![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iДехто мені докоряє, що критикую я українську літературу. То вирішила для рівноваги сказати, що думаю про російську. Коли була в школі, у все, що читалося, вірилося. Дрімучий совок не давав бачити особливостей російського менталітету, ним жили, у всякому разі, навчалися. Тепер, недавно привернув мою увагу допис у kondratio, де він призиває попів, старих та молодих, не виступати на рок концертах, в чому, НМД, має повну рацію. Також, як аргумент, приводить дуже цікаве та чудово написане оповідання Лєскова "На краю света".
Признаюся чесно, я його раніше не читала. Виявилось, що Лєсков використовує декілька звичних прийомів російських письменників щоб, повчаючи та критикуючи, закріпити головне в російському характері. А саме, російську експансію на сусідні народи, захват не тільки їхньої землі (не подобається чомусь мені бездушне слово територія) та насадження свого світогляду. Зайве сказати, що останнє у багатьох випадках, шкодить завойованим, тому що руйнує звичну рівновагу напрацьовану за довгий час, дійну та корисну для місцевих посунутих володарів дійсності та духу місця. Причому треба відмітити, що москалі самі помітили таку особливість, недарма згадується про те "что русскому хорошо, то немцу – смерть". Під німцем, у більш широкому контексті, можна уявити собі просто "інородця" по відношенню до російської нації. Сперечаються про походження цього прислів'я, але для мене воно тільки показує, що москалі точно знають руйнівну силу принесення своїх звичок, у самому разі, найкращі з них. Про те з жалем пишуть, але роблять висновок, що всі без винятку народи, які вони підкорили, були відсталими, дикими, і потерпіли тільки тому, що не змогли осягнути величі російського духу. І це буде першим стандартним прийомом всіх "великих" "російських" письменників. Вони самі признають деяке зазнайство та пихатість свого "начальства", признають, що рішення приймаються з високих кабінетів, часто не знаючи реалій дійсності та того, що відбувається насправді, та у своєму ситому безпечному "прикраснодушиї" збільшують число жертв, а як і взнають, що накоїли, тихесенько собі відступають у особисту "праведність" і ледве заважають іншим невігласам продовжувати їхню справу, тільки що "благаючи" начальство діяти "по совісті". Так відбулося і з головним персонажем та повістярем згаданого мною твору.
Так як же знають москалі що народи, які вони захоплюють є дикі та відсталі? Та дуже просто. Всі "чужі" звичаї вони зараз же об'являють "дикими", з ходу примушують "прийняти" свої власні, а тим, хто опирається, влаштовують складне життя, або, коли сил немає, проголошують їх невиправними дикунами і на них сердяться здалеку, чекаючи нагоди таки підібрати під себе. Вивчаючи чужу мову, як тих якутів з Сибіру, вони зразу припускають, що серед них так само як серед москалів, не поважається ні природа, ні звірі, ні оточуючі і перекладають у зневажливому ключі. Тому, якщо не знаходять рівнозначного слова, або взнають, що одне і те ж слово позначає як людину, так і тварину, перекладають якнайгірше, звучи "обличчя" "мордою", "істи" "жерти", тощо. Тому, у їхній інтерпретації, яку самі собі придумали, мова звучить неповноцінною, люди, які нею користуються - теж. Обережно якщо символьний ряд та уява різняться повністю та не накладаються на москальську. Такі люди просто стають у їхній уяві якимось бидлом, неспроможним уявити собі всю "глибину і велич" москальського особистого специфічного до місця та часу світогляду. Вони приписують іншим власні гріхи та нечисті думки і так відверто та щиро все і бачать. Тому захоплення "інородців" стає набагато легшою задачею.
Іншим звичайним москальським "виликолітературним" засобом показати нижчість інородців, є перевірений прийом порівняння двох особистостей різного соціального статусу. Взяти освічену особу, чи сильну духом, та порівняти з будь-яким зустрічним пройдою, "простою" людиною, та звідти зробити висновок про всю зустрічну націю. Цей "літературний" та "життєвий" прийом можна ілюструвати просто тисячами прикладів. Також можна назбирати певну "статистику" особливо коли манера думати чи діяти з якогось приводу дуже відрізняється від москальскої, зразу ж можна об'явити що "всі вони такі" (маючи на увазі "дике бидло"). Звичайно, свій "народушко" вони теж не жалують, але все ж "люблять" його скотинство. Воно для них осіяне деяким романтичним ореолом, не те що інородців.
