Записи на серветці
Dec. 30th, 2013 04:33 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iХотілося б мені написати про те, як погана метафора може зруйнувати усю справу, про обмеженість компетенцій чоловіків що уявляють собі функціонування влади, про внутрішньо-класове презирство до рівних як власні комплекси, але завтра новий 2014 рік і у мене нема часу писати, а головне, у вас напевно нема часу читати довгі «трактати». Тому тільки після гучних об’яв «пшикну» пробігом по френдстрічці. Гигиги! (це замість хохохо!)
Для початку pan-andriy «модель осілого бандита»
«…Орест Друль, для УП _ Вівторок, 24 квітня 2007 (давненько вже було)
Європейську традицію у нас було перервано або настільки давно, або настільки криваво, що говорити про її трансляцію не доводиться.
Тому для її привнесення в практику нашого права мало творення правничих актів a la ЄС, необхідно осмислити їх сутнісну відмінність від радянських прототипів.
… Стратегія "бандита-кочівника" полягає у можливому тотальному грабунку всіх і до нитки; якщо суб'єкта не пограбує він, то пограбує інший "бандит-кочівник". Стимули в обмеженні грабунку в таких умовах відсутні.
Конкуренція між цими "бандитами", однак, неминуче призводить до того, що один із них здомінує інших і витіснить їх зі своєї "сфери грабунку", або підпорядкує собі.
З'являється "осілий бандит" з підконтрольною територією та із зовсім іншою стратегією грабунку. Цей "автократ" зацікавлений у збереженні на підконтрольній території стимулів для виробництва благ, частину з яких він може потім відібрати.
Парадоксально, але в існуванні такого "стаціонарного бандита" зацікавлений і виробник благ, який вибирає менше зло – частковий і прогнозований грабунок (податок) як плату за захист від непрогнозованого і тотального грабунку.
З'являється основа для взаємовигідного контракту, з розвитком переговорної сили суспільства "автократ" все більше обмежується, його піддані буквально викуповують справедливі умови цього соціального контракту.
Це контракт громадян з державою, правителя з підданими – звідси і його вертикальність. Первинним є правитель, не обов'язково індивід – це може бути і владна група, часами доволі широка.
Виникнення конкурента на владу розглядається як замах на існуючу систему влади, втрата влади – як кінець цієї системи.»
Коментую: це точний опис механізму дії усіх «незалежних» постколоніальних влад України. Такий механізм влади склався природно та історично. Основи нашої цивілізації можна сказати. Схема стійка та примітивна як первинні фізіологічні функції організму. Запозичено з тваринного світу хижаків ссавців. Ким ми по суті і є.
Якщо піти далі по посиланню, можна побачити що «утопічна» версія влади проти «практичної» уявляється чоловіками (бо це чоловіча ієрархія) набагато слабкіше, куди менш переконливо. Тут проблема, як на мене, по Козьмі Пруткову, справа не в тому що поняття є слабкими, а саме у колі понять якими оперують мужчини. Тому на моє тверде переконання, треба звати неортодоксальних жінок. Вони ще рідкіші за чоловіків. Бо більшість жінок підтримує систему святіше за папу римського. Краще щоб рішення приймалися колективно, ідеї вироблялися та відсіювалися також. Бо ніхто не ідеальний. Головне щоб ті, хто нас представляє мали не пиху, але гідність. Не йдеться про інтереси групи, про лояльність «своїм», йдеться про особисту гідність. Неважливо, жінки чи чоловіки. Теж зараз великий дефіцит. Можливо тому і мріяли раніш «народи» про «просвященного монарха» бо усі ці примітивні розуміння і роблять таку модель. Що мене приводить до другої цитати.
Допис Кербасі kerbasi «Про безлідерність»
« Коли гомоніла помаранчева революція, спостерігачі, хто з гумором, а хто зневажливо казали, що її робить офісний планктон. Пройшло дев'ять років, словосполучення "офісний планктон" застаріло, і теперішню генерацію офісного люду, прото-середнього класу, прото-буржуазії називають офісними ховрахами. Кумедно, але щось у цьому дійсно є, бо обидва призвіська таки пасують до сукупного образа явищ на певний історичний момент.
Отже, покоління планктону змінилося поколінням ховрашків. Особливістю ховрашків є те, що вони абсолютно не сприймають лідерів. Звідси майдани без політиків, проекти без лідерів або з багатьма лідерами, навіть слово таке з'явилося в програмах: багатолідерність.
