![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iПродовження транскрипції конференції пані Оксани Забужко і пана Леоніда Плюща про російську совєцько-російсько-нацистську війну в українському інфопросторі (IV)
Третя частина
Це вже остання. Решту послухайте самі. Дуже цікаво повчально та виховально.
Хв. 45:30-54:20 (приблизно)
Забужко:
В усьому цьому процесі умовно кажучи путинизації українського культурного простору, моя персональна зона чутливості – це маніпуляція словами. Тобто коли вкидаються якісь терміни і поняття, і вони приймаються, вони негайно біжать як вогонь по соломі, і люди їх повторюють не рефлексивно. Не розуміючи, що вони от уже в пастці. Тобто, раз ти приймаєш цей термін і поповторюєш… Кілька років тому я у всіх інтерв’ю тупо і настійно тоді перед виборами цього богоспасаємого парламенту, весь час звучало у всіх ЗМІ, от, значить, «письменники йдуть у політику. Інтелектуали йдуть у політику.». Я лізла на стінку. Я казала: хвилиночку, що значить «ідуть в політику»? Не в політику, а у владу, вибачте. Балотуються в парламент значить ідуть в політику. Передбачається таким слововжитком що політика є тільки там де влада. Тоді як це є абсолютно неправда. Політика взагалі це метод управління, спосіб управління суспільством в інтересах цього самого суспільства на всіх рівнях, даруйте, починаючи від жилого кооперативу, це теж політика. Він теж створює свою політику.
Будь-яка громадська організація вона теж проводить свою політику. Ми тут зараз теж проводимо певну інформаційну політику. І «Смолоскип» теж проводить свою певну політику. І так далі. Можна говорити про різні політичні інтереси різних груп і як це все безмежно складно і безмежномірно складно. Алгебраїчними рівняннями просто так не описується в межах цілого суспільства. Але ототожнювати політику тільки з зоною влади це означає що, вибачте «вам всєм остальньім лєжать і нє вьісовьіваться». А влада це закритий клуб, аутичний. І сьогодні вже, слава богу, після того як громадський сектор Майдану ще в грудні озвучив (по моєму Ігор Луценко) перший це сказав, що громадським активістам яких поставлено було там різати бутерброди, умовно кажучи, до прийняття рішень, які приймалися кулуарно, в штабі, в тому самому штабі спротиву, повного складу якого так ніколи і не було озвучено. Щоб потрапити громадському активістові, проникнути в політику, зауважте, тобто туди де приймаються рішення державно важливого характеру, загально національного характеру, туди де, коротше кажучи, є закритий клуб щоб потрапити треба внесок в два з половиною мільйони.
Це є непрозорість влади. Це недоступність влади. Раз є внесок у 2 з половиною мільйони щоб зареєструватися на виборах це означає що хтось ці два з половиною мільйони платить. Людина яка відповідно стає кандидатом, яка виграє чи програє, вона вже камута далжна. За визначенням. Тобто її хтось купив, і нею хтось управляє. Звітності про прозорість коштів немає. Кампанії фінансуються не з бюджету як це відбувається в старих демократіях. Коротше кажучи, це такі елементарні політологічні речі, це називається шо? democracy по англійські. (Хоч Забужко «старі демократії» здаються переконливими, мені аж ніяк).
І от: елементарна підміна понять: «письменники йдуть в політику». Стоп, стоп, стоп. І що, значить що політика це є домена оцього самого закритого клубу в якому двадцять років тасуються ті самі обличчя, ті самі імена? Ну в крайньому разі, приходять їхні дочки, коханки, коханці, але клуб то закритий! Клуб то по візантійському закритий. Це все одно феодальна структура. Це радянська структура. Це радянська номенклатура. Це оруелівська внутрішня партія куди… Удавати що вільні ці вибори. Але вони не вільні. Не вільні, тому що аутичний закритий клуб окремо, а ціле суспільство окремо. І вони за склом. І тому, як говоріть правду, письменники йдуть не у політику, а у владу. Ну це як один приклад.
Сьогодні так само розмахують словом «люстрація». Я перепрошую. Без адекватного значення терміну. Закону про люстрацію немає. На яких підставах це має відбуватися. Якісь відбуваються чисто медійні вкиди, медійні фейки. Даруйте, люстрація це зовсім не тоді* коли загін незрозумілих людей у камуфляжі десь там втирається в офіс до якогось там одіозного чи не одіозного бізнесмена. Вибачте, це не люстрація. Люстрація – це не допуск до державних посад людей чия колаборація з ворожими інституціями в цій державі є законодавчо доведена. Не треба винаходити велосипеда. Це є, це було, є прецеденти, і так далі. Нам вкидають слово, термін підхоплюється. Це оруелівська новомова. Це теж один із методів тоталітарного такого управління.