Якщо ж народи не можна ніяк назвати "відсталими" та "дикими", вони критикують їхнє бачення, прокламуючи своє найкращим. Так у оповіданні всі "Ісуси" не такі архієрею, тільки москалі спромоглися намалювати "лик", не стилізацію, не підступне догідливе для розуміння наближення, а саме ДУХ. Що само по собі, якщо відкинути самомилування, є смішним від суб'єктивності.
Також, свою місію захоплення вони бачать на декількох рівнях. Коли нарешті починають приймати чуже як рідне (вже прониклися) зразу ж спливає з підсвідомості що не можуть вони тому, хто став своїм, зробити такої підлоти, як роблять з вірними словами на устах, інородцям.
Ось на такі думки навело мене оповідання. Почитайте, воно того варте, і навіть вчить деяким "загальнолюдським" цінностям, якщо відцідити москальську отруту.
Признаюся чесно, я його раніше не читала. Виявилось, що Лєсков використовує декілька звичних прийомів російських письменників щоб, повчаючи та критикуючи, закріпити головне в російському характері. А саме, російську експансію на сусідні народи, захват не тільки їхньої землі (не подобається чомусь мені бездушне слово територія) та насадження свого світогляду. Зайве сказати, що останнє у багатьох випадках, шкодить завойованим, тому що руйнує звичну рівновагу напрацьовану за довгий час, дійну та корисну для місцевих посунутих володарів дійсності та духу місця. Причому треба відмітити, що москалі самі помітили таку особливість, недарма згадується про те "что русскому хорошо, то немцу – смерть". Під німцем, у більш широкому контексті, можна уявити собі просто "інородця" по відношенню до російської нації. Сперечаються про походження цього прислів'я, але для мене воно тільки показує, що москалі точно знають руйнівну силу принесення своїх звичок, у самому разі, найкращі з них. Про те з жалем пишуть, але роблять висновок, що всі без винятку народи, які вони підкорили, були відсталими, дикими, і потерпіли тільки тому, що не змогли осягнути величі російського духу. І це буде першим стандартним прийомом всіх "великих" "російських" письменників. Вони самі признають деяке зазнайство та пихатість свого "начальства", признають, що рішення приймаються з високих кабінетів, часто не знаючи реалій дійсності та того, що відбувається насправді, та у своєму ситому безпечному "прикраснодушиї" збільшують число жертв, а як і взнають, що накоїли, тихесенько собі відступають у особисту "праведність" і ледве заважають іншим невігласам продовжувати їхню справу, тільки що "благаючи" начальство діяти "по совісті". Так відбулося і з головним персонажем та повістярем згаданого мною твору.
Так як же знають москалі що народи, які вони захоплюють є дикі та відсталі? Та дуже просто. Всі "чужі" звичаї вони зараз же об'являють "дикими", з ходу примушують "прийняти" свої власні, а тим, хто опирається, влаштовують складне життя, або, коли сил немає, проголошують їх невиправними дикунами і на них сердяться здалеку, чекаючи нагоди таки підібрати під себе. Вивчаючи чужу мову, як тих якутів з Сибіру, вони зразу припускають, що серед них так само як серед москалів, не поважається ні природа, ні звірі, ні оточуючі і перекладають у зневажливому ключі. Тому, якщо не знаходять рівнозначного слова, або взнають, що одне і те ж слово позначає як людину, так і тварину, перекладають якнайгірше, звучи "обличчя" "мордою", "істи" "жерти", тощо. Тому, у їхній інтерпретації, яку самі собі придумали, мова звучить неповноцінною, люди, які нею користуються - теж. Обережно якщо символьний ряд та уява різняться повністю та не накладаються на москальську. Такі люди просто стають у їхній уяві якимось бидлом, неспроможним уявити собі всю "глибину і велич" москальського особистого специфічного до місця та часу світогляду. Вони приписують іншим власні гріхи та нечисті думки і так відверто та щиро все і бачать. Тому захоплення "інородців" стає набагато легшою задачею.
