![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iПерша частина
Друга частина
ПРИРОДА ДУМКИ
Леві-Строс вважав, що перші теорії про тотемізм невірно зрозуміли етнографічні дані, тому, його висвітлення теми відражає дуже відмінне розуміння природи "примітивного розуму". Його аналіз показує приховану логіку що працює у тотемізмі. Номенклатура тотемізму, складна та часами екзотична, є виразом повністю зв’язної системи символів. Однією з головних цілей антропології Леви-Строса є доведення того, що фундаментальні мислительні операції які визначають наш спосіб думати, є однаковими в усьому світі, і такими були на протязі історії людства. Аксіома, яка керувала Леві-Строса у його запитах про життя примітивної людини була наступна: “l’homme a toujours pensé aussi bien” (людина завжди думала так само добре як зараз). Те що явно змінилось, так це прикладні об’єкти для думки. «Металева сокира не є кращою за кам’яну. Тільки що метал та камінь є різними матеріалами».
Антропологічна тенденція Леві-Строса може бути легко показана у порівнянні, з одного боку, з теорією (Люс’єна Леві-незнаюякчитається) Lucien Lévy-Brühl і Броніслава Маліновського (Bronislaw Malinowski, 1884 -1942).
Lucien Lévy-Brühl (1857-1939) один з іменитих попередників Леві-Строса деградував первісні народи до умов перед-логічної та донаукової думки. Він вважав, що у примітивних народів домінувала схильність до почуття «містики» природного світу.
З іншого боку, Леві-Строс спромагався показати, що примітивна думка є логічною так само як сучасна. Маліновський розвив утилітарну ідею що примітивна думка повністю підкорена основним життєвим потребам. Що рослини пізнаються тільки тому що деякі з них є їстівними. На що Леві-Строс відповідав, що рослинні види є не тільки добрими «щоб їх їсти», а також «щоб думати».
Спростовуючи Маліновського, Леві-Строс довів що примітивна людина була здібна до «безкорисного» знання. Описав таких людей поглиненими завданням спробувати зрозуміти природний світ навкруги себе. Вони це робили за допомогою класифікації, створюючи протиставлення, розрізняючи елементи, одним словом, утворюючи порядок. Леві-Строс вважав, що примітивну людину примушує це робити воля до знання що не має іншої цілі, ніж власне завершення, такий собі різновид «пізнавального інстинкту».
Те, що Леві-Строс зве «дикою думкою» є одночасно старовинним та сучасним феноменом. Протягом неолітичної ери, яка почалася в Європі 10-12 тисяч років тому, людство спиралось на примітивну науку, якій ми винні винаходом основних мистецтв і ремесел цивілізації, таких як кераміка, виробництво тканин, агрикультура і приручення тварин.
Нова наука, яку розвила грецька цивілізація, ніколи не замінила повністю свою попередницю. «Дикі» методи думання продовжували існувати поруч з іншими (особливо з такими, які ми звемо «одомашненими» чи «культивованими»), які є по суті, спеціалізованими формами думок призначені бути продуктивними. Наприклад, будувати мости, вирішувати математичні рівняння, вираховувати вірогідність.
Яким чином розуміння природи примітивної науки Леві-Страусом проливає світло на «дике мислення»?
Є два режими наукового мислення: є сучасна наука яка виникла з грецької культури, і одна «дика наука» набагато древніша що повертається в палеонтологічні часи. Але вони не є результатом еволюції (чи різниці) у способах людини мислити, тому що по Леві-Стросу «людина завжди мислила так добре як зараз». Скоріше відповідають двом стратегічним рівням до яких природа дозволяє бути проникнутої науковою думкою: один з них пристосований до чуттєвого сприйняття, та інший, незалежний від нього. Це схоже на два різних шляхи, якими можна прийти до наукових досліджень: один з них пов’язаний з сенсоріальною (чуттєвою) інтуїцією, і інший дуже відділений від неї.
ЛОГІКА КОНКРЕТНОГО
Особливістю «дикої думки» (основи примітивної науки) є складання безпосередньо з даних отриманих чуттєвим (я не буду писати «сенсоріальним» щоб здаватися науковішою) сприйняттям. Це є логіка сприйняття або «логіка конкретики», як деколи зветься.
Йдеться про метод думання спонтанного і, одночасно, зв’язного (когерентного), що спирається на конкретні зображення і складає, певним чином, такий собі теоретичний інструмент.
Ліричний відступ. Сучасна наука каже «не вір очам своїм» та один мій друг каже, що жінки завжди вірять тому, що бачать, чи що здається. Може наша «інтуїція» то і є така манера думання?
