![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iПродовження транскрипції конференції пані Оксани Забужко і пана Леоніда Плюща про російську совєцько-російсько-нацистську війну в українському інфопросторі (III)
Попередній фрагмент
Посилання на бесіду
Коментую: у пропущеній частині пані Забужко дуже по совєцькому не розрізняє комуністів і троцкістів (що не знімає ніяк цінності решті сказаного). Троцкізм став дуже могутнім розповсюдженим та ефективним рухом від Європи до Південної Америки. Я мало про нього знаю, і знаю що сам Троцький був українофобом хоч Україна його ростила, але його ідеї про непереривну мирну революцію та неозброєний захист мені видаються цікавими для вивчення та історичного контексту у саме нинішній ситуації. Бо не дарма комуняки його так люто ненавиділи.
Хв. запису 32 – 39:30 (приблизно)
Пані Оксана Забужко:
...Ці його спогади в карнавалі історії які спершу вийшли у Франції, потім ще у багатьох країнах, це, так би мовити, перша частина Одіссеї, тому що слідом за тим була ще друга частина, якої пан Леонід так і не написав. Це вже одіссея на Заході і це вже вивчення, пізнання другої сторони медалі, і тих речей котрі потрібні сьогодні нам щоби позбутися тих самих радянських ілюзій біполярного світу що «запад нам поможе». І теж навчитися розпізнавати. Ділити світ не на Схід і Захід, не на Росію і Захід, а бачити добро і зло в різних географічних локаціях. Але розуміти, що якісь механізми що роблять діяльність спецслужб, які уможливлюють постання тоталітарних імперій, чіпляючи своїх агентів впливу чи то там точкових індивідів, чи то якихось політичних сил, і т. д і т. д. Що це є певна павутина зла, яка обплутує світ, і якій сьогодні Україна волею історії має протиставитися і має протистояти. Для мене власно історія Леоніда Плюща, історія його родини, весь цей людський сюжет, для мене це приклад індивідуальної революції гідності . На прикладі одної людини, одної долі можна бачити як людина, котра обстоює право бути собою, право на свою правду. Право просто не зігнутись, не зламатись, не податися. Як ця людина може перемогти тоталітарну павутину де здавалося б все, увесь світ проти тебе. З усією його інформаційною потугою, з усією його індустрією масованої брехні, з усією його війною не тільки інформаційною, але й значно конкретнішою абсолютно фізичною.
Тут я сьогодні перечитала ще раз записи діалогів французьких адвокатів які приїздили їх чиновники міністерства охорони здоров’я намагалися добитися, хто ж лікує Плюща і чи можна з ним отримати зустріч. Це абсолютно потрясаючий діалог який майже слово в слово повторює, якщо ви бачили з цих «кримських» роликів відео де кримчани пробували вступити в діалог з одним з цих «зеленьіх чєловєчков» якоїсь такої азіатської зовнішності, якимось там якутом чи, бачили, да?, і відповіді йдуть абсолютно по тій самій схемі. Тобто чиновник 75го року, заступник міністра охорони здоров’я УРСР абсолютно точнісінько, тими самими словами, тими самими фразами. От тільки єдине що бракувало щоб той тільки сказав: «ви что, тєлєвізор нє смотрітє?». Оце саме єдине і апеляція до цього «великого брата» котрий дивиться з телевізора і котрий все контролює вона як раз уже є атрибутом тоталітаризму інформаційної доби.
Тому, коли виявилося що Леонід Плющ з його досвідом, в незалежній Україні ніби нікому не потрібен, ніби його тут ніхто не чекає, то для мене був перший знак що щось не гаразд і щось не те. Що якраз він би мав на початку 90х повернутися, і він мав би допомогти будувати нову Україну, і він мав би ділитися своїм досвідом 70х-80х років, досвідом отієї революції гідності, але можна зрозуміти чому це не відбулося. Тому що всі ті люди, які були винні у злочині, а це був дійсно злочин послідовного убивства живої і думаючої людини засобами цієї репресивної машини, і медицини у тому числі. НІХТО НЕ БУВ ПОКАРАНИЙ .