Іншим звичайним москальським "виликолітературним" засобом показати нижчість інородців, є перевірений прийом порівняння двох особистостей різного соціального статусу. Взяти освічену особу, чи сильну духом, та порівняти з будь-яким зустрічним пройдою, "простою" людиною, та звідти зробити висновок про всю зустрічну націю. Цей "літературний" та "життєвий" прийом можна ілюструвати просто тисячами прикладів. Також можна назбирати певну "статистику" особливо коли манера думати чи діяти з якогось приводу дуже відрізняється від москальскої, зразу ж можна об'явити що "всі вони такі" (маючи на увазі "дике бидло"). Звичайно, свій "народушко" вони теж не жалують, але все ж "люблять" його скотинство. Воно для них осіяне деяким романтичним ореолом, не те що інородців.
Якщо ж народи не можна ніяк назвати "відсталими" та "дикими", вони критикують їхнє бачення, прокламуючи своє найкращим. Так у оповіданні всі "Ісуси" не такі архієрею, тільки москалі спромоглися намалювати "лик", не стилізацію, не підступне догідливе для розуміння наближення, а саме ДУХ. Що само по собі, якщо відкинути самомилування, є смішним від суб'єктивності.
Також, свою місію захоплення вони бачать на декількох рівнях. Коли нарешті починають приймати чуже як рідне (вже прониклися) зразу ж спливає з підсвідомості що не можуть вони тому, хто став своїм, зробити такої підлоти, як роблять з вірними словами на устах, інородцям.
Ось на такі думки навело мене оповідання. Почитайте, воно того варте, і навіть вчить деяким "загальнолюдським" цінностям, якщо відцідити москальську отруту.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-08-30 08:52 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-30 10:07 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-30 09:28 pm (UTC)в Англії є Кіплінг
правда у кацапських письменників, не зважаючи на "специфіку" є дуже хороша риса - вони намагаються запропонувати альтернативу мейнстріму, хай вона і утопічна, але сама наявність її уже уже багато чого робить, адже показує можливість інших шляхів
no subject
Date: 2011-08-30 10:09 pm (UTC)Я поки бачу, що, критикуючи, вони більш стверджують, ніж порушують. Це така форма лестощів та самолюбування також.
no subject
Date: 2011-08-30 10:14 pm (UTC)москалі - звичайний імперський народ як британці, американці, китайці
а от в їх імперській інтелегенції є ідея "третього шляху", якихось альтенативних західному чи китайському шляхів людського буття
принаймні серед словяномовних народів тільки кацапи складають опозицію (примарну, ідеалістичну, іноді аж комічну, але складають) західному світоглядному проекту
no subject
Date: 2011-08-31 12:09 am (UTC)Нема ніякого "третього шляху". Кожна самостійна нація вибирає СВІЙ шлях, ні нема чого збивати решту у приблизні грубі купи щоб виділити якусь націю як особливу, спеціальну, відокремлену. Так не буває. Це як кожний підліток думає що він дуже особливий, що не є правдою зовсім. Вже час і російській нації подорослішати. Я вас дуже прошу, не говоріть штампами. Бо обговорити / обгрунтувати всі міфи "російської душі" в мене нема ні часу ні натхнення. Я розумію що це улюблена тема, але не моя.
no subject
Date: 2011-08-31 07:58 am (UTC)Освічена верства Росії вже давно ділиться на западніків і славянофілів. Ці ярлики досить широкі та умовні, але зручні, і при тому точні. Західники - це освічені по європейських освітніх моделях люди, які зберігають культурну орієнтацію на Захід у широкому сенсі цього слова. Серед них є далеко не тільки ліберали, є й справжні фашисти, тільки без азійського колективізму. Словянофіли - це ще більш широкий спектр носіїв ідеї Росії як цивілізації, від квасних патріотів в лаптях та кокошниках до всього спектра євразійщини, від досить гуманістичних, такий собі поліс (чи арабський варіант - медіна) з сучасним побутом до абсолютно крайніх варіантів дугінського зразку, аби з ким, тільки б прости Америки та Європи.
Побічним продуктом є прошарок космополітів зразку 18-го сторіччя. Про них читай тут:
http://plato.stanford.edu/entries/cosmopolitanism/
у розділі 1.2 Early Modern and Enlightenment Cosmopolitanism
І не пиши більше дурниць про космополітизм.
Перші і другі часто витворюють шедевральний літературний продукт з глибоким змістом, але, звісно, з притаманним і тим, і тим імперським світоглядом. Навіть найліберальніші з западників бачать інші народи лише, як культурно особливі соціальні групи у складі російської наднації. Приблизно, як французька держава трактує провансальців, бретонців, басків то що.
