![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iХосе Сантос Зелайя правив Нікарагуа до 1909 року, доки політичний тиск з боку Сполучених Штатів та сила збройного руху що складався з лібералів і консерваторів не вигнали його з влади. До свого розпаду, зелаїзму вдалося стати новим правовим, політичним та інституційним порядком, що мав глибокі наслідки для розвитку нікарагуанської історії.
…При прийнятті влади свого першого державного правління, як тимчасовий президент, Зелая (Zelaya) туманно заявив про орієнтацію свого уряду:
«…Отримую найвищу владу країни у час соціальної кризи, у момент справжнього переходу, коли майже неперевершені складнощі у адміністративному порядку роблять жорстким моє завдання. Добре знаєте: публічний доход скомпрометовано, борг є непідйомним, економічні складнощі багатогранні, є багато проблем делікатних, життєвих, що лягають гнітючим тягарем як невідкладні потреби, які треба вирішити без коливань, зробивши верховне зусилля, яке можу обіцяти, якщо залежить від моєї волі.
Після кривавої боротьби що ми мали, головним обов’язком мого Уряду є встановлення непохитного миру, який може принести нам довіру і втрачені кредити, спромагаючись адміністративної реорганізації, енергійно лікуючи пороки, які привели нас до банкрутства, і активно працювати роблячи практичними політичні свободи, так само як наші стремління у появі Центроамериканської Батьківщини. Співвітчизники: мої цілі можуть бути вираженими у трьох словах, які були славною лемою наших батьків і що також будуть цього ліберального уряду який маю честь очолювати: Єдність, Батьківщина, Свобода» (Zelaya, 1893a, en Bone, 1909, 37)
Зелая був ясним викладачем волюнтаристського центроамериканського лібералізму: вживав принципи цієї політичної філософії як аксіоматичні цінності, які не приймали дебатів чи допитливості. Більш ніж філософія, його лібералізм був пре-теоретичною інтуїтивною позицією проти олігархічної консервативної структури влади яка, за ідеологічною підтримкою Церкви, обмежувала участь середніх класів та «кавової аристократії» у визначенні пріоритетів і політик Держави.
Зелая, таким чином, не був ні ідеологом ні мислителем, скоріше за все, політичним лідером що втілював інтереси ліберальних соціальних верств, особливо асоційованих з культивацією кави. Як вказує Енріке Белі Кортес, Зелая став основним лідером Ліберальної Партії ніколи не артикулюючи своєї політичної філософії: «Єдине, що знається, це що каже Акіно у своїй книжці: що тільки повернувшись з Європи, Зелая мав звичку збиратися з групами громадян щоб обговорювати політичні теми, які, по Акіно, були розповсюдженими тоді темами на Старому Континенті».
…Нова Конституція була саме цим: декларацією ліберальних національних «ідеалів» більш ніж легальною системою базуючись на політичній думці здібній встановити обмежувальні рамки та історичні можливості у яких можна б було сприяти конструюванню справжньої Національної Держави. “La Libérrima” (найвільніша), як була охрещена ця Конституція, виразила політичний волюнтаризм Зелаї, який був спадкоємцем та продовженням нормативного лібералізму 19ст. центроамериканського і нікарагуанського. … “La Libérrima” була декретована 10 грудня 1893 і прокламована 4.07.1894.
…З новою Конституцією, Зелая зробив спробу розібрати соціальну структуру яка відтворювалась консервативним режимом Тридцяти Років.
…Відповідь католицької церкви на ці трансформації була сильною, але неефективною. … Головний вікарій і губернатор єпархії, священик Ісус Рамон Chevez також звернувся до Установчих зборів на знак протесту проти законів секуляризації кладовищ, громадянських шлюбів і відміни святкових днів. "Богу треба підкорятися завжди у всьому, і коли людське повеління суперечить волі Божій, повинні коритися більше Богу, ніж людям."