Продовжую.
Корінь знаходиться у тому, що філософи XVII сторіччя, такі як Джон Лок (John Locke, 1632-1704)
називали «вторинними якостями». Це якості предмета, які сприймаються першими: колір, запах, звук, смак, текстура, тощо. Є протилежними до «первинних якостей» невіддільних до самої ідеї матерії, які включають міцність, протяжність, форму, рухливість і кількість.
ДУМАТИ ПО АНАЛОГІЇ (same here)
Логіка конкретного, що є приводом «дикого розуму» напряму пов'язує між собою дані чуттєвого сприйняття у широкі системи аналогій. Форми, кольори, смаки та інші риси що спостерігаються співвідносяться та використовуються як елементи певного коду. У контрасті з сучасною логікою, не вдається до абстрактної формалізації. Конкретна логіка діє на рівні досвіду, де логічні якості проявляються як атрибути речей так прямо як їхній смак чи аромат.
Було б корисним подумати про це пов’язуючи з відчуттям як деякі мистецькі витвори «говорять до нас» через наші почуття. Якщо картина з зображенням заводі викликає в нас почуття спокою, це не тому що заводь «символізує» спокій, або його «представляє», але тому що спокій є прямо там, іманентний («примагничений») в образі озера. Леві-Строс закликає нас порівнювати таку думку з естетичним досвідом.
У великих сучасних західних суспільствах де переважають «приручені» методи мислення, мистецтво є середовищем де ще може квітнути «дике мислення». Для Леві-Строса мистецтво є натуральним заповідником (чи гетто) де консервується «конкретна логіка» що є аспектом «дикої думки».
ЯК ПРАЦЮЄ КОНКРЕТНА ЛОГІКА
Вже згадувалось, що логіка конкретного створює організовані системи прямо з матеріалу чуттєвого досвіду. Вибирає з природи, (яка у цьому сенсі представляє майже невичерпані можливості), деякі відмінні риси, які перетворюються потім на операційні в середині певної системи. У цьому сенсі діє так само як природні мови. Кожний видобуває з непереривності звуків мале число уривчастих елементів (фонеми) яким надає сенс у рамках системи зв’язків (кореляцій) і логічних опозицій (протиставлень). Кожна мова робить власний вибір.
Побачимо на прикладі, як працює логіка конкретного у системі вгадування (прогнозу, пророцтва) племені Ібан у екваторіальному Борнео. Ібан будують систему прогнозування на основі форми польоту та співу семи прахів, вибраних за певними спеціальними характеристиками. Швидке щебетання сойки визиває тріск вугілля і, отже, вважається добрим знаком щоб палити поля для родини щоб затятися посадкою. Крик тривоги трогону нагадує стогін тварини що вбивають, і це є добрим знаком для полювальної експедиції. Крик іншого виду трогона схожий на людський сміх оголошує, що буде хороша бізнес-операція. Його грудинка яскраво червоного кольору асоціюється з успіхом у війні і подорожжю у далекі землі.
У своїй найпростішій логіці, конкретне мислення мусить розумітися як почуття поваги до даних своїх відчуттів та їх використання.
Зазвичай вважається що Рене Декарт (René Descartes, 1596-1650) заклав фундамент сучасної наукової думки у своєму «Дискурсі методу» де встановив що на його думку повинно стати керівними принципами всіх наукових досліджень. Його метод складався з аналітичного розділу будь-якої проблеми на стільки частин, скільки потребується щоб її вирішити. Екзаменуючи частини, приходиш до розуміння загалу.
«Дика думка» навпаки, претендує по суті на амбіцію повного узагальнення. Там, де декартова логіка розділяє «дика думка» так само як поетичні метафори, з’єднує. Її основний інтерес складається з установлення зв'язку. «Її мета», - пише Леві-Строс, - «є досягнення самим коротким засобом загального розуміння Всесвіту… не тільки загального, але й повного. Таким чином, це є манерою мислення, коли якщо ти не розумієш всього, то не можеш пояснити нічого.»
Яким чином такий спосіб думати може бути корисним для сучасної науки? Не стверджується, що примітивна або «дика» наука і сучасна дає той самий результат. Леві-Строс показує, що примітивна наука може діяти на рівні розуміння яке їй відповідає (чуттєвих сприйнять, якщо хочете, «сенсорних персепцій», тьфу на сучасних перекладачів).
Далі: Як працює примітивна наука?