Космополіти здебільшого створюють не літературний продукт (хіба тільки публіцистику або щось андерграундне). Вони створюють щось таке, що має попит за межами русского міра, тому помітні тільки тим, хто вже дуже глибоко пірнав у російський культурний світ.
Отже, ти цілком маєш рацію у своїй трактовці російської літератури. В принципі, цінність літератури не обов"язково має понижуватись через ідеологію. Той самий Кіплінг, ким він би не був, є чудовим літератором, розтасканим на афоризми та алюзії, та й у постсовєтських колоніальних дискурсах, що є лише інтелектуальними екскрементами давно минулих на Заході тем, саме його згадують, бо саме його тільки й знають, його - а не когось іншого. Біда російської літератури у тому, що вона на неідеологічному рівні вчить хибним речам, завдяки котрим можна привести своє життя та своїх близьких до катастрофи і нікуди більше. Ця тема мною вже давно опрацьована: тег "классічєская русская макулатура". Якщо українець прочитає Достоєвського або Толстого, то напевно на коліна перед москалем він не падатиме, але може навчитися жити, як жебракуватий вічний студент-нероба з голою дупою, смердючим одягом і тілом, але з нездоровою гордістю і вичитаною духовністю.
no subject
Date: 2011-08-31 08:15 am (UTC)Є дуже простий тест на фіктивність Росії, як цивілізації. В сов армії він виглядав так: от приходить до казарми якийсь русскій прибулий (у відрядженні чи що). В одному кутку сидять гуцули та прибалти. В іншому - татари та середньоазійці. До кого приєднається русскій? У всіх без винятку випадках - до "бандерівців" і "фашистів". У сучасному житті це можна бачити за кордоном, коли русскій один без соплемінників. Чудово ладить з "америкосами" у оточенні арабів, китайців то що. Я це спостерігаю постійно на корпоративних тусовках.
От оскільки в мене такий широкий життєвий досвід я й терпіти не можу, коли якась срана інтелігентська шелупонь, що не бачила світу далі своєї Говерли, львівської кав"ярні або київської дачі починає базікати про неслов"янську Росію та європейську Україну. Оскільки їх чисто статистично більше з львівських кав"ярень, ніж з київських дач, тому я й частіше роблю словесні випади у бік галичан, ніж у бін інших етно-придурків.
no subject
Date: 2011-08-31 03:26 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-31 03:52 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-31 04:07 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-31 05:48 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-31 10:45 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-31 03:02 pm (UTC)Тема коспополітизму. Я постараюся більше не говорити дурниць про нього. Але і менше теж, можливо, не буду. Справа у тому, що я не мала саме описане явище як таке. Я мала на увазі, і про це я вже декілька разів казала, що російській культурі притаманно специфічно переймати деякі певні корисні, як здається, наробки людства. Але вони все це асимілюють поверхово, та використовують як зброю. Я саме про цей космополітизм мала на увазі.
"В принципі, цінність літератури не обов"язково має понижуватись через ідеологію. Той самий Кіплінг, ким він би не був, є чудовим літератором, розтасканим на афоризми та алюзії, та й у постсовєтських колоніальних дискурсах, що є лише інтелектуальними екскрементами давно минулих на Заході тем, саме його згадують, бо саме його тільки й знають, його - а не когось іншого. Біда російської літератури у тому, що вона на неідеологічному рівні вчить хибним речам, завдяки котрим можна привести своє життя та своїх близьких до катастрофи і нікуди більше. Ця тема мною вже давно опрацьована: тег "классічєская русская макулатура". Якщо українець прочитає Достоєвського або Толстого, то напевно на коліна перед москалем він не падатиме, але може навчитися жити, як жебракуватий вічний студент-нероба з голою дупою, смердючим одягом і тілом, але з нездоровою гордістю і вичитаною духовністю."