В останні роки СРСР, а потім вже в перші роки незалежності часто можна було спосиерігати таку картину: створювалися фірми, кооперативи у складі чи не повної студентської групи. Навіть дорослі люди залучали до сво бізнес-ініціатив цілі взводи однодумців. Тоді це пояснювали комсомольською рисою збиратися активом та триматися своїх. Це не дуже походило на правду, бо саме "комсомольська" стилістика більш була притаманна для значно старших поколінь, нє расстанусь с камсамолам, буду вєчна маладим - це про них писалося. Пояснення бізнес-масовок просте: серед всього свого кола підприємець почувався комфортніше і впевненіше. У новому, чужому, неприязному середовищі люди так і роблять: знаходять інших людей, з якими кооперуватися в повсякденних справах, навіть у найдрібніших, проводити разом вільний час або хоча б разом посидіти покурити. Так буває в армії серед новобранців, так ведуть себе ув'язнені - спогадів мільйон. На початку діяльності такі піонери бізнесу й ходили натовпом по всіх завданнях від регулюючих держорганів до клієнтів.
Згодом все прийшло в норму: започаткований одним-двома підприємцями бізнес розвивався саме завдяки ним, решта масовки або просто кудись розчинялася або робила внесок найманого працівника або разового підрядника, за який не варто тримати такого партнера у складі засновників в дрлі.
Майбутнє тих бізнесів развивалося за наступними сценаріями:
1. Бізнес накрився мідним тазом. Так через три гетьмани на одного працівника, через витягування грошей за свій "цінний" внесок тоді, коли слід було їх пустити на розвиток, через чвари та обрАзи.
2. Лідер бізнесу таки всіх зайвих розігнав, і його вже двадцять років лають на вечорах зустрічі однокурсників.
3. Бізнес якимось дивом зберігся у формі товариства з мажоритаріями (основні власники) і натовпом міноритаріїв, які з'являються тільки по дивіденди (у кращому разі) або вимагають собі посад (у гіршому разі). Це просто знахідка для консультантів з корпоративного управління та для юристів з корпоративних суперечок.
Принципи управління не можливо скасувати. Якщо це не стане загальною аксіомою, то покоління планктону, ховрашків, черепашків, ігуанчиків і так далі нічого по собі не залишать, крім забутих анекдотів, як про бізнес 90-х. Бог сучасних людей - інтернет дійсно не має центрального серверу, але його таким формували для військових потреб, для живучості системи обміну даними під час тотальної війни. Користувач - жорстко ієрархічна армія. "Безлідерський" інтернет - це один з засобів забезпечення вирішення завдань, а не вирішення само по собі, не зброя і не оперативна одиниця.
Я розумію, що в таких питаннях ніколи й нікого не можна переконати, оскільки переконати можна людину, коли вона веде дискусію як індивід. Особливість суспільних питань у тому, що в більшості випадків люди ведуть дискусії від імені усередненого, стереотипованого представника групи, з якою вони себе асоціюють. Отже, я це пишу більше для себе та однодумців, ніж для громадськи збентежених ховрахів.»
Коментую: мене завжди дивувало як малоосвічені правителі вбачали в країні підприємство, або навіть власну фазенду чи власну «сім’ю» як державне формування. Яка метафора таке і розуміння. Яке розуміння таке і керування. Такі не компетентні правителі ніколи не вміли вивести країну на кращі умови з тієї простої причини що просто не розуміють складність об’єкту у порівнянні з моделлю що вживають ні усвідомлюють ролі тих хто має відмінні від них бачення як робити справи та захищати свої інтереси. Навіть погляд на інтереси в них декоративно-ліберальний, але таки дуже диктаторський по суті. Такі люди – то ходячий комплекс. Тому етнії так старанно вирощували власних аристократів щоб мати пул людей не з роззявленим ротом, без гіркоти та образ. Людей, по поняттям «простих» без клепки в голові.
Можна скільки завгодно зневажати «хробаків» до яких належиш сам, але повідомлення від того кращим не стане. Культи особистості вже не в моді. Людство шукає нових цивілізаційних методів, бо технологічно-економічна база та науковий рівень для того створено.
Пропонується тепер розуміння не «сильних націй»
А націй «слабких».
Дякую за увагу.
Для початку pan-andriy «модель осілого бандита»
«…Орест Друль, для УП _ Вівторок, 24 квітня 2007 (давненько вже було)
Європейську традицію у нас було перервано або настільки давно, або настільки криваво, що говорити про її трансляцію не доводиться.