Отак само як сьогодні говоримо про Небесну Сотню, але досі ніхто не покараний. Досі ніхто не знайдений. Досі не знайдений той хто стріляв. Відомо, куди зникли ті, що віддавали накази, і так далі і так далі. Тому що не були покарані, ось тому що лишились непокараними, непокаране зло продовжує розростатися. Непокаране зло метастазує. Непокаране зло і забута нами ніби та історія того етапу імперії радянського етапу, вона уможливила розріст від двохтисячного року від приходу цього сірого полковника чи підполковника КГБ до влади територіально найбільших країн світу яка є власником, здавалося б, позірно безмежних енергетичних ресурсів в той період коли як раз нафта і газ стоять як ніколи високо, відповідно «как хочу так і ворочу», гроші безмежні пливуть повним потоком, і відповідно, цей самий метастаз, ця сама еф-ес-бешна імперія як крайня, летальна, форма імперії радянської, є наслідком того, що ми в 91у році (ми я маю на увазі не українські інтелектуали і не Україна, а в принципі весь що називається «цивілізований світ»), не перегорнули сторінку і удали, що цього не було і давайте починаємо спочатку. Давайте починаємо з нуля.
Всі невивчені уроки історії потім доводиться відробляти, відробляти значно тяжчою ціною.
***
Хв. 40:20 – 45:30 (приблизно)
Пан Леонід Плющ:
Найбільш важливе що ви сказали що це була революція гідності одної людини. Я не кажу про себе. Взагалі: що таке дисидентський рух? Це були ОДИНИЦІ. В радянському Союзі з масової людини виповзала, народжувалась особистість. Не можна сказати, що раніше не було особистостей. Це були часто недобитки. Ми мали щастя зустрітися з такими недобитками ще 20х років, дореволюційної пори, наприклад, Авдієвої Ірини Дмитрівни, акторки театру Курбаса. Для вона <грала> дуже велику роль. Соровцева Надія Віталієвна, я можу перерахувати багато кого. Але ми, наше покоління, це була народжена особистість. І коли ця особистість народилася у хрущовський час, а потім її почали знов заштовхувати в масу, в масову людину, от тут уже піднялася проблема гідності. Я людина чи не людина? То був спротив. І для мене тільки відтоді почала народжуватися нація. І зараз вона народжується, може задовго народжується. Це вже 20 з чимось років вона народжується. Їй все не дають народитися. Скажімо, ці дві революції, фактично, три революції які проминули, це просто кожен хто дивиться на ці революції бачить, що стається якесь чудо. Чудом була Помаранчева революція, чудом тепер є Майдан. І дуже ще є важливим такий момент, для мене особисто: коли дивишся, громада Майдану є набагато вища своїм духовним рівнем ніж політичні керівники. І просто жахливо думати «а невже знову ті керівники здадуть людей, здадуть свій народ, який є набагато більший за них»? Це фактично трапилося з Помаранчевою революцією. Ми від’їжджали звідси у 2007у році, і мені було страшно. Я побачив, я зустрічався з студентами, з дуже симпатичними студентами. Взагалі з молоддю, з старшим поколінням, і бачив, що наростає зневіра. І було відчуття що все Ющенко і Тимошенко здали Україну, і вона знову віддається на поталу Москві.
Таке було відчуття у 7у-8у році. У молоді була просто зневіра. Весь той ентузіазм, чи то пасіонарність, як то кажуть?, це зникає, і просто скептицизм, зневіра і, на жаль, навіть цинізм. Все, капут. Як тільки ми перестаємо вірити в себе, то ми стаємо якимись хробачками. Якщо у нас є досвід якогось дисиденства, то ЦЕ Є ДОСВІД ВІДСТОЮВАННЯ СВОЄЇ ОСОБИСТОСТІ.
Пані Забужко:
Рада що ми тут погодилися. Але я би вас хотіла розкрутити трошки на тему може прагматичнішу, це на технологію відстоювання тої своєї особистості. Я знаю, що ви писали там психологічні методи допиту, статтю, чи щось там іще, такі речі які я донесу на прикладах нашого часу. Я знаю, що ви стежите активно по ітнетрнету за всім тим що відбувається в Україні. В усьому цьому процесі умовно кажучи путинизації українського культурного простору, моя персональна зона чутливості – це маніпуляція словами.
Далі буде.
Попередній фрагмент
Посилання на бесіду
Коментую: у пропущеній частині пані Забужко дуже по совєцькому не розрізняє комуністів і троцкістів (що не знімає ніяк цінності решті сказаного). Троцкізм став дуже могутнім розповсюдженим та ефективним рухом від Європи до Південної Америки. Я мало про нього знаю, і знаю що сам Троцький був українофобом хоч Україна його ростила, але його ідеї про непереривну мирну революцію та неозброєний захист мені видаються цікавими для вивчення та історичного контексту у саме нинішній ситуації. Бо не дарма комуняки його так люто ненавиділи.
