![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Мова як соціальна та владна структура
Nov. 21st, 2012 11:31 am«Многие вещи нам непонятны не потому, что наши понятия слабы; но потому, что сии вещи не входят в круг наших понятий.»
Козьма Прутков
Вчора, аби тільки не працювати, перечитувала про Мішеля Фуко, який займався, окрім інших багатьох питань, питанням механізмів дії влади. Вивчав їх історичний розвиток, та сучасні прояви. Як і семіологи, Фуко вважав, що мова є рухливою структурою, що по перше, постійно розвивається і, по друге, характеризуючи чи описуючи будь-що, одночасно дає тому оцінку, та ставить на своє місце. Також казав, що сучасний механізм влади спирається не так на репресії та ідеологію як на більш тонкі механізми, як то «норми» та «раціональність», окрім інших механізмів, закладені у самій мові (якщо навіть нічого не чули про Мішеля Фуко, можна знати, що то він увів поняття «дискурсу» у «науку про людей»). Він вважав, що «нормально», «природно» і «всі знають що» - то не такі прості штуки, як здається і, як і Умберто Еко, попереджав про небезпеку напівзнання. Еко казав, що треба весь час переформульовувати те, що спромагаємося пізнати у сучасному світі, тільки так ми доб’ємося найкращого розуміння того, що відбувається, чи навіть, зможемо вживати семіотику як інструмент для передбачення чи моделювання (улюблене зайняття совєцької семіотики).
У світі сказаного, мені вже не здаються такими «безглуздими» (у сенсі «какая разніца?») битви за українську мову. Кожна мова накладає свою структуру на думання і, коли ми переходимо на іншу мову, ми починаємо думати у її категоріях. Як найпростіший приклад можна навести складності перекладачів з однієї мови на іншу не тільки технічних понять чи предметів вигаданих якоюсь нацією, які не існували раніш, а й різних понять типу “duhovnost”, “literaturnost”, “bricolage” (Леві-Стросс), “Aufhebung” (Гегель), “topic” (Еко), «піар», «одіозний», тощо, і ще дуже-дуже-дуже багато прикладів, причому наведені тут, скоріше за все, не найбільш вдалі. Така «безпорадність» перекладачів не завжди пояснюється їхньою неспроможністю перейти з однієї структури думки до іншої, чи їхнім обмеженим словниковим запасом, але також певною несумісністю деяких структур (мов), яка стикається з не творчістю перекладача у «видумуванні» нової ланки у звичній структурі, щоб увести поняття якого раніше не існувало. Тобто, розвинути мовну структуру. Тоді просто береться калька з слова, яке мало чого може сказати носійці мови без пояснень, тому що таке словотворення повністю вирвано з контексту її рідної мови.
У книжці «Semiótica para principiantes” побачила дуже цікаву думку, що мова розвивалася не так інструмент для спілкування, як інструмент для думання. Пригадаємо Леві-Строса, який казав, що мозок людини влаштований так, щоб дати сенс тому, що відбувається навкруги. Для того ми, щоб зрозуміти, класифікуємо, і для того вживаємо мову.
Я не кажу, що українська мова не має певних проблем через відсталість у розвитку через совєтізацію та маргіналізацію. Напевно, деякі її структури безнадійно застаріли та залишились у XVIII сторіччі, коли вона квітнула, але наша задача її дерусифікувати та десовєтізувати (позбавити вирваних з українських культурних контекстів сенсів), розвинути до сучасної та вживати у нашій країні Україна, на нашій землі.
Навіяно геніальним дописом МШФ dubchack та дуже дотепними та корисними коментарями до нього.
Козьма Прутков
Вчора, аби тільки не працювати, перечитувала про Мішеля Фуко, який займався, окрім інших багатьох питань, питанням механізмів дії влади. Вивчав їх історичний розвиток, та сучасні прояви. Як і семіологи, Фуко вважав, що мова є рухливою структурою, що по перше, постійно розвивається і, по друге, характеризуючи чи описуючи будь-що, одночасно дає тому оцінку, та ставить на своє місце. Також казав, що сучасний механізм влади спирається не так на репресії та ідеологію як на більш тонкі механізми, як то «норми» та «раціональність», окрім інших механізмів, закладені у самій мові (якщо навіть нічого не чули про Мішеля Фуко, можна знати, що то він увів поняття «дискурсу» у «науку про людей»). Він вважав, що «нормально», «природно» і «всі знають що» - то не такі прості штуки, як здається і, як і Умберто Еко, попереджав про небезпеку напівзнання. Еко казав, що треба весь час переформульовувати те, що спромагаємося пізнати у сучасному світі, тільки так ми доб’ємося найкращого розуміння того, що відбувається, чи навіть, зможемо вживати семіотику як інструмент для передбачення чи моделювання (улюблене зайняття совєцької семіотики).
У світі сказаного, мені вже не здаються такими «безглуздими» (у сенсі «какая разніца?») битви за українську мову. Кожна мова накладає свою структуру на думання і, коли ми переходимо на іншу мову, ми починаємо думати у її категоріях. Як найпростіший приклад можна навести складності перекладачів з однієї мови на іншу не тільки технічних понять чи предметів вигаданих якоюсь нацією, які не існували раніш, а й різних понять типу “duhovnost”, “literaturnost”, “bricolage” (Леві-Стросс), “Aufhebung” (Гегель), “topic” (Еко), «піар», «одіозний», тощо, і ще дуже-дуже-дуже багато прикладів, причому наведені тут, скоріше за все, не найбільш вдалі. Така «безпорадність» перекладачів не завжди пояснюється їхньою неспроможністю перейти з однієї структури думки до іншої, чи їхнім обмеженим словниковим запасом, але також певною несумісністю деяких структур (мов), яка стикається з не творчістю перекладача у «видумуванні» нової ланки у звичній структурі, щоб увести поняття якого раніше не існувало. Тобто, розвинути мовну структуру. Тоді просто береться калька з слова, яке мало чого може сказати носійці мови без пояснень, тому що таке словотворення повністю вирвано з контексту її рідної мови.
У книжці «Semiótica para principiantes” побачила дуже цікаву думку, що мова розвивалася не так інструмент для спілкування, як інструмент для думання. Пригадаємо Леві-Строса, який казав, що мозок людини влаштований так, щоб дати сенс тому, що відбувається навкруги. Для того ми, щоб зрозуміти, класифікуємо, і для того вживаємо мову.
Я не кажу, що українська мова не має певних проблем через відсталість у розвитку через совєтізацію та маргіналізацію. Напевно, деякі її структури безнадійно застаріли та залишились у XVIII сторіччі, коли вона квітнула, але наша задача її дерусифікувати та десовєтізувати (позбавити вирваних з українських культурних контекстів сенсів), розвинути до сучасної та вживати у нашій країні Україна, на нашій землі.
Навіяно геніальним дописом МШФ dubchack та дуже дотепними та корисними коментарями до нього.