Тому для її привнесення в практику нашого права мало творення правничих актів a la ЄС, необхідно осмислити їх сутнісну відмінність від радянських прототипів.
… Стратегія "бандита-кочівника" полягає у можливому тотальному грабунку всіх і до нитки; якщо суб'єкта не пограбує він, то пограбує інший "бандит-кочівник". Стимули в обмеженні грабунку в таких умовах відсутні.
Конкуренція між цими "бандитами", однак, неминуче призводить до того, що один із них здомінує інших і витіснить їх зі своєї "сфери грабунку", або підпорядкує собі.
З'являється "осілий бандит" з підконтрольною територією та із зовсім іншою стратегією грабунку. Цей "автократ" зацікавлений у збереженні на підконтрольній території стимулів для виробництва благ, частину з яких він може потім відібрати.
Парадоксально, але в існуванні такого "стаціонарного бандита" зацікавлений і виробник благ, який вибирає менше зло – частковий і прогнозований грабунок (податок) як плату за захист від непрогнозованого і тотального грабунку.
З'являється основа для взаємовигідного контракту, з розвитком переговорної сили суспільства "автократ" все більше обмежується, його піддані буквально викуповують справедливі умови цього соціального контракту.
Це контракт громадян з державою, правителя з підданими – звідси і його вертикальність. Первинним є правитель, не обов'язково індивід – це може бути і владна група, часами доволі широка.
Виникнення конкурента на владу розглядається як замах на існуючу систему влади, втрата влади – як кінець цієї системи.»
Коментую: це точний опис механізму дії усіх «незалежних» постколоніальних влад України. Такий механізм влади склався природно та історично. Основи нашої цивілізації можна сказати. Схема стійка та примітивна як первинні фізіологічні функції організму. Запозичено з тваринного світу хижаків ссавців. Ким ми по суті і є.
Якщо піти далі по посиланню, можна побачити що «утопічна» версія влади проти «практичної» уявляється чоловіками (бо це чоловіча ієрархія) набагато слабкіше, куди менш переконливо. Тут проблема, як на мене, по Козьмі Пруткову, справа не в тому що поняття є слабкими, а саме у колі понять якими оперують мужчини. Тому на моє тверде переконання, треба звати неортодоксальних жінок. Вони ще рідкіші за чоловіків. Бо більшість жінок підтримує систему святіше за папу римського. Краще щоб рішення приймалися колективно, ідеї вироблялися та відсіювалися також. Бо ніхто не ідеальний. Головне щоб ті, хто нас представляє мали не пиху, але гідність. Не йдеться про інтереси групи, про лояльність «своїм», йдеться про особисту гідність. Неважливо, жінки чи чоловіки. Теж зараз великий дефіцит. Можливо тому і мріяли раніш «народи» про «просвященного монарха» бо усі ці примітивні розуміння і роблять таку модель. Що мене приводить до другої цитати.
Допис Кербасі kerbasi «Про безлідерність»
« Коли гомоніла помаранчева революція, спостерігачі, хто з гумором, а хто зневажливо казали, що її робить офісний планктон. Пройшло дев'ять років, словосполучення "офісний планктон" застаріло, і теперішню генерацію офісного люду, прото-середнього класу, прото-буржуазії називають офісними ховрахами. Кумедно, але щось у цьому дійсно є, бо обидва призвіська таки пасують до сукупного образа явищ на певний історичний момент.
Отже, покоління планктону змінилося поколінням ховрашків. Особливістю ховрашків є те, що вони абсолютно не сприймають лідерів. Звідси майдани без політиків, проекти без лідерів або з багатьма лідерами, навіть слово таке з'явилося в програмах: багатолідерність.
В останні роки СРСР, а потім вже в перші роки незалежності часто можна було спосиерігати таку картину: створювалися фірми, кооперативи у складі чи не повної студентської групи. Навіть дорослі люди залучали до сво бізнес-ініціатив цілі взводи однодумців. Тоді це пояснювали комсомольською рисою збиратися активом та триматися своїх. Це не дуже походило на правду, бо саме "комсомольська" стилістика більш була притаманна для значно старших поколінь, нє расстанусь с камсамолам, буду вєчна маладим - це про них писалося. Пояснення бізнес-масовок просте: серед всього свого кола підприємець почувався комфортніше і впевненіше. У новому, чужому, неприязному середовищі люди так і роблять: знаходять інших людей, з якими кооперуватися в повсякденних справах, навіть у найдрібніших, проводити разом вільний час або хоча б разом посидіти покурити. Так буває в армії серед новобранців, так ведуть себе ув'язнені - спогадів мільйон. На початку діяльності такі піонери бізнесу й ходили натовпом по всіх завданнях від регулюючих держорганів до клієнтів.