…також консерватори виразили своє відторгнення новій ліберальній конституції. Газета Гранади «Хроніст» відреагувала на проголошення конституції статтею під назвою "Слова, слова, слова". «…Повторимо ще раз, що Нікарагуа не може і не зможе багато часу мати інший політичний режим окрім автократії (самодержавства). Але наша раса падка на звучні блискучі слова, почувається задоволеною завоюванням слова, хоча слово це знаходиться від нас десь за хмарами, або в області мрій… Є хтось хто вірить у конституцію 1893? Ніхто, ні ті, хто її створив, за виключенням декількох ілюзованих романтиків… Ми ніколи не претендували на буття пророками, але навіть не треба бути ясновидцем щоб могти стверджувати сьогодні, що конституція 1893 року буде болісною правдою у частині – дуже помітній до речі – що народ Нікарагуа відторгає та ненавидить, і прикрашена, шумить пуста обіцянка, слова, слова, і нічого більше, ніж слова у тому всьому, що здається спрямованим на захист наших прав.»
Недовіра виказана у «Хронисті» по відношенню до політичної та легальної дійсності «Найвільнішої» не була необґрунтованою. У решті решт, ще до прокламації цієї Конституції, Зелая показав своє розуміння примусу з становленням Закону про Публічний Порядок 19 жовтня 1893. Цей закон…відмінив всі індивідуальні свободи. Цей закон дав право Зелаї нав’язувати насильні особисті позики, можливість яку правитель використав з силою щоб зруйнувати капітали головних консервативних родин Гранади.
Авторитарна воля президента розчавила політичні права консервативної еліти і обмежила розвиток громадянських прав мас. Один з ясних виразів його авторитарного погляду став Агрикультурний Закон і Працівники 11.10.1894, який відстановив ув’язнення за борги «навіть агрикультурні», річ відмінена конституцією.
З загнання, Хосе Мадрис, що був старовинним міністром Зелаї до того, як почав конспірувати проти нього, пропонує пояснення резонів, які мотивували президента ввести Агрикультурний Закон. Показує крихкість принципів задекларованих у «Найвільнішій» та прагматизм Зелаї і вагу економічних інтересів «кавової аристократії».
…Протиріччя між «ідеалами» нікарагуанського лібералізму та авторитарною ретроградною природою Закону Агрикультури і Працівників символізувало прірву, яка відділяла «реальну» Нікарагуа – соціально і політично поляризовану – від «легальної» Нікарагуа, нормативно побудованої редакторами конституції. …Авторитарне розпорядження Закону Публічного Порядку були інкорпоровані у реформи конституції. Ще до реформи уряд спостерігав можливість легально декретувати диктатуру. …Складнощі для "гарного просування адміністрації» уряду мали небезпечний вираз у невдоволенні лібералів Леону по відношенню до диктаторських схильностей президента. У лютьому 1896 ці ліберали повстали проти Зелаї, але отримали поразку через урядові сили які, у цьому випадку, отримали підтримку консерваторів Гранади.
Проект встановлення диктатури був розібраним. Замість того була об’явлена реформа конституції 1896 року, яка внесла радикальні зміни. … Реформа, крім того, обмежила муніципальну свободу і підштовхнула до централізації Держави у виконавчій владі. Більш того, реформа добавила нові можливості владі «легіслувати у в галузі фінансів, війни і поліції у перервах роботи законодавчої влади».
Ця реформа представила тріумф реальності над думкою, і конкретніше, тріумф соціальної фрагментації і локалізму над ліберальними принципами проголошеними Зелаєю у Конституції 1893 року. Це визнав сам керівник у серпні 1896 року коли звернувся до Установчих Зборів щоб виправдати реформу «Найвільнішої». Цього разу використав слова і аргументи що примушували згадку про прагматично-змирену політичну думку консервативних урядів Тридцяти Років. Вказав, що конституція 1893 року зустріла «серйозний опір» , що зробив її «непрактичною у деяких пунктах». «Найвільніша», додав, потребувала «більш підвищеної соціальної атмосфери, більш просунутого народу ніж нікарагуанських народ» .
