![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iПродовження транскрипції конференції пані Оксани Забужко і пана Леоніда Плюща про російську совєцько-російсько-нацистську війну в українському інфопросторі
Коментую: Я не впевнена, чи журналісти встигли та мали сили почути все що було сказано. Бо все сказане є дуже важливим для розуміння та навчання та імунітету проти інфовійни та інструмент розуміння світу.
19:00-28 приблизно.
Штука в тому, що інформаційна війна проти України, розумієте?, перед тим як входять «зелёные человечки». Інформаційна війна проти України впровадилася не місяць, не рік. Почалася вона не з першого березня, не з тридцятого листопада минулого року. Не з літа минулого року. Почалася вона нівроку з двохтисячного року. Ось це от поступове захоплення головних інформаційних плацдармів.
Хто старшого покоління, пам’ятає 90і роки, не дасть збрехати. З початком двохтисячних коли почалося зникнення, коли почалося витіснення українського контенту з телебачення. І всі ці наші війни. Єдиним українським контентом що лишився, ну українським, квазіукраїнським лишився той за виробництвом і за смислом, котрий обслуговує український політичний клас. Українську так звану політичну еліту. Розмноження усіх цих свобод слова, усіх цих ток шоу усіх цих політичних програм, як така знаєте ракова пухлина, яка метастазувала і витіснила повністю з українського інформаційного простору образ суспільства . Отого чим живе країна. І всі крики впродовж нульових років і до нашого року, усі ці крики і зойки «де українська музика в українському інформаційному просторі?», важко їй пробитися не кажучи вже про фм станції, «і де українська книжка?» отже були якісь книжкові програми, як вони згорталися, як вони зникали, «де взагалі український продукт?». У дев’яності роки були навіть спроби якихось своїх серіалів, якийсь такий був зворушливий «Леся і Рома», і всі дивилися, і так далі. В кожному разі, були СВОЇ спроби робити своє телебачення. Починаючи з 2000 року пішли просто пачками оці закупки.
Тобто, станом на сьогодні молода людина вже застає виключно мєнтов, кадєтов і всі абсолютно російські пропагандистські серіали які створюють, які готують ВАС до образу позитивного чекіста, включно з глоріфікацією, включно з оцим масифікованим радянським ретро, коли закуповуються весь цей російський продукт. До речі, шансон цей самий на ФМ він теж сюди ж потрапляє. Тобто, іде масове опромінення очей, вух, свідомості і підсвідомості психологічною підготовкою до того, що «зелёный человечек» який тільки там, за рогом, він дружній, хороший, позитивний. Він кадет, він благородний мєнт, він хто завгодно, але він ДРУЖНІЙ оцей самий «зелёный человечек». Нас готували до приходу «зелёных человечков» готували інформаційно.
Вже сьогодні, обернувшись, можна побачити що це дійсно дуже послідовна інформаційна війна і, я пам’ятаю, як мене вразило десь два роки тому інтерв’ю яке взяв хтось з наших журналістів у болгарського філософа Анґéла Грачáрова, і там щось йшлося про свободу слова, і Гранчаров сказав що якщо у вас тільки останній рік проблеми з свободою слова, (а проблеми свободи слова тоді асоціювалися у журналістів виключно з проблемами каналу TVi. Оце значить зрозуміло: наїзд на якийсь канал значить що душать свободу слова.), а Гранчáров відповідав, що якщо у вас тільки зараз проблеми з свободою слова, тому вам добре живеться, тому що у нас у Болгарії «путінізація» ЗМІ почалася з двохтисячного року.
(Голос з залу: «я не можу погодитись з вами»).