Оце золоті слова! Те ж саме про що я пишу, тільки трошки з іншого боку. )
no subject
Date: 2011-09-06 05:10 am (UTC)Проблема філософії в тому, що вона умоглядна. Деколи практика все ставить на свої місця. Тоді такі привабливі та "стройні" теорії, як Марксизм, наприклад, чи космополітизм, показують свою помилковість, неприглядність та ідеалізм. Люди мають дуже різні інтереси, і декласифікувати чи денаціоналізувати їх навряд чи вдасться при нинішньому економічному базисі та розвитку. Неоднородність то рух, штучна уніформність то застій. Ніхто з нас не позбавлений расових та соціальних передсудів, також існує груба сила, яка примушує діяти як вона направляє. Всі "повинно б" перетворюються на мрії, жива потреба та боротьба за ресурси та примус працювати на себе ламають ідеалістичні уявлення та спотворюють найкращі наміри. Може коли ресурсів буде всім навалом, відбудеться від повноти шлунків всі подобрішають і філософи стануть мати повну рацію.
no subject
Date: 2011-09-04 07:48 pm (UTC)"...empire made the doctrine very easy for many Romans by identifying the Roman patria with the cosmopolis itself. But neither imperialism nor a literal interpretation of world-citizenship is required for the philosophical point. The maximally committed cosmopolitan looks around to determine whom he can best help and how, knowing full well that he cannot help all people in just the same way, and his decision to help some people far more than others is justified by cosmopolitan lights if it is the best he can do to help human beings as such."
Та вже начулися, як імперії "допомагають" іншим. До речі, буди ерудованою людиною, яка знає та розуміє інші культури, не обозначає обов'язково бути космополитом, НМД.
no subject
Date: 2011-08-31 10:00 am (UTC)no subject
Date: 2011-08-31 03:03 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-31 05:56 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-31 10:37 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-31 12:13 am (UTC)no subject
Date: 2011-08-31 08:59 am (UTC)Так, багато речей не бачиш "іншими очима" якщо серед них виріс.. а ще одна річ - примітивна людина (з примітивною пропагандою своїх переконань), із примітивними особистими якостями, інтелектом, культурою - а інша річ талановитий письменник, цікава тема, типажі у худ.творі..
і у всьому цьому меланжі імперська ниточка губиться і око не ріже явно - але присутня скрізь то там то там.
Я теж виросла на класиці російській, хоч більше мене приваблював ж.Верн, Джек Лондон, особливо "Рассказы южных морей" - а там, до речі, колоністи (і місіонери) малювалися дуже критично і автор явно був на боці місцевого населення, хоч і не ідеалізував його..
Правда, так щоб аж "зачитувалася" я всього двома письменниками: Тургенівськими оповіданнями і Буніним. Ну і Чехов окремо. Решта - разово, а цих перечитувала чомусь.
Оповідання Лєскова якісь траплялися з гнітючим післясмаком - тому не стала шукати і читати більше того що читала - вже й забула що саме.
Мене у літературі (тоді, у старшому шкільному віці) приваблювали особистості, характери, цільні образи - тому все інше було "декораціями" і я якось ковзала по ньому.. картинки з життя села теж - бо це і моя частково стихія, на якій виросла.. але всі "імперські замашки" які може і фіксувалися, я напевне приписувала тоді конкретним героям-особистостям творів, не узагальнюючи.
Тому важко сказати чи впливало щось.. мабуть би вплинуло більше, якби я, наприклад, погано знала і мало любила тих же українських (а опосередковано - і всіх інших на землі) селян, наприклад.. бо однобоке чи десь зверхнє змалювання "малоросів" у творах мене часто ображало: більш суб'єктивно ніж об'єктивно, але я бачила що воно не відповідає дійсності. А тому вже якось не було такої повної довіри і до решти..
хоча коли в такому віці читаєш що от приїхали цигани і співали десь там - то віриш письменнику, що вони приїхали і співали, він же знає про що пише бо пише про свою сучасність.. тому в підлітковому віці література - то таки сила.
А про "вичитану духовність", про яку пише kerbasi.. так література про те як стати багатим і завести друзів - це Дейл Карнегі, це підручники з психології і економіки, ефективного маркетингу тощо. Художня література - це інше, якщо одні книги вчать прагматизму і процвітанню тіла, то вона має вчити духовності і розквіту та багатству душі людської, ну на крайній випадок "художності" - естетично задовольняти читача, давати відповіді на питання міжлюдських стосунків, чи навпаки - ставити питання, примушувати людей мислити, залишатися людьми у гонці за успіхом і достатком, який один сам по собі не дасть людині повноти щастя і душевного спокою - хоча без нього теж деградація..