Щоб політично відокремитись від прагматично-змиреного бачення соціального порядку що практикували консерватори, Зелая додав: «…але також виконую мій обов’язок, як Голова Законодавчої Влади і як громадянин, рекомендую звернути вашу увагу на те, що лист, що передивлятиметься, грішить екстремальною децентралізацією, залишаючи без ресурсів Президента Республіки щоб сприяти розширенню життєвих сил країни, і що ще серйозніше, щоб обслуговувати її безпеку, що є першою необхідністю Держави, причиною її існування. У будь-який час консервація публічного порядку становить найбільш високу потребу та найсерйозніший обов’язок Уряду, як ніколи зараз у Нікарагуа, тому що період послідовних революцій послабив до такого ступеню соціальні пружини і повагу яку винні владі, що стає дуже складним утримувати довіру і публічний спокій по-іншому, як з зброєю у руках і завжди з увагою придушувати конспірації і розлади.»
…Погляд на право і соціальний порядок… був повністю протилежним ліберальним принципам, якими так захоплювалися і захищали нікарагуанські ліберали і були схожими, у своїй есенції, до сумирного прагматизму консерваторів, які протиставляли порядок і принципи. Для філософа лібералізму Руссо законність соціального порядку залежала від можливості режиму трансформувати «владу у право» і «покору у почуття обов'язку». Це, в свою чергу залежало від здібності режиму організувати та артикулювати соціальний контракт що інтегрував би інтереси і прагнення різних секторів суспільства.
Для Альтамірано і лібералів Зелаї соціальний порядок залежав просто від слухняності. З цієї перспективи, причину поразки «Найвільнішої» треба було шукати у опорі груп опозиційних режиму Зелаї і, фундаментально, у відсутності «дисципліни щоб підкорятись».
Хосе Мадрис критикував позицію Альтамірано з загнання у Ель Сальвадорі і вказав що виправдання що той пропонував захистити політичні дії Зелаї базувалися «на політиці чисто фактичній, без усілякої моральної бази чи справедливості.»
Так само Мадрис як і Альтамірано почали свою ліберальну нормативну кар’єру і обидва вбачали ліберальні принципи як принципи що не приймали дискусії ні контраверсії. Ця позиція, як вже вказувалось, була розчавлена вагою поляризованою реальністю національної політики. У цій ситуації Альтамірано покинув нормативний лібералізм і прийняв позицію прагматично—присосовану, що виразилась у його диспозиції використовувати примусову владу Держави і вважати її єдиним ефективним засобом щоб утримувати порядок. Мадріс, на відміну, продовжив підтримувати свої політичні принципи і, критикуючи Зелаю за «зраду» принципів Конституції 1893 року.
…Консерватори, окрім як витрачати сили на критику Зелаї, не зробили внеску у артикуляцію національного консенсусу якого Нікарагуа потребувала так безнадійно.
…У запаленому політичному середовищі, зарядженому пристрасною та не корисною риторикою, ліберали та консерватори були нездібними артикулювати консенсус інтересів і прагнень щоб організувати партійний та локальний нікарагуанський конфлікт. Ця неспроможність є дивовижною, якщо брати до уваги що економічні інтереси важливого ліберального кавового сектору були тісно пов’язані з економічними інтересами консерваторів. Сам Зелая "Мав великий бізнес з ними, і розповідається багато анекдотів про його обачність та чесність."
…лібералізм Зелаї не артикулював ніякої значущої критики ідеологічної і культурної влади церкви, і, точніше, провіденціальну теологію, підтримку політичної влади цієї релігійної інституції.
Також не зміг зелаїзм артикулювати основи національного консенсусу що підтримав би розвиток та модернізацію суспільства. Ці слабості увіковічили Державу Завойовника і, спеціально, розрив між державою та суспільством що було єдиносущною частиною історичного розвитку Нікарагуа. Так, антидемократичні ефекти похідні від цього розділу, співіснували з помітними стараннями виконаними Зелаєю щоб дати імпульс розвитку здібності соціальної регуляції Держави.
