"Залишенець Чорний Ворон" сумне та невеселе

[chita_i]

Прочитала перших 50 сторінок "Чорного Ворона". Поділюся враженнями та "знахідками".

Ну що вам сказати? У першій "сцені", темною ніччю хоронять отамана Веремія. У брилі та вишиванці, як він (виявляється!) "ходив у бій", але чомусь без чобіт (ну ясно, навіщо холопу чоботи?). Потім, хтось з його близького оточення проговориться, що нібито, насправді, поховали не його. Хоча, кому проговориться та навіщо, автор не згадує. Але неприємне почуття залишається. Це до тези становлення автора до своїх "героїв".

Коли бійці не йдуть до бою, почувають, якбиби їм жінка не дала.

Автор розповідає, як українські націоналісти рубають голови полоненим китайцям, щоб не витрачати кулі, як кати, без особливих емоцій, партіями. Залишили останнього, косолапого, тому що Ворону стало смішно, як він косичку свою береже. Причому, тут схоже, зарані зналося (це потім стане ясно з контексту), що зголоднілі китайці, нібито, воюють тільки за їжу. Навіть при тому їх безжально вбивали.

Ворожка Євдося каже, що хлопці вояки "твердоголові" (Чорний Ворон особисто).

Коня Чорного Ворона звати Мудей. Чому, автор і сам не знає. Мабуть, щоб мудя возити. З таким ім'ям його вже Ворону й подарували.

Кажуть, що хтива кобила загубила Василя Чучупаку. "Всі як один" кажуть. Повернула сама, та понесла прямо на ворога. Знов автор не каже, хто ці вони, хто каже. Плітки автор у себе сам розпускає. А виявляється, діло зовсім не так було! Теж не по людські, але отак. Була у них рада отаманів, грали в карти, поки чекали інших, але раптом почули вистріл вартового, бо лісництво окружила ворожа кіннота. Отамани так незграбно коней поприв'язували до тину, що ті позашморгували вузли на поводах з переляку, то Василь Чучупака розрубив шаблею той вузол та поскакав вперед тікати. Коли оглянувся, то побачив, що його друзів пов'язали енкаведісти. То він повернув коня, і не те, що хотів постріляти кого міг, щоб вивільнити брата та друзів. Ні, він повернувся, і вбив себе з криком "живи-и-и!", щоб його не катували. Ну не бовдур?

Дося Апілат, молода козачка з баснословними косами та вся сексапільна, рубала ворогів шаблею наліво і направо, як капусту. Взимку поверталася у село, щоб не жити у землянках з чоловіками, та не смердіти козою.

Перетрушувати чужі кишені ("любив потрусити потайні чужинські кишені, планшетки й портфелі, які носила не дрібнота, а здебільшого «риба» серйозніша, — в суконних френчах, шкірі і хутрах") визивало у Чорного Ворона дурний лоскіт у грудях, хоча прямо каже, що не мародер. (?) Чого б це був мародером? Тому що забирав документи у полонених ворогів?

Ну і так далі, не стану вас втомлювати. Взагалі, ремісницько склепаний витвір навкруги зв'язаний сексом. Тут, по комерційності, роман мені нагадує "романтичну новелу" для підлітків "Crepuscule" Стефані Мейер, і по блюзнірству, "Солодку Дарусю" Матіос. Поясню, що я маю на увазі.

У історії про вампірів, дівчина переїздить від своєї тільки що нареченої матері до батька-шерифа у маленьке містечко біля дрімучого лісу. Там йде у нову школу, та без тями закохується у гарно вдягнутого вампіра (у нього вся родина така: одяг, зачіски, молода сила, поведінка!). Вампір той настільки гламурний, що замість того, щоб покриватися огидними плямами на сонці та переплавлятися у гімінце, блищить шкірою, як діамант. Трагедія історії в тому що, хоча вони хочуть один одного шалено, бо вампір теж мліє від запаху дівчини та чомусь не може читати її думки, він остерігається заразити її безсмертям (хоча вона згодна на все), бо вже добре знає, що то за гидота. І у цій нелюдській сексуальній напрузі відбуваються всі книжки та серії кінушки. Також трикутник доповнює мускулистий хлопець-вовк, який, у реґотальній версії фільму, по контракту мусить кожні десять хвилин знімати сорочку та показувати свій торс. :)

