Василь Голобородько

[chita_i]

Originally posted by smijana at Василь Голобородько

Василь Голобородько народився у 1945 році в с. Андріанопіль, Луганщина.
1967 р. виключено з Донецького педагогічного інституту за читання «самвидавівської» літератури, У 1970 у видавництві «Смолоскип» (Балтімор, США) була видана збірка «Летюче віконце», що дало привід для дальшої політичної дискримінації поета - майже на 20 р. було закрито шлях до друку. Весь цей час Василь Іванович жив у рідному селі. Тільки у 1988 вийшла збірка верлібрів «Зелен день», а у 1990 збірка «Ікар на метеликових крилах», за яку отримав Шевченківську премію.
Його поезія - як вода з джерела. Принаймні для мене. Він не буває на літературних тусовках, його практично не видають і не перевидають, зараз живе в Луганську.
Хочу щоб більше людей знало і цінувало цього Поета.

***
ТИХА РОЗМОВА

Коли тебе хтось полюбив,
то це свідчить не про те,
що ти маєш якісь переваги перед кимсь,
але про красу душі того,
хто тебе полюбив:
не прохай мою фотокартку у мене —
закиненого від тебе на багато кілометрів, —
краще поклич малярів,
що ходять десь — нечисленні — по Україні,
та замов їм, щоб тебе змалювали:
твої очі,
твої брови,
а наперед твою тиху розмову.
Коли хочеш побачити наше кохання —
подивися у криничку:
не надсилай мені свою фотосвітлину
аж сюди — за гори, —
твоя світлина — ти, яка дивишся у криничку
і поглядом вивертаєш її — аж видно кольорові
камінці, з яких викладено криничку — навиворіт,
де дном — твоє обличчя,
а вода поза тобою.

***
якщо я побачу у річці на дні
два камінця
один зелений а другий жовтий
то мені нікому про них розповісти
і я ношу їх з собою
і думаю що маю два камінця
один зелений а другий жовтий
але коли заглядаю якось до них
то знаходжу просто два камінця
один не-зелений а другий не-жовтий
бо мені нікому було про них
розповісти
1967
***

НАША МОВА
кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо

кожне слово
нашої мови записане у Літописі
тож хай знають вороги
якими словами
на самоті мовчимо (1990)

***
ГЕОГРАФІЯ
Від донецьких степів
я приходжу до Дніпра,
щоб повернутися додому
із краплиною води у долонях
і до смерті
носити при собі у ладанці.
Але річки донецького краю
з якогось часу впадають у Дніпро
вище Києва:
і Дінець, і Лугань, і Міус,
і Біла Лугань, і Лозова, і Вільхова —
якраз навпроти Вишгорода.
Течуть у Дніпро
і забруднюють його
стічними водами підприємств-заброд,
помиями від вимитих закривавлених по лікті рук
нерозкаяних ветеранів-катів,
плювками перевертнів-малоросів.
Занечищують чисту воду,
щоб ніхто не розказав:
як за горою
сонечко сідає,
як у Дніпра веселочка
воду позичає.

***
ЗАХИЩАЮСЯ
Викопую по квадрату чотири криниці
навколо себе,
щоб бути хоч чимось захищеним.

Ховаюся за посаджені квіти.
1966

***
ХОТІВ БУТИ ЛЮДИНОЮ
Щоб не крокувати – відтяв ногу
(перестав ходити і до друзів)

Щоб не вертіти непристойних фігур – відкусив пальці
(не вмів зірвати і яблуко)

Щоб не чути негарних слів – обірвав вуха
(не чув і привітних)

Щоб не казали на нього носатий – викрутив носа
(став кирпатим)

Щоб не бачити жаб – вийняв очі
(але не бачив і троянд)

Щоб не бовкнути чогось зайвого – вирвав язика
(не став казати і лагідних слів коханій)

Щодня він провадив
якусь пластичну операцію на своєму тілі,
щоб бути схожим на інших, на всіх.
1967

***
Цибатий дощ
місить по калюжах грязь
на гнізда ластівкам.
До річки бігає
– одна нога тут, друга там –
по воду, щоб поливати копицю сіна,
аби мак, бува, не запалив її.
І стомлений, лягає у траву
біля самих корінців.
1975