Протягом ліберальної влади держава збільшила своє територіальне проникнення і розширила свою здібність регуляції з допомогою комунікацій і транспорту. …Побудова публічних будівель у всій країні і встановлення електричного опалення у Манагуа склали також частину досягнень уряду Зелаї. …У зоні освіти ліберальна реформа мала значні досягнення.
Феномен імітації також спостерігався у галузі університетського навчання. Щоб осучаснити університет, уряд прийняв наполеонівську схему прагматичної професіональної орієнтації. Карлос Тюнерман Бергейм пояснює наслідки цієї реформи: «Так само, як відбулося у інших країнах Латинської Америки, заміна колоніального університетського архетипу яка, після того, залишилась роздробленою на конгломерат професіональних розпорошених шкіл, без об’єднуючого ядра. Колоніальний університет не зважаючи на всі його дефекти, був єдиною інституцією, цілісністю, а не просто сукупністю, з власним поглядом на світ, людей і суспільство… Крім того, професіоналізм обмежив культивацію науки та освіти.»
Освітні реформи протягом зелаїзму були відображенням культури та політичної думки керівної еліти. Звичні імітувати європейський лібералізм і функціонувати у поверховому розумінні цієї філософії, ліберальний уряд дав імпульс модернізації освітніх систем країни без розуміння європейської історичної спеціалізації й специфічних освітніх потреб такого соціуму як нікарагуанський.
Розвиток примусового апарату держави також отримав важливий імпульс на протязі цього періоду. Бараона пояснює цей процес: «Зелая зробив перше значуще зусилля в нікарагуанській історії щоб дати поліції характер і професійне технізоване тіло. Створив воєнну академію, керовану з допомогою чілійських офіцерів і одним німецьким офіцером. Структурував військо у відповідності з воєнними техніками організації найбільш просунутими для свого часу, ввів, вперше в Центральній Америці, спеціалізовані одиниці зброї, організував скромний воєнний флот з пароплавами на двох океанах і озері Гранади, встановив обов’язкову військову службу.»
…Однією з найважливіших експресій розвитку влади і регуляції територій державою на протязі режиму Зелаї була консолідація території Москітії. …Цей процес був умовлений комбінацією сил Англії та Сполучених Штатів. …Повернення Москітії було започатковано ліберальним урядом як процес територіального перезавойовництва і не як проект соціальної інтеграції для консолідації нікарагуанської національної ідентичності. …Таким чином, принцип соборності який захищав уряд Зелаї базувався на просторовій версії нікарагуанської національності. Також режим оперував у тій самій шкідливій та расистській версії. Історичні документи з деталями переговорів приєднання Москітії мають часті посилання на жителів цього регіону країни як на нижчих істот.
"Entre el Estado Conquistador y el Estado Nación: Providencialismo, pensamiento político y estructuras de poder en el desarrollo histórico de Nicaragua", Andrés Pérez-Baltodano, Instituto de Historia de Nicaragua y Centroamérica Universidad Centroamericana, pp. 334-359
Навіть з заслання, Зелая продовжував використовувати образливі й дискримінаційні висловлювання посилаючись на населення Карибського Узбережжя. У своїй книжці «Революція в Нікарагуа і Сполучені Штати», написаної в Мадриді, повалений президент згадує що повстанські сили, які його випхали з влади, мусили використовувати підтримку «певної частини чорних прибережних рибалок». Крім того, цитує одну «інформацію», вказуючи що «солдати, які вступили до лав революції, не знаючи самі чому і для чого, є неграми прибережних рифів, що живуть з рибальства і з ловлі крабів що збирають на скалах пляжу. За виключенням деяких небагатьох метисів, інші, скажімо, більшість, належать до тієї самої раси. Цим чорношкірим подобається мародерство, вони боягузи, у більшості неписьменні.»