Забужко: Ви зі мною не погоджуєтесь? Але я тільки переказую інтерв’ю болгарського філософа Анґéла Грачáрова який не один з європейських філософів докладно пояснює (дуже рекомендую знайти це інтерв’ю), яким чином відбувався от цей процес «путінізації» ЗМІ, «путінізації» інформаційного простору. Термін «путінізація», знов таки, належить не Гранчарову. Він належить комусь з італійських філософів (Паоло Даркаїс, здається, якщо не помиляюсь і Умберто Еко), тому що вони писали сюжети на цьому матеріалі як “case study” (вивчення випадків). Вони взяли Берлусконі. Берлусконі є таким (це сьогодні вже відомо) одним з найцінніших надбань Кремля, серед європейських політиків. Одним із таких «вдячних» «учнів» Путіна (показує рукою як рахують гроші), і дуже швидко освоїв цю технологію управління суспільством через ЗМІ, через контроль за інформацією. Вийшла книжка Умберто Еко, яку б дуже варто б було у нас перекласти, називається “Turning Back the Clock” (Поворачивая часы вспять) де він аналізує як раз цю умовно кажучи, путінізацію Італії під Берлусконі, як відкат назад до часів холодної війни. Порівнює з техніками і технологіями які застосовувались тоді зокрема італійськими комуністами під радянським впливом на теренах Італії в італійській політиці. І тут ми плавно виходимо на іншу тему. До теми цих нечищених авгієвих стаєнь вже не нашого простору, пострадянського, а до цих нечищених авгієвих стаєнь Заходу. Тобто до теми колаборації західних інтелектуалів і західних політиків із радянським режимом, і сталінським і післясталінським, яка аж до самих нульових років ніколи на Заході не піднімалася. Тобто там є свої, знаєте, скелети в шафах, які от зараз почали вивалюватися, починають вивалюватися. І для мене всі ці сюжети вони дуже емблематично як раз зведені докупи в такий один нервовий вузол, у долі біографії і життєвому подвигові пана Леонида Плюща.
Те що з новою українською незалежною державою щось негаразд я насправді почала розуміти на початку 90х тоді коли Леонид Плющ після років еміграції зробив спробу повернутися в незалежну Україну, але йому тут було відмовлено в багатьох речах і місця для нього отут не знайшлось.
Перша частина
Посилання на бесіду
Наступний фрагмент
Коментую: Я не впевнена, чи журналісти встигли та мали сили почути все що було сказано. Бо все сказане є дуже важливим для розуміння та навчання та імунітету проти інфовійни та інструмент розуміння світу.
19:00-28 приблизно.
Штука в тому, що інформаційна війна проти України, розумієте?, перед тим як входять «зелёные человечки». Інформаційна війна проти України впровадилася не місяць, не рік. Почалася вона не з першого березня, не з тридцятого листопада минулого року. Не з літа минулого року. Почалася вона нівроку з двохтисячного року. Ось це от поступове захоплення головних інформаційних плацдармів.
Хто старшого покоління, пам’ятає 90і роки, не дасть збрехати. З початком двохтисячних коли почалося зникнення, коли почалося витіснення українського контенту з телебачення. І всі ці наші війни. Єдиним українським контентом що лишився, ну українським, квазіукраїнським лишився той за виробництвом і за смислом, котрий обслуговує український політичний клас. Українську так звану політичну еліту. Розмноження усіх цих свобод слова, усіх цих ток шоу усіх цих політичних програм, як така знаєте ракова пухлина, яка метастазувала і витіснила повністю з українського інформаційного простору образ суспільства . Отого чим живе країна. І всі крики впродовж нульових років і до нашого року, усі ці крики і зойки «де українська музика в українському інформаційному просторі?», важко їй пробитися не кажучи вже про фм станції, «і де українська книжка?» отже були якісь книжкові програми, як вони згорталися, як вони зникали, «де взагалі український продукт?». У дев’яності роки були навіть спроби якихось своїх серіалів, якийсь такий був зворушливий «Леся і Рома», і всі дивилися, і так далі. В кожному разі, були СВОЇ спроби робити своє телебачення. Починаючи з 2000 року пішли просто пачками оці закупки.