Друга частина
ПРИРОДА ДУМКИ
Леві-Строс вважав, що перші теорії про тотемізм невірно зрозуміли етнографічні дані, тому, його висвітлення теми відражає дуже відмінне розуміння природи "примітивного розуму". Його аналіз показує приховану логіку що працює у тотемізмі. Номенклатура тотемізму, складна та часами екзотична, є виразом повністю зв’язної системи символів. Однією з головних цілей антропології Леви-Строса є доведення того, що фундаментальні мислительні операції які визначають наш спосіб думати, є однаковими в усьому світі, і такими були на протязі історії людства. Аксіома, яка керувала Леві-Строса у його запитах про життя примітивної людини була наступна: “l’homme a toujours pensé aussi bien” (людина завжди думала так само добре як зараз). Те що явно змінилось, так це прикладні об’єкти для думки. «Металева сокира не є кращою за кам’яну. Тільки що метал та камінь є різними матеріалами».
Антропологічна тенденція Леві-Строса може бути легко показана у порівнянні, з одного боку, з теорією (Люс’єна Леві-незнаюякчитається) Lucien Lévy-Brühl і Броніслава Маліновського (Bronislaw Malinowski, 1884 -1942).
Lucien Lévy-Brühl (1857-1939) один з іменитих попередників Леві-Строса деградував первісні народи до умов перед-логічної та донаукової думки. Він вважав, що у примітивних народів домінувала схильність до почуття «містики» природного світу.
З іншого боку, Леві-Строс спромагався показати, що примітивна думка є логічною так само як сучасна. Маліновський розвив утилітарну ідею що примітивна думка повністю підкорена основним життєвим потребам. Що рослини пізнаються тільки тому що деякі з них є їстівними. На що Леві-Строс відповідав, що рослинні види є не тільки добрими «щоб їх їсти», а також «щоб думати».
Спростовуючи Маліновського, Леві-Строс довів що примітивна людина була здібна до «безкорисного» знання. Описав таких людей поглиненими завданням спробувати зрозуміти природний світ навкруги себе. Вони це робили за допомогою класифікації, створюючи протиставлення, розрізняючи елементи, одним словом, утворюючи порядок. Леві-Строс вважав, що примітивну людину примушує це робити воля до знання що не має іншої цілі, ніж власне завершення, такий собі різновид «пізнавального інстинкту».
Те, що Леві-Строс зве «дикою думкою» є одночасно старовинним та сучасним феноменом. Протягом неолітичної ери, яка почалася в Європі 10-12 тисяч років тому, людство спиралось на примітивну науку, якій ми винні винаходом основних мистецтв і ремесел цивілізації, таких як кераміка, виробництво тканин, агрикультура і приручення тварин.
Нова наука, яку розвила грецька цивілізація, ніколи не замінила повністю свою попередницю. «Дикі» методи думання продовжували існувати поруч з іншими (особливо з такими, які ми звемо «одомашненими» чи «культивованими»), які є по суті, спеціалізованими формами думок призначені бути продуктивними. Наприклад, будувати мости, вирішувати математичні рівняння, вираховувати вірогідність.
Яким чином розуміння природи примітивної науки Леві-Страусом проливає світло на «дике мислення»?
Є два режими наукового мислення: є сучасна наука яка виникла з грецької культури, і одна «дика наука» набагато древніша що повертається в палеонтологічні часи. Але вони не є результатом еволюції (чи різниці) у способах людини мислити, тому що по Леві-Стросу «людина завжди мислила так добре як зараз». Скоріше відповідають двом стратегічним рівням до яких природа дозволяє бути проникнутої науковою думкою: один з них пристосований до чуттєвого сприйняття, та інший, незалежний від нього. Це схоже на два різних шляхи, якими можна прийти до наукових досліджень: один з них пов’язаний з сенсоріальною (чуттєвою) інтуїцією, і інший дуже відділений від неї.
ЛОГІКА КОНКРЕТНОГО
Особливістю «дикої думки» (основи примітивної науки) є складання безпосередньо з даних отриманих чуттєвим (я не буду писати «сенсоріальним» щоб здаватися науковішою) сприйняттям. Це є логіка сприйняття або «логіка конкретики», як деколи зветься.
Йдеться про метод думання спонтанного і, одночасно, зв’язного (когерентного), що спирається на конкретні зображення і складає, певним чином, такий собі теоретичний інструмент.
Ліричний відступ. Сучасна наука каже «не вір очам своїм» та один мій друг каже, що жінки завжди вірять тому, що бачать, чи що здається. Може наша «інтуїція» то і є така манера думання?