Так і у Шкляра. Читач тримається на нагадуваннях про жінок весь час, та жорстокості війни перемежаються з сценами сексу. Але теж дивними. Наприклад, красуня Ганнуся зустрічає свого Веремія на млині його дядька, та побачила його кружляти прив'язаним до крила! Ото розумна розвага! І як це він примудрився? Вона їла з його рук тепле борошно, кружляла разом з ним на вітрилах (я собі не уявляю, чесно кажучи). Коротше, фсьо, любов на все життя.

Також сіроока Тіна, у рожевих фільдеперсових панчохах та запаморочливих високих підборах, його "бравого офіцера з трьома Георгіївськими хрестами на грудях" …"(тоді ще не Ворона, а штабс-капітана Черноусова — зробили в армії з Чорновуса"), своєю українською мовою в армії, та соромливим для нього рятуванням від вбивства москалями в госпіталі за "буржуйські руки", навертає на вірний шлях націоналізму.

Щодо "Солодкої Дарусі" то, ви пам'ятаєте, що вона була розумово нерозвинена дівчина, у якої страшенно боліла голова і вона рятувалася від того болю, літом чи взимку, лізучи до річки. Колись її врятував, якщо не брешу, друг дитинства алкоголік, якого самого батьки "лікували" тим, що мати сіла на нього та насцяла йому у рота, поки батько його тримав. Коли Даруся йшла полежати біля могилок батьків на цвинтарі, всі дикі собаки йшли за нею процесією. Я ту книжку подарувала, не дочитавши. Не змогла. Хоча була красиво оформлена, та з файною світлиною гуцулів на початку. Ну такі вони вбогі, виявляється! Так і з твором Шкляра. Не асілю.

Ви ще любите хоч щось українське після таких "адвокатів"?

Comments

[kondratio.livejournal.com]

можете мене розфренджувати але скажу
Не породила нічого хорошого українська література за останні 20 років. Ну що у нас є?
Кілька снобуватих творів Андруховича?
Лінгвістична сублімація Забужко?
Всякі там жадани-кажани.

Скільки віршів можете розказати напамять із цього постмодерного лайна під ніжною назвою "сучасна література"?

Одиниці творів взагалі можна читати і не блювати.

Воно і не дивно, що із сучасних поетів з ходу процитувати щось можуть лише Подеревянського.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

А я ще можу Позаяка процитувати: Якщо ти летиш в літаку І падає твій літак, Усратись в хвилину таку Не соромно аж ніяк.

[chita-i.livejournal.com]

Геніяльно також. Мудрість життя тскзть.

[chita-i.livejournal.com]

Чого вже зразу розфренджувати за правду? )

[chita-i.livejournal.com]

Але мушу сказати, що з віршами набагато краще справи, ніж з прозою. Просто я на цьому не спеціалізуюся та особливо не знаюся. Але траплялися вразливі та чудові.

[philosofff.livejournal.com]

видно, що прйняло, раз так все запам"ятали в детялях )

[chita-i.livejournal.com]

Та ні, я тільки вчора прочитала. У мене пам'ять, як решето. Та ще і погано зробила, бо фотокопію у педеефі з інтернета скачала замість як купити! Але купувати не варто, як видно.

[ferike.livejournal.com]

Книги ще не читала, але з наведених вами моментів випливають двоє "гріхів" автора. По-перше, він дуже необережно поводиться з історією, причому з дуже дражливими подіями 1917-1920. По-друге, він нагромаджує невиправдано багато чорнухи, а це поганий смак.
Все-таки планую почитати цю штуку, щоб перевірити правильність висновків.