…При прийнятті влади свого першого державного правління, як тимчасовий президент, Зелая (Zelaya) туманно заявив про орієнтацію свого уряду:
«…Отримую найвищу владу країни у час соціальної кризи, у момент справжнього переходу, коли майже неперевершені складнощі у адміністративному порядку роблять жорстким моє завдання. Добре знаєте: публічний доход скомпрометовано, борг є непідйомним, економічні складнощі багатогранні, є багато проблем делікатних, життєвих, що лягають гнітючим тягарем як невідкладні потреби, які треба вирішити без коливань, зробивши верховне зусилля, яке можу обіцяти, якщо залежить від моєї волі.
Після кривавої боротьби що ми мали, головним обов’язком мого Уряду є встановлення непохитного миру, який може принести нам довіру і втрачені кредити, спромагаючись адміністративної реорганізації, енергійно лікуючи пороки, які привели нас до банкрутства, і активно працювати роблячи практичними політичні свободи, так само як наші стремління у появі Центроамериканської Батьківщини. Співвітчизники: мої цілі можуть бути вираженими у трьох словах, які були славною лемою наших батьків і що також будуть цього ліберального уряду який маю честь очолювати: Єдність, Батьківщина, Свобода» (Zelaya, 1893a, en Bone, 1909, 37)
Зелая був ясним викладачем волюнтаристського центроамериканського лібералізму: вживав принципи цієї політичної філософії як аксіоматичні цінності, які не приймали дебатів чи допитливості. Більш ніж філософія, його лібералізм був пре-теоретичною інтуїтивною позицією проти олігархічної консервативної структури влади яка, за ідеологічною підтримкою Церкви, обмежувала участь середніх класів та «кавової аристократії» у визначенні пріоритетів і політик Держави.
Зелая, таким чином, не був ні ідеологом ні мислителем, скоріше за все, політичним лідером що втілював інтереси ліберальних соціальних верств, особливо асоційованих з культивацією кави. Як вказує Енріке Белі Кортес, Зелая став основним лідером Ліберальної Партії ніколи не артикулюючи своєї політичної філософії: «Єдине, що знається, це що каже Акіно у своїй книжці: що тільки повернувшись з Європи, Зелая мав звичку збиратися з групами громадян щоб обговорювати політичні теми, які, по Акіно, були розповсюдженими тоді темами на Старому Континенті».
…Нова Конституція була саме цим: декларацією ліберальних національних «ідеалів» більш ніж легальною системою базуючись на політичній думці здібній встановити обмежувальні рамки та історичні можливості у яких можна б було сприяти конструюванню справжньої Національної Держави. “La Libérrima” (найвільніша), як була охрещена ця Конституція, виразила політичний волюнтаризм Зелаї, який був спадкоємцем та продовженням нормативного лібералізму 19ст. центроамериканського і нікарагуанського. … “La Libérrima” була декретована 10 грудня 1893 і прокламована 4.07.1894.
…З новою Конституцією, Зелая зробив спробу розібрати соціальну структуру яка відтворювалась консервативним режимом Тридцяти Років.
…Відповідь католицької церкви на ці трансформації була сильною, але неефективною. … Головний вікарій і губернатор єпархії, священик Ісус Рамон Chevez також звернувся до Установчих зборів на знак протесту проти законів секуляризації кладовищ, громадянських шлюбів і відміни святкових днів. "Богу треба підкорятися завжди у всьому, і коли людське повеління суперечить волі Божій, повинні коритися більше Богу, ніж людям."
…також консерватори виразили своє відторгнення новій ліберальній конституції. Газета Гранади «Хроніст» відреагувала на проголошення конституції статтею під назвою "Слова, слова, слова". «…Повторимо ще раз, що Нікарагуа не може і не зможе багато часу мати інший політичний режим окрім автократії (самодержавства). Але наша раса падка на звучні блискучі слова, почувається задоволеною завоюванням слова, хоча слово це знаходиться від нас десь за хмарами, або в області мрій… Є хтось хто вірить у конституцію 1893? Ніхто, ні ті, хто її створив, за виключенням декількох ілюзованих романтиків… Ми ніколи не претендували на буття пророками, але навіть не треба бути ясновидцем щоб могти стверджувати сьогодні, що конституція 1893 року буде болісною правдою у частині – дуже помітній до речі – що народ Нікарагуа відторгає та ненавидить, і прикрашена, шумить пуста обіцянка, слова, слова, і нічого більше, ніж слова у тому всьому, що здається спрямованим на захист наших прав.»