Згодом все прийшло в норму: започаткований одним-двома підприємцями бізнес розвивався саме завдяки ним, решта масовки або просто кудись розчинялася або робила внесок найманого працівника або разового підрядника, за який не варто тримати такого партнера у складі засновників в дрлі.
Майбутнє тих бізнесів развивалося за наступними сценаріями:
1. Бізнес накрився мідним тазом. Так через три гетьмани на одного працівника, через витягування грошей за свій "цінний" внесок тоді, коли слід було їх пустити на розвиток, через чвари та обрАзи.
2. Лідер бізнесу таки всіх зайвих розігнав, і його вже двадцять років лають на вечорах зустрічі однокурсників.
3. Бізнес якимось дивом зберігся у формі товариства з мажоритаріями (основні власники) і натовпом міноритаріїв, які з'являються тільки по дивіденди (у кращому разі) або вимагають собі посад (у гіршому разі). Це просто знахідка для консультантів з корпоративного управління та для юристів з корпоративних суперечок.
Принципи управління не можливо скасувати. Якщо це не стане загальною аксіомою, то покоління планктону, ховрашків, черепашків, ігуанчиків і так далі нічого по собі не залишать, крім забутих анекдотів, як про бізнес 90-х. Бог сучасних людей - інтернет дійсно не має центрального серверу, але його таким формували для військових потреб, для живучості системи обміну даними під час тотальної війни. Користувач - жорстко ієрархічна армія. "Безлідерський" інтернет - це один з засобів забезпечення вирішення завдань, а не вирішення само по собі, не зброя і не оперативна одиниця.
Я розумію, що в таких питаннях ніколи й нікого не можна переконати, оскільки переконати можна людину, коли вона веде дискусію як індивід. Особливість суспільних питань у тому, що в більшості випадків люди ведуть дискусії від імені усередненого, стереотипованого представника групи, з якою вони себе асоціюють. Отже, я це пишу більше для себе та однодумців, ніж для громадськи збентежених ховрахів.»
Коментую: мене завжди дивувало як малоосвічені правителі вбачали в країні підприємство, або навіть власну фазенду чи власну «сім’ю» як державне формування. Яка метафора таке і розуміння. Яке розуміння таке і керування. Такі не компетентні правителі ніколи не вміли вивести країну на кращі умови з тієї простої причини що просто не розуміють складність об’єкту у порівнянні з моделлю що вживають ні усвідомлюють ролі тих хто має відмінні від них бачення як робити справи та захищати свої інтереси. Навіть погляд на інтереси в них декоративно-ліберальний, але таки дуже диктаторський по суті. Такі люди – то ходячий комплекс. Тому етнії так старанно вирощували власних аристократів щоб мати пул людей не з роззявленим ротом, без гіркоти та образ. Людей, по поняттям «простих» без клепки в голові.
Можна скільки завгодно зневажати «хробаків» до яких належиш сам, але повідомлення від того кращим не стане. Культи особистості вже не в моді. Людство шукає нових цивілізаційних методів, бо технологічно-економічна база та науковий рівень для того створено.
Пропонується тепер розуміння не «сильних націй»
А націй «слабких».
Дякую за увагу.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-12-30 11:04 pm (UTC)а) Майдан упорядкував свою волю з лідерами опозиційних партій, добровільно вручивши їм карт-бланш на думання і діяння.
аж поки не стало зрозуміло, що і те і інше не задовольняє величезний колектив.
Тому не те, що не сприймають, а просто не мають змоги задовольнити попит.
Але дуже хочуть - тому час від час доносяться по інету зітхання "де б нам взяти лідера".
(я думаю, вони скоро пропадуть, бо люди звикнуться з тим, що організація горизонтальна і один "замикаючий" на себе лідер - це підстава всьому руху).
взагалі, мені подобається еволюція, яку проходить зараз найкраща частина суспільства.
дуже стрімка еволюція. хоч і не бездоганна. але, мабуть, це теж закономірно
no subject
Date: 2013-12-30 11:06 pm (UTC)Про решту - згодна.