Депресивне

[chita_i]

Один за одним вмирають друзі та знайомі моїх батьків та тіток. Більшість якось безсердечно ставляться до літніх людей, вірно вважаючи, що смерть то невід’ємний фінал життя, але деколи вмирають і не такі вже старі люди. Уявляю, як жахливо втратити когось хто був важливим у житті. Для себе думаю, що ніколи не треба обходити увагою та надовго забувати того, кого справді любиш. Люди марніють без коханих-любимих. Хочу бути дійово вдячними тим, хто зробив нас такими, якими ми є. Це якщо ми любимо та поважаємо себе, звичайно. Хто витратив свій час, знання, душу на нас, та хто радіє нашому товариству. Здавалося б, ніхто є не замінимим. Але колись зникає хтось важливий з життя, багато чого втрачає сенс і вже не хочеться силкуватися.

Мені сподобався фільм на цю тему. A single man. Особливо мене розчулюють поєднання людей, які мало хто розуміє та навіть схвалює.

Comments

[drunkie-blya.livejournal.com]

якраз сьгодні читав про цей фвльм
подивлюсь

[chita-i.livejournal.com]

Він трошки дивний та стилізований, але знятий чудово, та не дурний зовсім. Хоча гомосексуалістичні страждання, само собою, не розумію. Просто підхожу з того боку, що всі ми люди і не обов'язково бути "як всі" щоб не забили зовсім.

[smijana.livejournal.com]

Так.. багато чого починає цінуватися коли вже пізно.. За "дійово" - респект. Теж цього хочеться.

Правда, інколи є складні життєві історії, коли діти вважають що бути вдячним немає за що, коли з ними не були поряд батьки, і не вони витрачали час та душу, а - наприклад, бабусі і дідусі.. або знаю історію, коли до дочки (яка виросла з мамою без батька) вже аж на старість років прийшов батько - щоб доглянула його.. і вона його пробачила, прийняла. То, звичайно, "інша опера" трохи, але і таке буває.

[chita-i.livejournal.com]

Так, всяке буває. Але то я про себе більше всього. )