(no subject)
May. 27th, 2014 08:09 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iТатуся Бо
Today at 12:19am
А коли я звикла молитися за незнайомих людей?
Коли стало звичним молитися за мир?
Коли я вивчила молитву для захисту в бою?
Коли це все зі мною сталося?
Років з 8 тому отакими сонячними ранками я прокидалася в одному маленькому і замріяному місті під власну "нунийобпоюмать, знайшли коли політать". Мій будинок стояв буквально за якісь там півтора кілометра від авіагородка. І коли СУшки рвали небо то в мене дзвеніли шибки і тріщала голова. І все місто тотально щасливих людей, ходило тоді з трохи перекошеним обличчам. Ми тоді недолюблювали тих льотчиків.
Коли я вперше приїхала в те місто, то вересневого ранку вийшла пішки майже через усе місто на роботу, на зустріч мені йшли неймовірно красиві чоловіки в синій формі. І я думала, - "йопересете, на якому кастінгу їх в льотну часть отбирають?"...
Через кілька років, прокидаючись ранком через гучне "гугуп" в небі, я вже знала хто саме це зробив і матюкала адресно. А колись красивезний начальнік часті жалувався мені шо майже немає вильотів, од цього блядство і алкоголізм в рядах офіцерського состава. Тому маладьож нада срочно женить, шоб переложить мислі тяжкі на плечі дружин. Відставний льотчик Льошка, робив таксістом на синій сьомаці і розказував мені про небо, про те яке воно на шаленій висоті і швидкості. І про те як звідти вести... підтримку.
Вчора ці хлопці із тотально щасливого міста, із такого маленького і неймовірно замріяного були в небі над Донецьком. Всі живі.
Коли я навчилася молитися за тих кого не знаю?
Today at 12:19am
А коли я звикла молитися за незнайомих людей?
Коли стало звичним молитися за мир?
Коли я вивчила молитву для захисту в бою?
Коли це все зі мною сталося?
Років з 8 тому отакими сонячними ранками я прокидалася в одному маленькому і замріяному місті під власну "нунийобпоюмать, знайшли коли політать". Мій будинок стояв буквально за якісь там півтора кілометра від авіагородка. І коли СУшки рвали небо то в мене дзвеніли шибки і тріщала голова. І все місто тотально щасливих людей, ходило тоді з трохи перекошеним обличчам. Ми тоді недолюблювали тих льотчиків.
Коли я вперше приїхала в те місто, то вересневого ранку вийшла пішки майже через усе місто на роботу, на зустріч мені йшли неймовірно красиві чоловіки в синій формі. І я думала, - "йопересете, на якому кастінгу їх в льотну часть отбирають?"...
Через кілька років, прокидаючись ранком через гучне "гугуп" в небі, я вже знала хто саме це зробив і матюкала адресно. А колись красивезний начальнік часті жалувався мені шо майже немає вильотів, од цього блядство і алкоголізм в рядах офіцерського состава. Тому маладьож нада срочно женить, шоб переложить мислі тяжкі на плечі дружин. Відставний льотчик Льошка, робив таксістом на синій сьомаці і розказував мені про небо, про те яке воно на шаленій висоті і швидкості. І про те як звідти вести... підтримку.
Вчора ці хлопці із тотально щасливого міста, із такого маленького і неймовірно замріяного були в небі над Донецьком. Всі живі.
Коли я навчилася молитися за тих кого не знаю?