![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iЗі спогадів Забужко, для Шевельова було дуже важливо передати свій досвід. Науковець був переконаний, що тільки в такий спосіб виживає культура, коли від учителя до учня передаються не просто знання, а певні цінності. Його вчителями були мовознавець Леонід Булаховський та літературознавець Олександр Білецький. Шевельов–лінгвіст теж походить із «розстріляного» мовознавства 20–х років: у своїх роботах він продовжив дослідження Всеволода Ганцова й Олени Курило — жертв сталінських репресій.
Юрій Шевельов мав право говорити: «Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови». Як зазначила Забужко, дослідження Шевельова у царині фонології — найформалізованішої галузі мовознавства, — не лишили каменя на камені від абсолютно антинаукової, ще імперської, концепції спільної для всіх східних слов’ян давньоруської мови. «Конструкт цей штучний, бо мови утворюються не розпадом більших мов на менші, а синтезом діалектів, — пояснила одне з головних наукових відкриттів Юрія Шевельова лекторка. — Шевельов узяв 40 базових фонем української мови і простежив їхню історію від VI століть. Виявилося, що ніякої спільноруської мови не було, а на території нинішніх ареалів східнослов’янських мов існувало п’ять протодіалектів. У нинішньому впізнаваному вигляді українська мова формувалася в XVI століття зі злиття двох протодіалектів на території нинішньої Полтавщини. Так що після Шевельова щось говорити про спільноруську мову — це те ж саме, що після Коперника твердити, ніби Земля стоїть на трьох китах».
У столиці триває вільний лекторій Культурного проекту «Історія літератури в авторах і текстах», у рамках якого відомі українські письменники розповідають про своїх улюблених українських авторів. «Україна молода» подає конспект наступної лекції Оксани Забужко «Юрій Шевельов як есеїст. Відкриття жанру, або Ще раз про елеґантність їжачка».
Юрій Шевельов мав право говорити: «Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови». Як зазначила Забужко, дослідження Шевельова у царині фонології — найформалізованішої галузі мовознавства, — не лишили каменя на камені від абсолютно антинаукової, ще імперської, концепції спільної для всіх східних слов’ян давньоруської мови. «Конструкт цей штучний, бо мови утворюються не розпадом більших мов на менші, а синтезом діалектів, — пояснила одне з головних наукових відкриттів Юрія Шевельова лекторка. — Шевельов узяв 40 базових фонем української мови і простежив їхню історію від VI століть. Виявилося, що ніякої спільноруської мови не було, а на території нинішніх ареалів східнослов’янських мов існувало п’ять протодіалектів. У нинішньому впізнаваному вигляді українська мова формувалася в XVI століття зі злиття двох протодіалектів на території нинішньої Полтавщини. Так що після Шевельова щось говорити про спільноруську мову — це те ж саме, що після Коперника твердити, ніби Земля стоїть на трьох китах».
У столиці триває вільний лекторій Культурного проекту «Історія літератури в авторах і текстах», у рамках якого відомі українські письменники розповідають про своїх улюблених українських авторів. «Україна молода» подає конспект наступної лекції Оксани Забужко «Юрій Шевельов як есеїст. Відкриття жанру, або Ще раз про елеґантність їжачка».