Ми вже інші: майданівці.

[chita_i]

Тетяна Близнюк

Це ж капєц якийсь. Іду собі по нічному Хрещатику, тихому і порожньому, згадую, як у цих місцях ще недавно було людно і стрьомно водночас. А тепер тихо і спокійно. Таке було під час боїв на Груші. Там вибухи, а десь на борщагє тіпа нічо не відбувається. Так і тепер. Десь криваві бої, а на хрещатику тихо й майже безлюдно...
Прихожу в Шоколадницю, там Аня з друзями сидить... Одні щойно з війни, другі оце їдуть. А так глянеш - звичайні студікі сидять. І тут раптом група зі щитами біжить в бік Бесарабки.
Ці всі зриваються - і теж туди. Я отямитись не встигла, коли в той бік вже бігли сотні людей! Це все в лічені секунди! А я ж лишилась на місці, бо вони ж усі свої сумки, планшети, телефони покинули на тєрасі й побігли. І бачу всю цю тьму, яка біжить і чую ніби якісь вже постріли... І думаю, шо оце дитина там, а я стережу якусь хрєнь.
Коли вертаються. Ложна трєвога. Не тих прийняли за когось....
Але яка тьма на Хрещатику й Майдані в бойовій готовності! Я в шоці канєшно.