Недовіра виказана у «Хронисті» по відношенню до політичної та легальної дійсності «Найвільнішої» не була необґрунтованою. У решті решт, ще до прокламації цієї Конституції, Зелая показав своє розуміння примусу з становленням Закону про Публічний Порядок 19 жовтня 1893. Цей закон…відмінив всі індивідуальні свободи. Цей закон дав право Зелаї нав’язувати насильні особисті позики, можливість яку правитель використав з силою щоб зруйнувати капітали головних консервативних родин Гранади.
Авторитарна воля президента розчавила політичні права консервативної еліти і обмежила розвиток громадянських прав мас. Один з ясних виразів його авторитарного погляду став Агрикультурний Закон і Працівники 11.10.1894, який відстановив ув’язнення за борги «навіть агрикультурні», річ відмінена конституцією.
З загнання, Хосе Мадрис, що був старовинним міністром Зелаї до того, як почав конспірувати проти нього, пропонує пояснення резонів, які мотивували президента ввести Агрикультурний Закон. Показує крихкість принципів задекларованих у «Найвільнішій» та прагматизм Зелаї і вагу економічних інтересів «кавової аристократії».
…Протиріччя між «ідеалами» нікарагуанського лібералізму та авторитарною ретроградною природою Закону Агрикультури і Працівників символізувало прірву, яка відділяла «реальну» Нікарагуа – соціально і політично поляризовану – від «легальної» Нікарагуа, нормативно побудованої редакторами конституції. …Авторитарне розпорядження Закону Публічного Порядку були інкорпоровані у реформи конституції. Ще до реформи уряд спостерігав можливість легально декретувати диктатуру. …Складнощі для "гарного просування адміністрації» уряду мали небезпечний вираз у невдоволенні лібералів Леону по відношенню до диктаторських схильностей президента. У лютьому 1896 ці ліберали повстали проти Зелаї, але отримали поразку через урядові сили які, у цьому випадку, отримали підтримку консерваторів Гранади.
Проект встановлення диктатури був розібраним. Замість того була об’явлена реформа конституції 1896 року, яка внесла радикальні зміни. … Реформа, крім того, обмежила муніципальну свободу і підштовхнула до централізації Держави у виконавчій владі. Більш того, реформа добавила нові можливості владі «легіслувати у в галузі фінансів, війни і поліції у перервах роботи законодавчої влади».
Ця реформа представила тріумф реальності над думкою, і конкретніше, тріумф соціальної фрагментації і локалізму над ліберальними принципами проголошеними Зелаєю у Конституції 1893 року. Це визнав сам керівник у серпні 1896 року коли звернувся до Установчих Зборів щоб виправдати реформу «Найвільнішої». Цього разу використав слова і аргументи що примушували згадку про прагматично-змирену політичну думку консервативних урядів Тридцяти Років. Вказав, що конституція 1893 року зустріла «серйозний опір» , що зробив її «непрактичною у деяких пунктах». «Найвільніша», додав, потребувала «більш підвищеної соціальної атмосфери, більш просунутого народу ніж нікарагуанських народ» .
Щоб політично відокремитись від прагматично-змиреного бачення соціального порядку що практикували консерватори, Зелая додав: «…але також виконую мій обов’язок, як Голова Законодавчої Влади і як громадянин, рекомендую звернути вашу увагу на те, що лист, що передивлятиметься, грішить екстремальною децентралізацією, залишаючи без ресурсів Президента Республіки щоб сприяти розширенню життєвих сил країни, і що ще серйозніше, щоб обслуговувати її безпеку, що є першою необхідністю Держави, причиною її існування. У будь-який час консервація публічного порядку становить найбільш високу потребу та найсерйозніший обов’язок Уряду, як ніколи зараз у Нікарагуа, тому що період послідовних революцій послабив до такого ступеню соціальні пружини і повагу яку винні владі, що стає дуже складним утримувати довіру і публічний спокій по-іншому, як з зброєю у руках і завжди з увагою придушувати конспірації і розлади.»
