![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iПозавчора по радіо почула дивну пісню і знайшла її у ютубі.
"...And I'm not proud of my address,
In a torn-up town, no postcode envy.
...My friends and I—we've cracked the code.
We count our dollars on the train to the party.
And everyone who knows us knows that we're fine with this,
We didn't come from money."
Якось спочатку не дуже в’їхала в слова, хоча деякі таки привернули мою увагу. Пригадалися семіологи Умберто Еко і Роланд Бартс (французьке прізвище, можливо невірно виговорюю, Roland Barthes), які пояснювали про масову культуру зроблену на смак домінантного класу. Про бідність говорити засміють.
А тут новозеландська дівчина-автор, яка з дитинства мріяла про «царствене» і за відсутністю наявності жіночого від «Лорд» (Lord "можновладець", "володар"), назвалася «Лорда» (Lorde), співає про підлітків які рахують гроші як їдуть на cвято у електричці і їм сниться що водять Каддилак. Судячи з шаленої кількості хітів, людство переросло брехливий серед нестачі гламур початку звукового кінематографу і почало дослухатися до ще зализаного, але вже більш реального світу.
Відеокліп VEVO це «версія США». Тобто уявіть собі бідність біднішої країни. Вона буде куди менш привабливою ніж та, стерильна і пофарбована як у клипі. Ми українці мусимо перейматися проблемою бідності. Як би не пижилися у соц.мережах, рівень переважної більшості людей бажає кращого. Набагато. Відображати то без глузування більш комфортно розміщених соціальних прошарків і без фальшивої чорнушної сльози то нова мистецька задача, яка зможе покращити наше суспільство. Це новий напрямок загально людської культури як схоже.
"...And I'm not proud of my address,
In a torn-up town, no postcode envy.
...My friends and I—we've cracked the code.
We count our dollars on the train to the party.
And everyone who knows us knows that we're fine with this,
We didn't come from money."
Якось спочатку не дуже в’їхала в слова, хоча деякі таки привернули мою увагу. Пригадалися семіологи Умберто Еко і Роланд Бартс (французьке прізвище, можливо невірно виговорюю, Roland Barthes), які пояснювали про масову культуру зроблену на смак домінантного класу. Про бідність говорити засміють.
А тут новозеландська дівчина-автор, яка з дитинства мріяла про «царствене» і за відсутністю наявності жіночого від «Лорд» (Lord "можновладець", "володар"), назвалася «Лорда» (Lorde), співає про підлітків які рахують гроші як їдуть на cвято у електричці і їм сниться що водять Каддилак. Судячи з шаленої кількості хітів, людство переросло брехливий серед нестачі гламур початку звукового кінематографу і почало дослухатися до ще зализаного, але вже більш реального світу.
Відеокліп VEVO це «версія США». Тобто уявіть собі бідність біднішої країни. Вона буде куди менш привабливою ніж та, стерильна і пофарбована як у клипі. Ми українці мусимо перейматися проблемою бідності. Як би не пижилися у соц.мережах, рівень переважної більшості людей бажає кращого. Набагато. Відображати то без глузування більш комфортно розміщених соціальних прошарків і без фальшивої чорнушної сльози то нова мистецька задача, яка зможе покращити наше суспільство. Це новий напрямок загально людської культури як схоже.