Цитата (Майдану допомогає величезна громада, моя всім пошана)

[chita_i]

Originally posted by olena_nekora at Олексій Ганзенко ПАМ'ЯТІ ЗАГИБЛИХ НА МАЙДАНІ

Коли горять шини, із неба на голови падає чорний сніг,
І очі стають важкими на чорних від сажі обличчях.
Розносить чай із шипшини киянка – жіночка невеличка –
Із білих пластянок п'ють його, відступивши на хвилю за ріг.

Коли горять шини, дим здіймається лавою, втім нікому не страшно.
А он і чиясь душа здіймається, недоскладеним рваним віршем.
І не плачуть мужчини, бо в цю мить заклопотані зовсім іншим,
Та й не видно її, поміж кіптяви, бідолашну.

У ліпшому випадку вмреш одразу, від тортур – у гіршому.
Жіночка в синій шапці розносить чай із шипшини.
Попри кулі, що поряд, неквапливо й розсудливо п'ють мужчини,
Бо раптом застудишся й не спіймаєш свою, і вона дістанеться іншому.

Мов руїна мінойського храму сумує стара стадіонна аркада.
Вона бачила все, і розкаже, й заграє, на подив – прерадісну гаму.
Що ти згадував, хлопче з Майдану, останньої миті: дружину чи маму?
Ці слова, це усе, що я можу зробити сьогодні –
Моя барикада.