горбатих тільки могила виправить.

Дивна Еротична Святá у поезії Сабіни (Joaquín Sabina)

(  español  )