[chita-i.livejournal.com]

Здається, події відбуваються дещо пізніше у часі, судячи з вступу: "1921 року долю чотирилітньої війни, яку Росія розв'язала проти Української Народної Республіки, було вирішено на користь загарбника. Армія УНР опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на всіх теренах України. Відчайдушний опір російським окупантам чинили повстанці Холодного Яру. На їхньому чорному бойовому прапорі був напис: «Воля України або смерть»."

Так, мені б хотілося перевірити правильність моїх висновків. Я зовсім не відохочую прочитати "цю штуку". Більше того, я б хотіла, щоб відбулося ширше обговорення цього твору, який виграв немалу національну премію, та ще і з скандалом. Хоча, тут НМД йдеться не так про вірне відтворення історичних подій та присутність чорнухи, як про мілкість "брання" теми. Може, далі воно піде краще, але моє життя занадто коротке щоб продовжувати читати. Тому, якщо колись надумаєте прочитати та висловите свою думку, буду дуже зацікавлена почути.

Тут про дещо згадувала МШФ dubchack (http://dubchack.livejournal.com/83795.html), і ще тут (http://dubchack.livejournal.com/84255.html), тому власне, чесно кажучи, я й зацікавилась.

[ferike.livejournal.com]

Соррі, нехай буде 1921-й рік.

Мені йдеться не про вірність відтворення історії, а про ксенофобські мотиви і перетворення історичного роману на одноманітний калейдоскоп жорстокості й надриву.

Але треба все-таки почитати цю штуку, так.

[chita-i.livejournal.com]

Ну чого там сорри? )

Нема там надриву. Там є безталанність, не відвертий стьоб над українськими повстанцями, перетворення трагедії на фарс, перетворення чистого на негативно селянське, спрощення ворога, нема історичної перспективи ні контексту ні пояснень. Он Полярний Птах мені зауважив, що війна, так і вбивли, а я кажу, що не про війну йдеться, а про літ.твір. Якщо тільки хочеш дати зрозуміти які вони були відморожені, так і напиши, як Шкляр, і всім зразу стане зрозуміло. З контексту та недоговорок.

Як почитаєте, будь ласка, поділіться враженнями. Буду вдячна.

[polar-bird.livejournal.com]

Китайців усі вбивали без жодних докорів. Китайці також винищували всіх, хто під руку попаде.

[chita-i.livejournal.com]

Ну, на війні як на війні. То зрозуміло. Я не про те трошки. Я про характер, який вимальовує автор. Хоч і просив у ворожки він забрати страх та жаль (таки мав), отримав відмову, бо без них ніяк не можна, сказала ворожка. Та запитала, чи справді своїх, які хочуть "під амністію" вбиває. То сказав, що так, бо енкаведисти все рівно їх закатують. Хоч потім згадувалось, що таки просить попередити втомлених, щоб просто так не тікали. Я не знаю. Звичайно, про багато речей можна сперечатись. Однозначності та святості просто не існує. Але я про литературний твір говорю.

[smijana.livejournal.com]

не важко здогадатися, що чорнухи я теж не люблю.
Але ж ідилічні картинки - теж не вихід.. тобто, якщо це художній роман - він мусить в душі людській будити все краще, бажання зрозуміти щось, переосмислити, змінити життя, себе..
Але якщо це історичний роман і має дзеркалити життєву правду.. взагалі є у нас підстави думати, що сексу на війні не було -або саме такого сексу, що наші були не такі і китайці були не такі..
Ми звикли що література має не бути фотографічною, чи сповіддю на кушетці психоаналітика (на що в більшості схожа більшість сучасної літератури). Але якщо мова про війну, про достовірну правду.. я припускаю що вона може бути і "нєліцепріятной". Але тільки якщо це ТОЧНО відомо, наприклад, з розповідей дітей і родичів учасників подій, із щоденникових записів і листів, переказів і міфів навіть і т.п... а не дофантазовано автором. Бо якщо автор сам такого понавидумував з голого місця.. ну то, значить, вклав СВОЄ туди. Що відповідно характеризує його.. "нєліцепріятно" ж.

трохи плутана думка, але ось така.

[chita-i.livejournal.com]

Нормальна думка, не плутана. ) І я погоджуюсь з твоєю думкою.

