Моя проблема напрямку

[chita_i]

"Si saber no es un derecho,
seguro será un izquierdo"
("Якщо знання не є правом, напевно є лівим.")
Silvio Rodríguez Dominguez "El Escaramujo"

Поки коментую в нетрях інтернетів, деколи звинувачують мене у лівизні, фемінізмі, антиглобалізмі та інших дивних модних з попереднього сторіччя рухах та ідеологіях. Мені самій стало цікаво розібратися у всіх цих ярликах, щоб хоч вирішити, чи мають рацію мої "обвинувачі". Сьогодні перейматимуся темою напрямків: правизною та лівизною. У першому наближенні Вікіпедія каже, весь політичний спектр прийнято бінарно умовно ділити на "правих" та "лівих", де "ліві", у найбільш широкому розумінні, - то є "рух, зміни" та "праві" – то "порядок, консервація".

Тому що будь-яке існуюче явище має свій цикл життя, як то зародження, ріст, апогей, в'янення-деградацію, дегенерацію та смерть, лівизна чи правизна його є функцією від часу, та не може залишатись визначеним назавжди. Напрямок змін відбувається зліва на право. Те, що було прогресивним на початку, з часом стає регресивним або дегенеративним, якщо вчасно не відмирає. Так стається з людьми, партіями, ідеологіями, релігіями, тощо. Незважаючи на інстинктивне бажання "закріпитися" назавжди, та реформуватися з часом (що деколи вдається та дозволяє покращити "якість життя" явища щоб не бути таким вже огидним та зайвим, поки гідно підходить до свого кінця), здорове має усвідомлювати, що мусить дати дорогу чомусь зовсім новому, сучасному. Тобто, на мій погляд, поки "лівизна" постійних змін є досить природним та "прогресивним" явищем.

Так і не второпала, з якою "дитячою лівизною" боровся той Ленін, коли ганьбив "жовтий" другий Інтернаціонал, звинувачував його в опортунізмі, реформізмі, підігруванню "ворогу" буржуазії. Також застерігав проти "секстантської" "лівої лівизни" (мабуть, анархізму? тобто, бездержавності?). Не розумію, чому він всі ці лайки об'єднував "лівизною" напрямку. Хто б мені пояснив, було б добре. Я розумію, що він хотів, щоб англійці таки влізли в стару систему, тобто, у парламент замість непопулярних совєтів, хоч би мінімально, та паралельно агітували за "совєтскую власть" трошки більш освічених ніж росіяни, англійців, які тих геть не розуміли, чуючи їхні дивні речі.

"Дитяча" мабуть та "лівизна" тому що проявляється у молодому "віці" явищ, та "реакціонується" як той організм прилаштовується до середовища, і вже не хоче міняти до чого пристосувався. Але ж самі ті "большевики" критикували "перманентну" (я в дитинстві ніяк не могла второпати, що воно таке, воно в мене асоціювалося з "хімічною завивкою", чому було б не назвати "постійну", "безупинну" революцію, як щось небажане та єретичне). Тобто, російські комуняки, як я можу зробити висновок з свого неуцтва, зразу ж не були "лівими". Та лівизна була тільки на мить захоплення влади. Потім "ревізіонізм" став осудженим, і увійшла в дію "доктрина" в самий раз досить релігійна. Замість бога та отця був вождь, та його архангели-духовенство з ЦК КПРС. Вони не поважали закон, тому що були небожителі, та творили його вручну, щодня, керуючись обставинами та власними зисками. Непокора такому "закону" каралася просто, смертю, довгою чи швидкою, залежало від потреби того режиму. Вони ввели штучний "порядок" і звідти я заключаю, що рос.комуняки були дуже навіть "правими". Це я натякаю на те, що етикетки у цьому світі "розвішані" як попало. Зовсім не відповідають дійсності.

Мушу сказати, що праві мають свої рації світогляду. Вони прилаштовують свій абсолют до чогось, що діяло колись, при тому зовсім не зазираючи на ціну тієї дії. Зміни завжди ризикованіші, тому що приводять до непередбачених наслідків. Тому що "благими намірами дорога вистелена в пекло" і тому що зовсім не всі можуть ясно побачити те, до чого йдуть. Тому багато починань просто терплять поразку. І нові, ще не опалені, покоління, починають свої спроби знов. Погано що досвід чомусь більш накопичується у доктринальному вигляді, як незмінний рецепт. Або рецепти еклектично перемішуються, та вживаються поверхово, без наявності потрібних інгредієнтів та умов, щоб отримати певне блюдо. Не вистачає аналізу ситуації та знання поведінок саме тим, хто хоче змінити, а не втримати. Другим легше, вони мають перевірені "рецепти" які вже давно заважають рухатись.