…Погляд на право і соціальний порядок… був повністю протилежним ліберальним принципам, якими так захоплювалися і захищали нікарагуанські ліберали і були схожими, у своїй есенції, до сумирного прагматизму консерваторів, які протиставляли порядок і принципи. Для філософа лібералізму Руссо законність соціального порядку залежала від можливості режиму трансформувати «владу у право» і «покору у почуття обов'язку». Це, в свою чергу залежало від здібності режиму організувати та артикулювати соціальний контракт що інтегрував би інтереси і прагнення різних секторів суспільства.
Для Альтамірано і лібералів Зелаї соціальний порядок залежав просто від слухняності. З цієї перспективи, причину поразки «Найвільнішої» треба було шукати у опорі груп опозиційних режиму Зелаї і, фундаментально, у відсутності «дисципліни щоб підкорятись».
Хосе Мадрис критикував позицію Альтамірано з загнання у Ель Сальвадорі і вказав що виправдання що той пропонував захистити політичні дії Зелаї базувалися «на політиці чисто фактичній, без усілякої моральної бази чи справедливості.»
Так само Мадрис як і Альтамірано почали свою ліберальну нормативну кар’єру і обидва вбачали ліберальні принципи як принципи що не приймали дискусії ні контраверсії. Ця позиція, як вже вказувалось, була розчавлена вагою поляризованою реальністю національної політики. У цій ситуації Альтамірано покинув нормативний лібералізм і прийняв позицію прагматично—присосовану, що виразилась у його диспозиції використовувати примусову владу Держави і вважати її єдиним ефективним засобом щоб утримувати порядок. Мадріс, на відміну, продовжив підтримувати свої політичні принципи і, критикуючи Зелаю за «зраду» принципів Конституції 1893 року.
…Консерватори, окрім як витрачати сили на критику Зелаї, не зробили внеску у артикуляцію національного консенсусу якого Нікарагуа потребувала так безнадійно.
…У запаленому політичному середовищі, зарядженому пристрасною та не корисною риторикою, ліберали та консерватори були нездібними артикулювати консенсус інтересів і прагнень щоб організувати партійний та локальний нікарагуанський конфлікт. Ця неспроможність є дивовижною, якщо брати до уваги що економічні інтереси важливого ліберального кавового сектору були тісно пов’язані з економічними інтересами консерваторів. Сам Зелая "Мав великий бізнес з ними, і розповідається багато анекдотів про його обачність та чесність."
…лібералізм Зелаї не артикулював ніякої значущої критики ідеологічної і культурної влади церкви, і, точніше, провіденціальну теологію, підтримку політичної влади цієї релігійної інституції.
Також не зміг зелаїзм артикулювати основи національного консенсусу що підтримав би розвиток та модернізацію суспільства. Ці слабості увіковічили Державу Завойовника і, спеціально, розрив між державою та суспільством що було єдиносущною частиною історичного розвитку Нікарагуа. Так, антидемократичні ефекти похідні від цього розділу, співіснували з помітними стараннями виконаними Зелаєю щоб дати імпульс розвитку здібності соціальної регуляції Держави.
Протягом ліберальної влади держава збільшила своє територіальне проникнення і розширила свою здібність регуляції з допомогою комунікацій і транспорту. …Побудова публічних будівель у всій країні і встановлення електричного опалення у Манагуа склали також частину досягнень уряду Зелаї. …У зоні освіти ліберальна реформа мала значні досягнення.
Феномен імітації також спостерігався у галузі університетського навчання. Щоб осучаснити університет, уряд прийняв наполеонівську схему прагматичної професіональної орієнтації. Карлос Тюнерман Бергейм пояснює наслідки цієї реформи: «Так само, як відбулося у інших країнах Латинської Америки, заміна колоніального університетського архетипу яка, після того, залишилась роздробленою на конгломерат професіональних розпорошених шкіл, без об’єднуючого ядра. Колоніальний університет не зважаючи на всі його дефекти, був єдиною інституцією, цілісністю, а не просто сукупністю, з власним поглядом на світ, людей і суспільство… Крім того, професіоналізм обмежив культивацію науки та освіти.»