Тобто, станом на сьогодні молода людина вже застає виключно мєнтов, кадєтов і всі абсолютно російські пропагандистські серіали які створюють, які готують ВАС до образу позитивного чекіста, включно з глоріфікацією, включно з оцим масифікованим радянським ретро, коли закуповуються весь цей російський продукт. До речі, шансон цей самий на ФМ він теж сюди ж потрапляє. Тобто, іде масове опромінення очей, вух, свідомості і підсвідомості психологічною підготовкою до того, що «зелёный человечек» який тільки там, за рогом, він дружній, хороший, позитивний. Він кадет, він благородний мєнт, він хто завгодно, але він ДРУЖНІЙ оцей самий «зелёный человечек». Нас готували до приходу «зелёных человечков» готували інформаційно.
Вже сьогодні, обернувшись, можна побачити що це дійсно дуже послідовна інформаційна війна і, я пам’ятаю, як мене вразило десь два роки тому інтерв’ю яке взяв хтось з наших журналістів у болгарського філософа Анґéла Грачáрова, і там щось йшлося про свободу слова, і Гранчаров сказав що якщо у вас тільки останній рік проблеми з свободою слова, (а проблеми свободи слова тоді асоціювалися у журналістів виключно з проблемами каналу TVi. Оце значить зрозуміло: наїзд на якийсь канал значить що душать свободу слова.), а Гранчáров відповідав, що якщо у вас тільки зараз проблеми з свободою слова, тому вам добре живеться, тому що у нас у Болгарії «путінізація» ЗМІ почалася з двохтисячного року.
(Голос з залу: «я не можу погодитись з вами»).
Забужко: Ви зі мною не погоджуєтесь? Але я тільки переказую інтерв’ю болгарського філософа Анґéла Грачáрова який не один з європейських філософів докладно пояснює (дуже рекомендую знайти це інтерв’ю), яким чином відбувався от цей процес «путінізації» ЗМІ, «путінізації» інформаційного простору. Термін «путінізація», знов таки, належить не Гранчарову. Він належить комусь з італійських філософів (Паоло Даркаїс, здається, якщо не помиляюсь і Умберто Еко), тому що вони писали сюжети на цьому матеріалі як “case study” (вивчення випадків). Вони взяли Берлусконі. Берлусконі є таким (це сьогодні вже відомо) одним з найцінніших надбань Кремля, серед європейських політиків. Одним із таких «вдячних» «учнів» Путіна (показує рукою як рахують гроші), і дуже швидко освоїв цю технологію управління суспільством через ЗМІ, через контроль за інформацією. Вийшла книжка Умберто Еко, яку б дуже варто б було у нас перекласти, називається “Turning Back the Clock” (Поворачивая часы вспять) де він аналізує як раз цю умовно кажучи, путінізацію Італії під Берлусконі, як відкат назад до часів холодної війни. Порівнює з техніками і технологіями які застосовувались тоді зокрема італійськими комуністами під радянським впливом на теренах Італії в італійській політиці. І тут ми плавно виходимо на іншу тему. До теми цих нечищених авгієвих стаєнь вже не нашого простору, пострадянського, а до цих нечищених авгієвих стаєнь Заходу. Тобто до теми колаборації західних інтелектуалів і західних політиків із радянським режимом, і сталінським і післясталінським, яка аж до самих нульових років ніколи на Заході не піднімалася. Тобто там є свої, знаєте, скелети в шафах, які от зараз почали вивалюватися, починають вивалюватися. І для мене всі ці сюжети вони дуже емблематично як раз зведені докупи в такий один нервовий вузол, у долі біографії і життєвому подвигові пана Леонида Плюща.
Те що з новою українською незалежною державою щось негаразд я насправді почала розуміти на початку 90х тоді коли Леонид Плющ після років еміграції зробив спробу повернутися в незалежну Україну, але йому тут було відмовлено в багатьох речах і місця для нього отут не знайшлось.
Перша частина
Посилання на бесіду
Наступний фрагмент