Клієнтизм: добре чи погано? Або, "там живут нещастные люди-дикари" (Бриллиантовая рука)

[chita_i]

UPD Я вибачаюсь, перекладала швидко, і схоже на механічний переклад. Виправлю потім.

Чомусь не чую в наших політичних аналізах слова "клієнтизм". Можливо, тому що його замінили на "популізм", що далеко не є одне й те ж. Тим не менш, цей феномен широко розповсюджений у політичному житті країни Україна та багатьох сучасних країнах всіх трьох світів. Клієнтизм визначається як політична екстраофіціальна система обміну послуг, у якому титулярні політичні посади регулюють концесію (грант) позичок, що отримали через свою публічну функцію, або через контакти пов'язані з нею, в замін на електоральну підтримку.


У клієнтичній системі, влада прийняття рішень у адміністративному апараті Держави використовується для отримання приватного зиску; патрон – будь то прямо сам функціонер, або інша особа, наділена достатньою владою щоб впливати на функціонерів, приймає рішення які йдуть на користь її клієнтам, що останні компенсують увічненням влади пов'язаного функціонера або його оточення. Ці відносини можуть укріплюватися посередництвом загрози вжити цю саму можливість прийняття рішень, щоб нашкодити тим, хто не співпрацює з системою. Виходять прикладними у цьому сенсі, відносини між головними засобами інформації комерційними та приватними, та головними партіями наближеними до ведучих владних організмів, феномен притаманний системам з сильною консолідацією або перевагою двопартійності.

Загальним чином, клієнтні системи виникають там, де виникає потреба швидко інтегрувати велику кількість учасників у політичну систему без організаційної традиції, приводять до розвитку не формального посередництва між державної дією та потребами суспільства.

Я знаю, що многа букаф для формату журналу, але, якщо вас цікавить більше про політичний клієнтизм, читайте у кінці цього допису.

Здавалося б, у суспільствах, де керівництво країни (Президент, уряд та парламент) вибираються демократично, шляхом голосування та є волевиявленням більшості, нічого поганого нема в тому, щоб кожна політична сила, владна чи опозиційна, щоб бути вибраною, робила б обіцянки певним верствам населення. Виборці, по великому рахунку, у таких системах, є клієнтами та заказниками політик та поведінок правління. Також нічого дивного в тому, що такі "команди" та окремі політики пропонують різні преференції самим сильним та впливовим, з економічного або ідеологічного боку зору, особистостям, інституціям та організаціям для того, щоб отримати їхню підтримку. Так само, як при індустріалізації людства успіх вимірявся економічним зростанням і ніхто не звертав уваги на підтримуваність та відновлення витрачених ресурсів, так само у виборній гонці чи впродовж часу правління, в ідеалі, шукається найвищий економічний приріст, покращення становища тих, на кого спирається уряд, тощо. Але соціалізм – то утопічне вчення. Соціум є дуже різно-шаровим, та інтереси одних верств суперечать іншим та уніформування людства передбачена комунізмом та глобалізацією, поки відміняється. Особливо утопічним стає соціалізм, коли нема оперативного контролю та впливу з боку всіх верств населення, та, за законами християнства, багаті становляться ще багатішими, а бідні ще біднішими. Навіть при "чесному" уряді, така держава не може втримувати баланс, стає не справедливою, та перетворюється на купку паразитів та професійних брехунів у керівництві та ошуканою більшістю громадян. Дарма що науково-технічний прогрес та пограбування більш слабких сусідів підняли середній рівень вибраного людства у порівнянні з недавніми віками, живемо у цивілізації яка може луснути як мильна бульбашка через безвідповідальність діючих сил за завтрашній день.

Щоб краще розповісти про загрозу дії клієнтизма хочу навести цитату з одного аргентинського блогу. Пам'ятаєте не таку вже й давню економічну кризу в Аргентині? Ось її часткове пояснення, хоча тут йдеться про їхні дуже приватні речі країни, я навіть не претендую на правильність аналізу, тільки цікавлюсь прикладом клієнтизму, най навіть гіпотетичним.


Клієнтизм у великому масштабі

Впродовж довгого часу і у багатьох телевізійних просторах ми чули як опозиція декваліфікує нинішній уряд як "клієтистський" та "присвоювач" благородних цілей.

Цей клієнтизм спирається на видачу двох манго (у нашому випадку – кілограму гречки, chita_i) бідному для того, щоб проголосував за них щоб, таким чином, продовжувати захищати макіавеличні інтереси.

У цьому твердженні знаходимо один дуже цікавий елемент: що цей концепт містить у собі зневажливе визначення бідного: через своє соціально-економічне становище є більш схильним стати "заклієнченим".

Тепер, якщо звернемо увагу на хоч один випадок у сучасній історії Аргентини, побачимо приклад одного певного випадку клієтизма, який, окрім захоплення нижніх верств суспільства, захопив середні та середні-вищі сектори (вищі не тому що виграли до, впродовж та після). То є неоліберальний процес дев'яностих років, який, у своєму клієнтистському фасаді можна назвати "дайте два". Це було погруження країни у кулю фінансових спекуляцій, поки всі, середній клас включно і головним чином, був щасливим витрачаючи. Пізніше прийшла криза, яка вкрала всі наші заощадження і всі ми згадали вмить та короткочасно, про бідних

"Але як! Це означає, що нам давали "гречку" щоб ми голосували за інтересі чужі нашим. Не було що таке ставалося тільки з бідними, неосвіченими, не культурними по визначенню!"