Освітні реформи протягом зелаїзму були відображенням культури та політичної думки керівної еліти. Звичні імітувати європейський лібералізм і функціонувати у поверховому розумінні цієї філософії, ліберальний уряд дав імпульс модернізації освітніх систем країни без розуміння європейської історичної спеціалізації й специфічних освітніх потреб такого соціуму як нікарагуанський.
Розвиток примусового апарату держави також отримав важливий імпульс на протязі цього періоду. Бараона пояснює цей процес: «Зелая зробив перше значуще зусилля в нікарагуанській історії щоб дати поліції характер і професійне технізоване тіло. Створив воєнну академію, керовану з допомогою чілійських офіцерів і одним німецьким офіцером. Структурував військо у відповідності з воєнними техніками організації найбільш просунутими для свого часу, ввів, вперше в Центральній Америці, спеціалізовані одиниці зброї, організував скромний воєнний флот з пароплавами на двох океанах і озері Гранади, встановив обов’язкову військову службу.»
…Однією з найважливіших експресій розвитку влади і регуляції територій державою на протязі режиму Зелаї була консолідація території Москітії. …Цей процес був умовлений комбінацією сил Англії та Сполучених Штатів. …Повернення Москітії було започатковано ліберальним урядом як процес територіального перезавойовництва і не як проект соціальної інтеграції для консолідації нікарагуанської національної ідентичності. …Таким чином, принцип соборності який захищав уряд Зелаї базувався на просторовій версії нікарагуанської національності. Також режим оперував у тій самій шкідливій та расистській версії. Історичні документи з деталями переговорів приєднання Москітії мають часті посилання на жителів цього регіону країни як на нижчих істот.
"Entre el Estado Conquistador y el Estado Nación: Providencialismo, pensamiento político y estructuras de poder en el desarrollo histórico de Nicaragua", Andrés Pérez-Baltodano, Instituto de Historia de Nicaragua y Centroamérica Universidad Centroamericana, pp. 334-359
Навіть з заслання, Зелая продовжував використовувати образливі й дискримінаційні висловлювання посилаючись на населення Карибського Узбережжя. У своїй книжці «Революція в Нікарагуа і Сполучені Штати», написаної в Мадриді, повалений президент згадує що повстанські сили, які його випхали з влади, мусили використовувати підтримку «певної частини чорних прибережних рибалок». Крім того, цитує одну «інформацію», вказуючи що «солдати, які вступили до лав революції, не знаючи самі чому і для чого, є неграми прибережних рифів, що живуть з рибальства і з ловлі крабів що збирають на скалах пляжу. За виключенням деяких небагатьох метисів, інші, скажімо, більшість, належать до тієї самої раси. Цим чорношкірим подобається мародерство, вони боягузи, у більшості неписьменні.»
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-06-25 10:50 am (UTC)no subject
Date: 2012-06-25 02:38 pm (UTC)Щодо мови, так я просто перекладаю, по моїй скромній змозі, як пише дядя. Що я можу зробити? Пропускаю великі шматки, але не маю часу цим займатися. Та й невідомо, чи комусь, окрім мене, це цікаво. Я хотіла б щоб ми вчилися на чужих помилках, чи навіть бачили поза критикою автора щось своє. Бо не обов'язково сприймати тексти як "святе письмо", вважаю. )
no subject
Date: 2012-06-27 12:40 am (UTC)але якщо підсумувати (для "затравки"), то що в них заслуговує на увагу? ;)
no subject
Date: 2012-06-27 04:28 pm (UTC)no subject
Date: 2012-06-27 06:20 pm (UTC)прочитавши ваш попередній запис про те, що вони надіялись на месію і це одне з того, що спричинило їх невдачі, то я повністю згоден.
no subject
Date: 2012-06-27 09:02 pm (UTC)