Хв. запису 32 – 39:30 (приблизно)
Пані Оксана Забужко:
...Ці його спогади в карнавалі історії які спершу вийшли у Франції, потім ще у багатьох країнах, це, так би мовити, перша частина Одіссеї, тому що слідом за тим була ще друга частина, якої пан Леонід так і не написав. Це вже одіссея на Заході і це вже вивчення, пізнання другої сторони медалі, і тих речей котрі потрібні сьогодні нам щоби позбутися тих самих радянських ілюзій біполярного світу що «запад нам поможе». І теж навчитися розпізнавати. Ділити світ не на Схід і Захід, не на Росію і Захід, а бачити добро і зло в різних географічних локаціях. Але розуміти, що якісь механізми що роблять діяльність спецслужб, які уможливлюють постання тоталітарних імперій, чіпляючи своїх агентів впливу чи то там точкових індивідів, чи то якихось політичних сил, і т. д і т. д. Що це є певна павутина зла, яка обплутує світ, і якій сьогодні Україна волею історії має протиставитися і має протистояти. Для мене власно історія Леоніда Плюща, історія його родини, весь цей людський сюжет, для мене це приклад індивідуальної революції гідності . На прикладі одної людини, одної долі можна бачити як людина, котра обстоює право бути собою, право на свою правду. Право просто не зігнутись, не зламатись, не податися. Як ця людина може перемогти тоталітарну павутину де здавалося б все, увесь світ проти тебе. З усією його інформаційною потугою, з усією його індустрією масованої брехні, з усією його війною не тільки інформаційною, але й значно конкретнішою абсолютно фізичною.
Тут я сьогодні перечитала ще раз записи діалогів французьких адвокатів які приїздили їх чиновники міністерства охорони здоров’я намагалися добитися, хто ж лікує Плюща і чи можна з ним отримати зустріч. Це абсолютно потрясаючий діалог який майже слово в слово повторює, якщо ви бачили з цих «кримських» роликів відео де кримчани пробували вступити в діалог з одним з цих «зеленьіх чєловєчков» якоїсь такої азіатської зовнішності, якимось там якутом чи, бачили, да?, і відповіді йдуть абсолютно по тій самій схемі. Тобто чиновник 75го року, заступник міністра охорони здоров’я УРСР абсолютно точнісінько, тими самими словами, тими самими фразами. От тільки єдине що бракувало щоб той тільки сказав: «ви что, тєлєвізор нє смотрітє?». Оце саме єдине і апеляція до цього «великого брата» котрий дивиться з телевізора і котрий все контролює вона як раз уже є атрибутом тоталітаризму інформаційної доби.
Тому, коли виявилося що Леонід Плющ з його досвідом, в незалежній Україні ніби нікому не потрібен, ніби його тут ніхто не чекає, то для мене був перший знак що щось не гаразд і щось не те. Що якраз він би мав на початку 90х повернутися, і він мав би допомогти будувати нову Україну, і він мав би ділитися своїм досвідом 70х-80х років, досвідом отієї революції гідності, але можна зрозуміти чому це не відбулося. Тому що всі ті люди, які були винні у злочині, а це був дійсно злочин послідовного убивства живої і думаючої людини засобами цієї репресивної машини, і медицини у тому числі. НІХТО НЕ БУВ ПОКАРАНИЙ .
Отак само як сьогодні говоримо про Небесну Сотню, але досі ніхто не покараний. Досі ніхто не знайдений. Досі не знайдений той хто стріляв. Відомо, куди зникли ті, що віддавали накази, і так далі і так далі. Тому що не були покарані, ось тому що лишились непокараними, непокаране зло продовжує розростатися. Непокаране зло метастазує. Непокаране зло і забута нами ніби та історія того етапу імперії радянського етапу, вона уможливила розріст від двохтисячного року від приходу цього сірого полковника чи підполковника КГБ до влади територіально найбільших країн світу яка є власником, здавалося б, позірно безмежних енергетичних ресурсів в той період коли як раз нафта і газ стоять як ніколи високо, відповідно «как хочу так і ворочу», гроші безмежні пливуть повним потоком, і відповідно, цей самий метастаз, ця сама еф-ес-бешна імперія як крайня, летальна, форма імперії радянської, є наслідком того, що ми в 91у році (ми я маю на увазі не українські інтелектуали і не Україна, а в принципі весь що називається «цивілізований світ»), не перегорнули сторінку і удали, що цього не було і давайте починаємо спочатку. Давайте починаємо з нуля.