Потім коли цей самий дискурс повторюють ЗМІ, і політики це повторюють, «сепаратисти». Історики кажуть: хвилиночку. Диверсанти, терористи, але не сепаратисти. А сепаратисти це люди з тими самими відверто сепаратистськими закликами виступали, у нас в цей час регіструються кандидатами в президенти і отримують ефірний час в праймтаймі. Тобто Добкін і Царьов це є реальні сепаратисти які мали би не виступати на телевізії, а давати покази в прокуратурі.
Тобто відбувається це вивертання і перевертання реальності. На рівні понять і термінів відбувається підміна реалій, вкидання тих фейків димової завіси. Це так само інформаційна війна яка підтримується. Речі які треба контролювати і які не професіоналові контролювати важко. Як колись говорив мені один московський журналіст «ну, в принципе да, доказано, что 70% людей они вот повторяют то что слышали». Тобто вони не продукують мову, не виробляють мову, а вони повторюють готові мовні зразки. Ну зрозуміло: позичають мовні зразки, позичають насамперед з ЗМІ. Таким чином позичаючи, ви вже стаєте несвідомо для себе предметом маніпуляції. Тобто це один із прикладів, а я от коли ваша ласка, хотіла би почути, як ви боронилися з спробами маніпуляцій на рівні індивідуального досвіду? Тому що те що ви кажете сьогодні в масовому масштабі йде те, що ви тоді переживали як індивіди, як одиниці самотою, сьогодні переживає весь народ ще не усвідомивши себе єдиним цілим.
*Коментую: колись дуже давно і дуже довго я працюваладворничихою у Центроамериканському Суді. Так от, там магістри, люди хліб яких є написання усіляких рішень та законів, за 11 років не спроміглися написати внутрішній регламент. І все тому що він деяким чином обмежував їхню свободу ручного управління чергового виборного президента Суду то їм і так жилося дуже добре. З саме цієї причини я вважаю «політичній касті» є невигідно чітко означати критерії люстрації та загальні правила для її проведення. Їм куди зручніше прибирати конкурента з криком «дєржи вора» поки крадуть самі чи є такими ж самими сексотами та «іноземними агентами».
Жартівлива ілюстрація
Третя частина
Це вже остання. Решту послухайте самі. Дуже цікаво повчально та виховально.
Хв. 45:30-54:20 (приблизно)
Забужко:
В усьому цьому процесі умовно кажучи путинизації українського культурного простору, моя персональна зона чутливості – це маніпуляція словами. Тобто коли вкидаються якісь терміни і поняття, і вони приймаються, вони негайно біжать як вогонь по соломі, і люди їх повторюють не рефлексивно. Не розуміючи, що вони от уже в пастці. Тобто, раз ти приймаєш цей термін і поповторюєш… Кілька років тому я у всіх інтерв’ю тупо і настійно тоді перед виборами цього богоспасаємого парламенту, весь час звучало у всіх ЗМІ, от, значить, «письменники йдуть у політику. Інтелектуали йдуть у політику.». Я лізла на стінку. Я казала: хвилиночку, що значить «ідуть в політику»? Не в політику, а у владу, вибачте. Балотуються в парламент значить ідуть в політику. Передбачається таким слововжитком що політика є тільки там де влада. Тоді як це є абсолютно неправда. Політика взагалі це метод управління, спосіб управління суспільством в інтересах цього самого суспільства на всіх рівнях, даруйте, починаючи від жилого кооперативу, це теж політика. Він теж створює свою політику.