Ні. Це сталося з усіма, і може знов повторитись якщо всі ми цього не зрозуміємо.

Сьогодні бачимо опозицію запалену через виклик підвищення пенсій, нібито не мали можливості коли були урядом, нібито нинішній уряд не зробив для них нічого. Але, крім як перегравати та спромагатися присвоїти позицію, яку ніколи не мали, пропонують підвищення, яке ставить під ризик всю стійкість системи. Тобто, сьогодні могли би б фінансувати таке підвищення (дякуючи надлишку який зуміли отримати), але завтра впадемо в кризу.

Тоді, чого хоче опозиція якщо не гарантувати гарний вихід на пенсію? Те, що сьогодні бачимо, вважаємо виключним випадком клієнтизма, так, ви почули добре: опозиція практикує клієнтизм. Тоді, що це таке? Це, ні більш ні менш, тістечка для сьогодні голод на завтра.

Таким чином, можемо провести ясну паралель між тим, що відбувалося в дев'яності роки і що може статися якщо вступить в дію цей закон: заведемо пенсійну систему на роздоріжжя, поки почуваємося щасливими на мить. Проголосуємо за опозицію яка знала як боротися за 82-х відсотковий подвижник, поки весело чекаємо кризи. (пам'ятаєте, як до виборів ПР голосно вимагала підвищення пожиточного мінімуму і як замовкла зразу ж після виборів? chita_i)

Але, як це можливо, що опозиція може просити чогось такого катастрофічного, або, у кращому з двох випадків, робити такий поганий економічний розрахунок? Тому що знає, що не мусить керувати і має мало можливостей виграти у 2011.

Головний намір зробити щоб уряд ветував закон й заплатив за це політичну вартість. То досконалий хід: підсерує один, але інший платить політичну ціну за нього. І подумати що так критикували клієнтизм ті, хто сам його практикував, і так обширно! Ця Аргентина просто неймовірна.

Gabriel Tissera
Взято з http://huincanoalineados.blogspot.com/2010_08_01_archive.html



Структура клієнтизму
При клієнтизмі загальна власність не адмініструється за неупередженою логікою закону, але під легальним виглядом використовується, на власний розсуд, утримувачами політичної влади. Звичайно такі дії відповідають караним юридично поняттям ухильності чи корупції. Але існують мало стимулів щоб учасники шукали як покінчити з клієнтською системою, тому що вона інституціоналізована – у соціологічному сенсі терміну, як регулярний еталон взаємодії, знаної, практикуємої, та прийнятої (хоча не необхідно затвердженої) з боку її акторів. (O'Donnell: 1997).
…складає набір переконань, припущень, стилів, навичок, репертуарів та звичок, які повторюваний досвід, прямий чи не прямий, цих відносин спричиняє у клієнтів.

Ці фактори скріплюють відносини і приховують свій характер трансакції. Так само як подарунок у примітивних суспільствах, коли поділ у часі між взаємними подарунками приховував факт що йдеться про форму обміну еквівалентів. При клієнтизмі неправильність і нестача симетрії у послугах затемнює їхній економічний характер. Тому що клієнт і начальник (або посередник) знаються особисто, і грант позичок робиться індивідуально, клієнтські відносини плутаються з персональною спорідненістю, отриманою через приналежність до соціальних мереж, сімейних, етнічних, релігійних о спортивних кол. Суб'єктивні фактори зв'язують ще більше шефів/посередників з своїми клієнтами, і перетворюються на необхідні для того, щоб клієнтські відносини не залишилися простим меркантильним фактом. (Trotta, 2002).


Відносини панування
Тим не менш, відносини між начальником і клієнтом не є симетричними: існує у них чисте панування, спричинене пожертвуваннями повністю нерівними соціального капіталу, символічного та економічного, шефами і клієнтами. Крім різниць викликаних нерівним доступом до державної чи економічної влади, є історичною позицією агентів у полі клієнтизму – їхнє публічне визнання як "потребуючих" та "надавальникам" – що визиває характер простору історично складеного, з специфічними інструкціями і власними законами дії.

UPD 2 Мабуть, клієнтизм – то "Юлькина тища" чи гречка космонавта Черновецького. А от популізм – це коли обіцяєш поциентам, а потім їх тупо кидаєш як "покращення життя вже сьогодні" чи "податкові канікули малому бізнесу" Янучарича, чи "бандитам тюрми" Ющенка.

Та й той аргентинець з мого прикладу плутає популізм з клієнтизмом. Бо популізм те щось, хто ніхто навіть не збирається виконувати, тому що обіцяно бідному безправному натовпу та нема ресурсів на виконання обіцянок, коли тільки не вкрасти в когось чи позичити, щоб потім віддавати не причасним. Може звітди ростуть ноги у брехні про "болісність" на "непопулярність" "реформ"?