У цьому сенсі я, скоріше всього, таки ліва. Навіть якщо я стовідсотково прилаштуюсь до умов, навряд чи вони мене вдовольнять повністю.

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Визначення напевно взяте з політсистем, де немає комуністів та соціалістів на лівому фланзі, там різного роду "буржуазні" соціальні реформатори, а на правому - прихильники "вічних цінностей", тобто малогегульованого капіталізму, поменше перерозподілу "соціальним паразитам", всім багато і тяжко працюівати - і все буде в шоколаді. Тобто це визначення, скоріш за все, або з Великобританії або з США.

У нас таке суспільство, де домінують колективістські і солідаристські цінності, тобто саме вони є конфервативними. Тому і комуніст, і тягнибоковець, які є ідеологами стада, керованого політруком або попом - є консерваторами. Будь-який популіст тут є консерватором, тому що популізм тут був головною політикою завжди. Стадність, популізм - це і є тутещні "вічні цінності". Для Заходу носії таких ідей були б лівими, бо вони виступають проти усталеного порядку, але у нас вони і є усталеним порядком. А реформатором тут є саме економічний ліберал, який на Заході вважався б консерватором, тому що там він би обстаював індивідуалізм, вільну приватну ініціативу, "покарання" ледачих низьким соціальним статусом тощо.

Ще багато плутанини вносить ставлення до церкви. У США республіканці мають ліберальну економічну програму, віддані демократії, але підкреслюють набожність, тому їх лібералами ніхто не називає. У нас релігійність нібито є новим явищем по відношенню до "традиційного" атеїзму, але оскільки і комуністи, і прихильники релігійних програм (від Ющенка до Тягнибока) - всі потурають стадності і віддають приоритет колектичному над індивідуальним, то вони всі є консерваторами.

Взагалі, опозиції "лівий - правий", "консерватор - ліберал" та їхня взаємодія дуже сильно залежать від політичної системи, тобто у різних країнах у різний час одна й та сама ідея могла знаходитися по різних частинах шкали.

Ленін у згаданій статті співає оду ситуативному підходу, тому до дитячої хвороби левизни відносить діаметрально протилежні речі: одночасно і лівий радикалізм, і парламентаризм. Він стверджує, що за певних обставин потрібна дуже жорстка політика, а за інших - компромісна. Звісно, він завжди вірно визначає, коли й що потрібно, а інші - хворі на дитячі хвороби.

Я тебе зараховую до лівих, тому що в твоїх дописах видна симпатія до сучасних західних соціальних новаторів, як то антиглобалісти, анти-імперіалісти. В Україні така програма безваріантно приводить під хоругві про-кремлівських комуно-попів.
Все що антизахідне та антикапіталістичне тут автоматично працює як прокремлівське та просовітське. За прикладами далеко не треба ходити - Корчинський.

[chita-i.livejournal.com]

Я завжди підозрювала, що ми живемо в якомусь "задзеркаллі" до решти Європи. Тому і інтерпртетуємо деякі "цивілізаційні установки" з іншого полюсу. ) Зараз почитаю що ти процитував та відгуки. А взагалі, НМД, треба розібратися з цією темою. Вже досить жити дезорієнтованими.

[chita-i.livejournal.com]

Ми просто знаходимося у іншій частині політичного спектру, мабуть. Не та довжина хвилі та частота. ) Ми більш короткохвилі, мені здається. Я знаю, що то дурні аналогії, бо то замкнуте коло, а не шкала. Добре, досить мені марити. Я, як голова звільниться, ще подумаю.

[kerbasi.livejournal.com]

Українці фактично перестрибнули фазу манувактурного капіталізму одразу до державно-монополічтичного капіталізму совітського зразку, а потім, вже після 1991-го за коротким періодом розвитку дрібно-торгівельного капіталізму знов скотилися (ще не остаточно - катимося, але ПР, якщо надовго, то таки прикотить) до монополістичного капіталізму, тільки тепер без державних соцгарантій колишньої совітської системи. Так само і у питаннях розбудови держави: процес утворення національної держави було перервано, підтримувався тільки фольклорно-титульний фасад (УРСР), а тепер ми випадаємо у глобальне пост-індустріальне середовище, фактично маючи донаціональну свідомість, і як ми собі у ньому дамо ради зовсім неясно. ПРівський реванш (як і націонал-бовдурство Ющенків-Тягнибоків)зараз це фактично спроба суспільства затулити очі від жаху та невизначеності. Але історію не спинити. Вона або розчавить у смердючу пляму, або винесе кудись на гребені. Десь так.

