chita_i | Наближення до визначень. Розлога цитата дня

Взято у semesyuk

«Головний парадокс мого нинішнього стану у тому, що намагаючись послужити ідеї української державності, я тим самим виступив проти Української Держави…

Перше гасло романтичного Декалогу українських націоналістів з висоти новітнього часу видається темним ідеалізмом, навпіл з інфантильною наївністю, щось на кшталт боротьби за світле майбутнє: “Здобудеш українську державу або згинеш у боротьбі за неї”.

…Держава – це не ізба-читальня із книжками рідною мовою, не фетиш професорів-істориків. Не бюрократична машина. Держава – це фортеця, побудована у душах нації.

Літня жінка, яка наварила вареників та почастувала ними повстанців, що зайшли до неї на ночівлю – кухар УПА. Мельник, який вночі змолов борошно та потайки відвіз його до лісу – інтендант УПА. Хлопець, який сповістив про прибуття до села загонів НКВД, назвав їх кількість, розташування та озброєння – розвідник УПА. Перукар, який підслухав розмову великих чинів окупаційної адміністрації та передав почуте місцевому осередку ОУН – шпигун УПА. Люди, які знали про пересування повтанців і не доносили полякам та більшовикам – громадяни Української Держави, хоч і без паспортів. А УПА – їх армія, хоч і без міністерства.

На нинішній історичний момент ніякий більшовик не впровадить тут колгоспи, і ніякий поляк не замахнеться когось “пацифікувати”. Цього мало? Навіть маючи за президента Януковича, ми гарантовані того, що на виборах не доведеться обирати між “Єдиною Росією” та тими, кого не взяли до “Єдиної Росії”. Нам плювати на білоруське КДБ. Ми купуємо залізничні квитки та сім-картки без пред'явлення паспорту (за це пункт я вдячний нашій державі окремим рядком). Наш президент, яким би януковичем він не був, нікого не вивезе до Сибіру. Ми гарантовані на існування хоча одного опозиційного телеканалу і хоча б одної опозиційної партії.

Звичайно, шкода, що держапарат нам дістався у спадок від УССР, а не ОУН. Ми ще довго лікуватимемо родові болячки радянської системи (зокрема, бійки україномовних міліціонерів із російськомовними мітінгувальниками за українську мову). Проте УССР, при будь-яких історичних розкладах, виявилася територіально більшою за найбільші сподівання націоналістів. Одним махом було знято два найболючіші історичні питання – питання державності та питання соборності. Залишилося тільки впорядкувати те, що маємо. Та Бандера танцював би, якби знав таку перспективу.

Дрібні шматочки нашої солодкої свободи розчиняться, мов сніжинки в окропі, досить втратити хоча б дещицю суверенітету (згадайте Переяславську раду). Прикиньте, скільки у світі упосліджених народів, до яких нікому нема діла, і навіть цілковитий геноцид яких буде лише чиїмось “внутрішнім ділом”.»