Історичний роман мусить бути романом, а не фарсом ні кітчем. Він мусить бути хоч якось ерудованим. З цього приводу я поважаю Оксану Забужко, хоч і вона не без гріха. Цей твір романом у мене б язик не повернувся назвати. Це графоман, а не роман. Так, Шкляр – то явно не Умберто Еко. ) Що сумно, взагалі. Мені прикро за нього, я його не демонізую, але і носитися з ним не збираюсь. Він, НМД, не заслуговує на виділення з когорти премією.

Я також нічого не маю проти сексу, боронь боже. ))) Я за застосування його в мирних цілях. ) Не для комерційного зліплювання романів.

[chita-i.livejournal.com]

От коли прочитаєш, скажи мені будь ласка, що в тобі цей твір розбудив. У мене - не найкраще.

[smijana.livejournal.com]

..чесно кажучи, я його боюся брати в руки - як будь-яку військову вибухонебезпечну зброю типу гранати.. :)) але якось наберу повітря в груди і прочитаю від початку до кінця. Бо якщо не до кінця і з уперелдженням - то краще і не брати (як я поки що і роблю :) )

війна - взагалі важка тема, я з радянського дитинства сита нею по горло - і тоді і зараз моя емпатія погано регулюється, я надто реально все це уявляю - а тому надто важко.. не хочеться і зачіпати - хоч і страусом бути не хочеться.

[chita-i.livejournal.com]

Добре. ) Я трошки дивуюсь людям, у яких залишилось щось святе з історії. Чим дальше, стаю цинічніше. Не знаю, наскільки це погано, і саме для кого. )

Дякую тобі за відповідь і за щирість.

[tin-tina.livejournal.com]

Коли що, то коментар не мій, а м.ш.ф. blacklack

Мудей (имя жеребца) — это не плод больной фантазии Шкляра. Так назвал своего нового коня в феврале (примерно) 1920 года всё тот же Валентин Семьянцев:

І хлопці казали: "І видумав же назву коневі... де то вичитав?"
Ніде не вичитав. Сам уклав. І ніхто тоді не знав. Тепер то вже давно, давно...
"Мудей" складається з двох імен мені дорогих людей з часу мого перебування в Тирасполі. Там я лежав хворим на тиф у військовому шпиталі і запізнався зі сестрою-жалібницею Марусею — казали їй Муся. А полковник Дей заопікувався мною після мого виходу зі шпиталю в час мого перебування в Тираспільському охоронному курені.

(С. 203). Упомянутый караульный батальон — Красной армии, не украинской.

[chita-i.livejournal.com]

Ви виконали прохання. ) Зафрендила blacklack також. Цікаво буде почитати, не обов'язково з усім погоджуватись. Але книжка Шкляра не стає від того менш непривабливою та дратуючою мене. Та і байка ця мені здається з того ж розряду, і це не неповага до blacklack, це те, що мені думається. Ну не переконливо мені! Ми самі з вами колись говорили у зв'язку з іменами, як неблагозвучно може на одній мові звучати іноземне ім'я, то зустрічається "сплошь и рядом", але скласти ім'я так, щоб було таким, то просто треба було бути від тієї моногло-татарської культури дуже далеко (але українці не були). І де, цікаво, виріс той Валентин Семьянцев?

[tin-tina.livejournal.com]

Найменшого поняття не маю, це блеклек спеціаліст по даному періоду, а я в ньому відверто плаваю. До слова, роман Шкляра я так себе й не змусила прочитати, а блеклек відгукувався про нього переважно несхвально. Тим не менше, як не текст Шкляра, то, принаймні, його зразок - "Холодний Яр" Горліса Горського дуже потребує популяризації і фахових приміток.

[chita-i.livejournal.com]

Мені саме у цій темі хочеться поставити тег пані Олі Дубчак "ах как он сомнитєлєн!". До вас я ставлюся дуже приязно і дякую вам.

[chita-i.livejournal.com]

Міг би і Деймусом назвати, наприклад. Звучало б як якийсь грецький бог.