затулити очі від жаху та невизначеності

[chita-i.livejournal.com]

Я не вважаю, що ми маємо донаціональну свідомість. Мені здається, що ми ще маємо страх мати ту свідомість. Це природньо, ми продукт історичного процесу, пам'ятаємо чи ні. Нація була вже складена у 18 ст. Київ древнє місто. Не плутати з росіянами. Тому, не видумуй, скажу я тобі.

Як звісно, еліта виростає з середовища. Тому кажуть, що кожний заслуговує на еліту яку має. Ну хіба має провину бідний пекінез що його батьки були штучно виведені такими банькатими та маленькими? Ми жертви, але нам треба перестати себе жаліти, та пояснювати кволість "бувальщиною". Тому я так і відштовхуюсь від шароварних порявів українства. Окрім огидних вони ще і застарілі. Все повертається без примусу, націоналістичні фасади то відродження залежності.

Re: затулити очі від жаху та невизначеності

[kerbasi.livejournal.com]

Сучасний киянин так само відноситься до древнього, як сучасний єгиптянин-араб до стародавнього єгиптянина. Не повторюй псевдо-історичного націонал-бовдурства.
Про донаціональну свідомість я писав три чи чотири пости тому у своєму щоденнику. Почитай, можеш там заперечити. От тут власне посилання на працю, де міститься квінтеенція теорії націєтворення, сучасна, наукова, без совку і паранауки:
http://kerbasi.livejournal.com/118964.html?thread=2100660#t2100660
А вище по дереву - власне мій допис про донаціональну ідентичність.
Якщо не ліньки читати білоруською, завантаж ту працю і почитай.

Не повторюй псевдо-історичного націонал-бовдурства

[chita-i.livejournal.com]

І чого це, питається? В тобі говорить голос предків, і у всіх говорить! Та я і не говорю про таку "стародавнину", якщо ти звернеш увагу. Звичайно, ми варіант підзіпсований в чомусь, але в чомусь і кращий! Тому, не вішай мені ярликів, не люблю.

Почитаю вечором.

Re: Не повторюй псевдо-історичного націонал-бовдурства

[chita-i.livejournal.com]

І взагалі, Кербасі. Припини цей дещо зверзхній тон. А то вкушу і буде тобі боляче.

[chita-i.livejournal.com]

До речі, ти дуже корисно для мене все написав. Тільки от Корчинський то провокатор. Про ватажка та отару я повністю згодна, про консерваторів цього ідеологічного спектру - теж. Тільки от проблемка: ліберали теж кагбьі звуть в минуле. Тому, ти мене ще не етикетуй, будь ласка. Рано. Я борюся з формалізмом у підході до ідей. Я за точне знання до кого реально існуючого, як є, ми можемо ті ідеї творчо застосувати. Враховуючи часову та місцеву специфіку! Це єдине, чого я хочу добитися. Ти занадто хороший учень у лібералів, що вважаю таки упущенням. Все це "чістає іскусство" (якщо так можна назвати ортодоксію теорій) то омана. Я розумію що еклектика теж виглядає добре тільки на сцені для натхнення, не для практичного життя, але я шукаю гнучкий шлях, як той холодний вбивця Ленін. Тільки не те щоб гуманніший, менш варварський.

[kerbasi.livejournal.com]

Я насправді поганий учень лібералів. Я - фашист у відставці.))
Я дійшов до того, що найкраща модель держави - ліберальна. Але ця модель не є продуктом лібералізму, а епохи Відродження. Слово "ліберальний" старіше за слово "лібералізм".
Я сповідую економічні погляди, близькі до певних теорій економічного лібералізму, але на рівні економічного інструментарію важко провести межу між лібералізмом і тим самим консерватизмом. Принаймні, лібералізацією своїх економік займалися консерватори Рейган та Тетчер.
Я - учень здорового глузду. Власне так само, як і ти. Можливо, дещо більш начитаний у політичних та економічних теоріях. Але ти швидко наздоженеш, бо я вже років 10, як нічого нового не читаю.

[chita-i.livejournal.com]

Ха-ха-ха, фашист у відставці! Ні, chita - то не необізнаність. То стиль життя. )))