Чомусь пригадалось (про дрючбу народів)
Oct. 25th, 2012 10:35 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iКолись років 5 тому приїхала в Україну та зустрілась за чудовим обідом та пляшками чілійського червоного вина з дуже хорошим другом мого чоловіка, росіянином. Його вся сім’я перебралася в Україну жити (це колись його мама, з якою я була до того незнайома, та яка, як сина, приймала мого чоловіка, зовсім несподівано при зустрічі зі мною казала мені «ви, хахли, поїхали, а ми тут тепер живемо!», про це у мене колись був допис), і справи у них йдуть дуже непогано. Так от, вони запросили у гості ще одну пару, і дівчина розповідала, і їй було дуже смішно, як вона десь у школі не знала, як українською буде «кирпич» десь на публіці та прилюдно, і як то було дотепно. То я в неї запитала, чи вона хоч зараз знає, і вона сказала, що ні! Їй навіть до словника було ледаче заглянути, і я зрозуміла, що це виважена позиція, що йде ще від її батьків. Якби то вона не знала якесь слово англійською мовою, їй би було хоч трошки соромно, чи потрібно (вони як раз говорили, що їм відмовили у візі кудись там і їдуть відпочивати у Чорногорію, здається), але якщо йдеться про українську мову, то вона така «смішна», що і не варто. З того часу я прийшла до висновку, що багатьох горбатих тільки могила виправить.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-10-25 05:07 pm (UTC)no subject
Date: 2012-10-25 05:31 pm (UTC)Так от, після цього як раз зайшла мова. Я запитала, як буде та цеглина, і дівчина не знала, я сказала, як, і сказала, що живуть в Україні і пора б вже знати. Але всі ми були вже трошки веселі, і, само собою, бійки не вийшло ))) (я і не претендувала, бггг), а просто перейшли на іншу тему і прогомоніли решту вечора досить весело. Потім вони (дівчата) на виході любувалися моїми індєйськими шкіряними босоніжками (вийшли їх проводжати, бо я залишилась ночувати), і все.
Я відповіла на твоє запитання?
Я, до речі, поважаю того друга мого чоловіка, і він мені дуже симпатичний. Так склалося, що маю більше російських друзів (чи зрусифікованих), ніж українців. Так що, я не є зовсім побутова екстремістка і мої відвертості якось сприймаються без злості з їхнього боку, хоч я рідко коли промовчу, як не зараз, то потім при нагоді обов'язково. )) Я вважаю це нормальним, бо російськоцентричні дозовляють собі ще і не такі зухвалі речі по відношенню до українців, як той приклад з мамою. Не одні ураїнці мусять бути неприємно враженими, то моя політика.
Єдине, коли я приїхала тоді, ти пам'ятаєш, і шукала роботу, один "щирий українець", і чудовий сем'янин зараз спивається на службі москалів в Україні, не схотів мені допомогти, розказавши совєцький анекдот про працю інженерів у торгівлі, прозоро натякаючи що в мене нема хисту працювати де він. )) І я не образилась ні разу.
no subject
Date: 2012-10-25 05:53 pm (UTC)Дещо складніше не у побуті, бо мені по роботі доводиться інколи обідати з діловими людьми, яким не можу через інтереси компанії, в якій працюю, відверто вказувати їхнє місце. Але мені щастило наразі, бо жодний українофоб не проявився поруч зі мною, навіть з донецьких. Для екстремальних випадків в нашій компанії є корпоративна політика, яка дозволяє мені не робити проти моєї совісті, навіть якщо це призведе до втрати клієнта. На жаль, в мене тепер більша проблема загладжувати гітлерофільські висловлювання одного галицького підприємця, якими він поїздив по вухах кільком європейським колегам, і через це я тепер маю відповідати на дуже малоприємні питання.
no subject
Date: 2012-10-25 06:05 pm (UTC)А мама та по дорозі с саду нам попалася (ми сусіди, виявляється), вона сказала, я відкрила рота від нахабства і оніміла. А моя мама потім мені каже: "знаєш хто це? це мама **ка!" Радасть то какая! подумала я.
У мене дуже вузьке коло у реалі, але насолоджуюсь я цим колом по повній! Там нема випадкових людей. Я перестала бажати "зустрічати нових людей". Мабуть, молодість відлетіла. )
Як раз на роботі (новій і старій) всі дуже чітко усвідомлюють, що я є українка і переказують незнайомим, щоб не помилялися, бо то є традиція. Тут мала країна і усі просто як на долоні. Не люблю, але що зробиш.
no subject
Date: 2012-10-25 05:40 pm (UTC)У мене каша в голові від мов буває. Вони в мене записані групами у герметичних розділах мозку, які деколи не перетинаються! Деколи елементарну річ пригадати не можу, коли націлена на певну мовну хвилю!
no subject
Date: 2012-10-25 05:57 pm (UTC)no subject
Date: 2012-10-25 06:00 pm (UTC)no subject
Date: 2012-10-25 05:17 pm (UTC)ну а якщо індивідуум проживає в іншій країні і бездумно-зневажливо ставиться до мови та культури цієї країни - то є прямим підтвердженням цього діагнозу...
мова про будь-кого і будь-де, а не лише про росіян в Україні...
no subject
Date: 2012-10-25 05:37 pm (UTC)no subject
Date: 2012-10-25 05:48 pm (UTC)no subject
Date: 2012-10-25 05:59 pm (UTC)У мене то більше географічний фактор ніж особистностний. Хоча, особистість таки сформувалася під впливом, напевно. Але вплив гідної українськості перемагає, запозичена тільки форма (дуже деколи до речі), зміст свій. )
no subject
Date: 2012-10-25 06:14 pm (UTC)no subject
Date: 2012-10-25 06:30 pm (UTC)Я наступного ранку посиділа у джакузі у тих друзів мого чоловіка (вони дуже запрошували, жінка навіть призивала "погуляти" по садочку її парфумів з д'юті фрі, такі гостинні, вони поїхали на роботу дуже рано), сіла на свою маршрутку і поїхала додому. бггг При тому я не маю на увазі економічний бік, на нього мені як раз начхати.
Знов жужу не працює!
no subject
Date: 2012-10-25 06:36 pm (UTC)no subject
Date: 2012-10-25 09:51 pm (UTC)між іншим, якось з клієнткою з цим стикнулась: росіянка з Німеччини, приїхала в Київ вперше і не придумала нічого краще, як спробувати посміятись з української мови. Якщо напряму не кричати: ах, ти ж рагулька і жлобіха!, а сказати те саме тільки образно:) - то клієнт все одно твій.
no subject
Date: 2012-10-26 02:51 am (UTC)no subject
Date: 2012-10-26 09:01 am (UTC)не один раз наштовхувалась на подібні ситуації. і теж зовнішні прояви своїх справжніх почуттів на таке "бєєє" в тих ситуаціях майже ніколи не проявляла. ну хіба що коли вже трохи "під шафе" (тоді меня язик хоч відрізай). але галочку собі кожного разу ставила. і то дуже серйозна галочка. межа, яка відсовує на величезну дистанцію.