Якщо вже на те пішло, то я би краще читала Толстого і брала те що мені там подобається бо в нього хоч душа присутня, аніж, наприклад, Валеріана Підмогильного (нашого "розстріляного відродження", роман "Місто" - героїчно дочитала якось, щоб могти судити) - бо там взагалі немає чого взяти, душі немає ні в одному героєві чи між рядками - пустка.
Це ще страшніше. Моторошно. Все є, все - і майстерність, і тема - а душі немає. бррр..
..те саме в багатьох оповіданнях Майка Йогансена, які зараз читаю.. тільки там автор взагалі геніальний, пише неймовірно - а душі.. ну більше ніж у Підмогильного, але все одно "холодно", хоч і красиво, яскраво, колоритно і зі смаком.ІМХО.
no subject
Date: 2011-08-31 03:18 pm (UTC)Я тут погоджуюсь з kerbasi про "вичитану духовність". Сама кажеш про те, що шукала в підлітковому віці "Мене у літературі (тоді, у старшому шкільному віці) приваблювали особистості, характери, цільні образи - тому все інше було "декораціями" і я якось ковзала по ньому". Тобто, ти шукала прикладів для наслідування. Ми набагато сугестивніші (нам легко навіяти, зараз не пригадую слова), ніж нам здається. Щось відкладається в душу, залишається. Симпатія до особистості примушує прийняти також і її "агенду", "програму", чи віднестися до неї з розумінням у всякому випадку.
Про бездушні ("ні розуму ні серцю", як казала моя улюблена вчителька з рос.літератури), україномовні твори я теж назнана і це жахливо. Я там відповіла kerbasi зараз полізу пошукаю посилання
http://chita-i.livejournal.com/27415.html?thread=198679#t198679
no subject
Date: 2011-08-31 03:29 pm (UTC)Супер, супер!!! я відчуваю те саме - особливо з тими "новими нашими героями" але тим самим підходом до ідолізації і зацикленості, щось мене разило і разить.., тільки сформулювати не виходило.
А щодо пошуку прикладу для наслідування.. так, ти права, сила особистості героїв книг захоплює і "нав'язує" свої переконання читачам, особливо якщо у них нічимі ніким іншим не заповнюється місце тих цінностей і переконань.. "святе місце порожнім не буде".
no subject
Date: 2011-08-31 04:01 pm (UTC)Так нам нав'язують такий примітивний сурогат, що треба взагалі школи відмінити щоб тоді попи нас пузаті ввели у "царство божиє" і всі ми страждали від дурості, але притупленіше, як мезмовна худоба.
no subject
Date: 2011-09-01 10:54 am (UTC)Не від турботи про душу ВЛАДА всяко підтримує "попів", і в школах теж, ой не від турботи.. вона все підтримує, що НЕ веде до "вільнодумства" і почуття власної гідності (людської, національної), бо ж таким незручно керувати і не знати на які інопки маніпуляційні натиснути.
no subject
Date: 2011-09-01 05:28 pm (UTC)Деякі прийоми "великої російської" літератури у вихова
Date: 2011-09-03 10:42 am (UTC)Re: Деякі прийоми "великої російської" літератури у вихо
Date: 2011-09-04 02:53 am (UTC)Re: Деякі прийоми "великої російської" літератури у вихо
Date: 2011-09-04 04:03 pm (UTC)"Кумулятивний результат утримання застиглого іміджу Росії на його імперіалістичному етапі, характерному для XIX ст., призвів до прийняття за чисту монету, без жодних сумнівів, того тону скромної невинності, який пронизує значну частину російської літератури — від Гоголя і Достоєвського до Распутіна та Солженіцина. На відміну від цього, у західному дискурсі зараз є звичним самоусвідомлення колоніальних провин. Таке прихильне ставлення, зумовлене прочитанням російської літератури на Заході і в самій Росії маскує колоніальну експлуатацію і зміцнює в російському культурному дискурсі некритичне самосприйняття, яке іноді помилково мають за психологічну глибину. Хоча бачення національної величі, що ґрунтувалася на колоніальній геґемонії, було сформоване також і у Великій Британії, Франції та США, однак зрештою повітряна кулька захоплення собою луснула, і виявився темний бік гноблення та дискримінації Інших. Проте цього не сталося в Росії — ні в культурному, ні в політичному плані."
Re: Деякі прийоми "великої російської" літератури у вихо
Date: 2011-09-04 04:10 pm (UTC)