Будь-яка громадська організація вона теж проводить свою політику. Ми тут зараз теж проводимо певну інформаційну політику. І «Смолоскип» теж проводить свою певну політику. І так далі. Можна говорити про різні політичні інтереси різних груп і як це все безмежно складно і безмежномірно складно. Алгебраїчними рівняннями просто так не описується в межах цілого суспільства. Але ототожнювати політику тільки з зоною влади це означає що, вибачте «вам всєм остальньім лєжать і нє вьісовьіваться». А влада це закритий клуб, аутичний. І сьогодні вже, слава богу, після того як громадський сектор Майдану ще в грудні озвучив (по моєму Ігор Луценко) перший це сказав, що громадським активістам яких поставлено було там різати бутерброди, умовно кажучи, до прийняття рішень, які приймалися кулуарно, в штабі, в тому самому штабі спротиву, повного складу якого так ніколи і не було озвучено. Щоб потрапити громадському активістові, проникнути в політику, зауважте, тобто туди де приймаються рішення державно важливого характеру, загально національного характеру, туди де, коротше кажучи, є закритий клуб щоб потрапити треба внесок в два з половиною мільйони.
Це є непрозорість влади. Це недоступність влади. Раз є внесок у 2 з половиною мільйони щоб зареєструватися на виборах це означає що хтось ці два з половиною мільйони платить. Людина яка відповідно стає кандидатом, яка виграє чи програє, вона вже камута далжна. За визначенням. Тобто її хтось купив, і нею хтось управляє. Звітності про прозорість коштів немає. Кампанії фінансуються не з бюджету як це відбувається в старих демократіях. Коротше кажучи, це такі елементарні політологічні речі, це називається шо? democracy по англійські. (Хоч Забужко «старі демократії» здаються переконливими, мені аж ніяк).
І от: елементарна підміна понять: «письменники йдуть в політику». Стоп, стоп, стоп. І що, значить що політика це є домена оцього самого закритого клубу в якому двадцять років тасуються ті самі обличчя, ті самі імена? Ну в крайньому разі, приходять їхні дочки, коханки, коханці, але клуб то закритий! Клуб то по візантійському закритий. Це все одно феодальна структура. Це радянська структура. Це радянська номенклатура. Це оруелівська внутрішня партія куди… Удавати що вільні ці вибори. Але вони не вільні. Не вільні, тому що аутичний закритий клуб окремо, а ціле суспільство окремо. І вони за склом. І тому, як говоріть правду, письменники йдуть не у політику, а у владу. Ну це як один приклад.
Сьогодні так само розмахують словом «люстрація». Я перепрошую. Без адекватного значення терміну. Закону про люстрацію немає. На яких підставах це має відбуватися. Якісь відбуваються чисто медійні вкиди, медійні фейки. Даруйте, люстрація це зовсім не тоді* коли загін незрозумілих людей у камуфляжі десь там втирається в офіс до якогось там одіозного чи не одіозного бізнесмена. Вибачте, це не люстрація. Люстрація – це не допуск до державних посад людей чия колаборація з ворожими інституціями в цій державі є законодавчо доведена. Не треба винаходити велосипеда. Це є, це було, є прецеденти, і так далі. Нам вкидають слово, термін підхоплюється. Це оруелівська новомова. Це теж один із методів тоталітарного такого управління.
Потім коли цей самий дискурс повторюють ЗМІ, і політики це повторюють, «сепаратисти». Історики кажуть: хвилиночку. Диверсанти, терористи, але не сепаратисти. А сепаратисти це люди з тими самими відверто сепаратистськими закликами виступали, у нас в цей час регіструються кандидатами в президенти і отримують ефірний час в праймтаймі. Тобто Добкін і Царьов це є реальні сепаратисти які мали би не виступати на телевізії, а давати покази в прокуратурі.
Тобто відбувається це вивертання і перевертання реальності. На рівні понять і термінів відбувається підміна реалій, вкидання тих фейків димової завіси. Це так само інформаційна війна яка підтримується. Речі які треба контролювати і які не професіоналові контролювати важко. Як колись говорив мені один московський журналіст «ну, в принципе да, доказано, что 70% людей они вот повторяют то что слышали». Тобто вони не продукують мову, не виробляють мову, а вони повторюють готові мовні зразки. Ну зрозуміло: позичають мовні зразки, позичають насамперед з ЗМІ. Таким чином позичаючи, ви вже стаєте несвідомо для себе предметом маніпуляції. Тобто це один із прикладів, а я от коли ваша ласка, хотіла би почути, як ви боронилися з спробами маніпуляцій на рівні індивідуального досвіду? Тому що те що ви кажете сьогодні в масовому масштабі йде те, що ви тоді переживали як індивіди, як одиниці самотою, сьогодні переживає весь народ ще не усвідомивши себе єдиним цілим.
*Коментую: колись дуже давно і дуже довго я працювала
Жартівлива ілюстрація