Щодо плачу брехунів про "кризу довіри"

[chita_i]

Колись публікувала бесіду з TED де говорилося що теза про "кризу довіри" є дещо безглуздою, тому що є повністю правильним розрізняти, кому можна довіряти і кому ні. Людям та ситуаціям які систематично та багаторазово шкодили говорячи чи виглядаючи нібито вірно, НЕ довіряти як раз корректно.

Друге питання є що саме довіряти. Може я довірю вчительці вчити мою дитину літературі, але не довірю ій вести шкільний автобус. Навряд чи малознайомим чи неперевіреним людям можно довіряти "зразу все" чи навіть щось дуже відповідальне від чого залежимо критично. Навіть власне життя та добробут своєї родини та країни. Довіру треба заслужити. Довіру треба заробити. Кожному можна довіряти у рамках її (його) компетенції.

Третє питання є у яких умовах можна довіряти? Там лекторка подавала ідею що людина яка просить нашоі довіри, але не заслуговує її "кредита", як задаток ставить себе добровільно у залежну позицію, як у ломбарді. Ви мені не заплатите якщо вас не влаштує результат моєі роботи (ваш заказ). Ви мені мусите дати значний задаток щоб ви не передумали платити коли я виконаю що ви мене просите. Тут не розраховується на нічию святість. Тільки на паритетні правила гри.

Тому так і прийнято у пост совку красиво брехати та бути до себе самих в опозиції як щось явно не так, тому що за базар ніяк не можна притягти до відповідальності. Породжує демагогію. Ображає наш розум. Репресії держави зробили страх (залякування, зверхність, зневагу, дискредитацію), а не суспільну домовленість, регулятором відносин.