Всі невивчені уроки історії потім доводиться відробляти, відробляти значно тяжчою ціною.
***
Хв. 40:20 – 45:30 (приблизно)
Пан Леонід Плющ:
Найбільш важливе що ви сказали що це була революція гідності одної людини. Я не кажу про себе. Взагалі: що таке дисидентський рух? Це були ОДИНИЦІ. В радянському Союзі з масової людини виповзала, народжувалась особистість. Не можна сказати, що раніше не було особистостей. Це були часто недобитки. Ми мали щастя зустрітися з такими недобитками ще 20х років, дореволюційної пори, наприклад, Авдієвої Ірини Дмитрівни, акторки театру Курбаса. Для вона <грала> дуже велику роль. Соровцева Надія Віталієвна, я можу перерахувати багато кого. Але ми, наше покоління, це була народжена особистість. І коли ця особистість народилася у хрущовський час, а потім її почали знов заштовхувати в масу, в масову людину, от тут уже піднялася проблема гідності. Я людина чи не людина? То був спротив. І для мене тільки відтоді почала народжуватися нація. І зараз вона народжується, може задовго народжується. Це вже 20 з чимось років вона народжується. Їй все не дають народитися. Скажімо, ці дві революції, фактично, три революції які проминули, це просто кожен хто дивиться на ці революції бачить, що стається якесь чудо. Чудом була Помаранчева революція, чудом тепер є Майдан. І дуже ще є важливим такий момент, для мене особисто: коли дивишся, громада Майдану є набагато вища своїм духовним рівнем ніж політичні керівники. І просто жахливо думати «а невже знову ті керівники здадуть людей, здадуть свій народ, який є набагато більший за них»? Це фактично трапилося з Помаранчевою революцією. Ми від’їжджали звідси у 2007у році, і мені було страшно. Я побачив, я зустрічався з студентами, з дуже симпатичними студентами. Взагалі з молоддю, з старшим поколінням, і бачив, що наростає зневіра. І було відчуття що все Ющенко і Тимошенко здали Україну, і вона знову віддається на поталу Москві.
Таке було відчуття у 7у-8у році. У молоді була просто зневіра. Весь той ентузіазм, чи то пасіонарність, як то кажуть?, це зникає, і просто скептицизм, зневіра і, на жаль, навіть цинізм. Все, капут. Як тільки ми перестаємо вірити в себе, то ми стаємо якимись хробачками. Якщо у нас є досвід якогось дисиденства, то ЦЕ Є ДОСВІД ВІДСТОЮВАННЯ СВОЄЇ ОСОБИСТОСТІ.
Пані Забужко:
Рада що ми тут погодилися. Але я би вас хотіла розкрутити трошки на тему може прагматичнішу, це на технологію відстоювання тої своєї особистості. Я знаю, що ви писали там психологічні методи допиту, статтю, чи щось там іще, такі речі які я донесу на прикладах нашого часу. Я знаю, що ви стежите активно по ітнетрнету за всім тим що відбувається в Україні. В усьому цьому процесі умовно кажучи путинизації українського культурного простору, моя персональна зона чутливості – це маніпуляція словами.
Далі буде.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2014-04-29 09:33 pm (UTC)По мнению Юлии Тимошенко кандидат на пост президента Петр Порошенко зависим от России.
"Когда в разгар войны одному из кандидатов в Президенты - а это Петр Порошенко, практически дают заказ на Севастопольский ремонтный завод, те люди, которые сегодня оккупировали страну, на 130 с чем-то миллионов долларов, то это говорит о том, что мы практически переходим к тому формату, когда эта связка: агрессия России и пятая колонна олигархии - они становятся практически нашей слабостью, нашим поражением", - заявила экс-премьер.
По словам Тимошенко, "Россия и олигархи - это практически одно целое".
"Они вместе не хотят уничтожить коррупцию, не хотят изменений, хотят, чтобы все было как всегда. Поэтому на этих выборах нельзя пропустить единого кандидата от олигархии, который сейчас набирает силы", - заявила она.
no subject
Date: 2014-04-29 10:11 pm (UTC)