Продовжую.
Корінь знаходиться у тому, що філософи XVII сторіччя, такі як Джон Лок (John Locke, 1632-1704)
називали «вторинними якостями». Це якості предмета, які сприймаються першими: колір, запах, звук, смак, текстура, тощо. Є протилежними до «первинних якостей» невіддільних до самої ідеї матерії, які включають міцність, протяжність, форму, рухливість і кількість.
ДУМАТИ ПО АНАЛОГІЇ (same here)
Логіка конкретного, що є приводом «дикого розуму» напряму пов'язує між собою дані чуттєвого сприйняття у широкі системи аналогій. Форми, кольори, смаки та інші риси що спостерігаються співвідносяться та використовуються як елементи певного коду. У контрасті з сучасною логікою, не вдається до абстрактної формалізації. Конкретна логіка діє на рівні досвіду, де логічні якості проявляються як атрибути речей так прямо як їхній смак чи аромат.
Було б корисним подумати про це пов’язуючи з відчуттям як деякі мистецькі витвори «говорять до нас» через наші почуття. Якщо картина з зображенням заводі викликає в нас почуття спокою, це не тому що заводь «символізує» спокій, або його «представляє», але тому що спокій є прямо там, іманентний («примагничений») в образі озера. Леві-Строс закликає нас порівнювати таку думку з естетичним досвідом.
У великих сучасних західних суспільствах де переважають «приручені» методи мислення, мистецтво є середовищем де ще може квітнути «дике мислення». Для Леві-Строса мистецтво є натуральним заповідником (чи гетто) де консервується «конкретна логіка» що є аспектом «дикої думки».
ЯК ПРАЦЮЄ КОНКРЕТНА ЛОГІКА
Вже згадувалось, що логіка конкретного створює організовані системи прямо з матеріалу чуттєвого досвіду. Вибирає з природи, (яка у цьому сенсі представляє майже невичерпані можливості), деякі відмінні риси, які перетворюються потім на операційні в середині певної системи. У цьому сенсі діє так само як природні мови. Кожний видобуває з непереривності звуків мале число уривчастих елементів (фонеми) яким надає сенс у рамках системи зв’язків (кореляцій) і логічних опозицій (протиставлень). Кожна мова робить власний вибір.
Побачимо на прикладі, як працює логіка конкретного у системі вгадування (прогнозу, пророцтва) племені Ібан у екваторіальному Борнео. Ібан будують систему прогнозування на основі форми польоту та співу семи прахів, вибраних за певними спеціальними характеристиками. Швидке щебетання сойки визиває тріск вугілля і, отже, вважається добрим знаком щоб палити поля для родини щоб затятися посадкою. Крик тривоги трогону нагадує стогін тварини що вбивають, і це є добрим знаком для полювальної експедиції. Крик іншого виду трогона схожий на людський сміх оголошує, що буде хороша бізнес-операція. Його грудинка яскраво червоного кольору асоціюється з успіхом у війні і подорожжю у далекі землі.
У своїй найпростішій логіці, конкретне мислення мусить розумітися як почуття поваги до даних своїх відчуттів та їх використання.
Зазвичай вважається що Рене Декарт (René Descartes, 1596-1650) заклав фундамент сучасної наукової думки у своєму «Дискурсі методу» де встановив що на його думку повинно стати керівними принципами всіх наукових досліджень. Його метод складався з аналітичного розділу будь-якої проблеми на стільки частин, скільки потребується щоб її вирішити. Екзаменуючи частини, приходиш до розуміння загалу.
«Дика думка» навпаки, претендує по суті на амбіцію повного узагальнення. Там, де декартова логіка розділяє «дика думка» так само як поетичні метафори, з’єднує. Її основний інтерес складається з установлення зв'язку. «Її мета», - пише Леві-Строс, - «є досягнення самим коротким засобом загального розуміння Всесвіту… не тільки загального, але й повного. Таким чином, це є манерою мислення, коли якщо ти не розумієш всього, то не можеш пояснити нічого.»
Яким чином такий спосіб думати може бути корисним для сучасної науки? Не стверджується, що примітивна або «дика» наука і сучасна дає той самий результат. Леві-Строс показує, що примітивна наука може діяти на рівні розуміння яке їй відповідає (чуттєвих сприйнять, якщо хочете, «сенсорних персепцій», тьфу на сучасних перекладачів).
Далі: Як працює примітивна наука?
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-08-28 03:35 pm (UTC)no subject
Date: 2012-08-28 05:22 pm (UTC)