Леві-Строс про різні методи пізнання світу та внутрішню потребу людини знайти порядок та сенс, V ч.

[chita_i]

Перша частина
Друга частина
Третя частина
Четверта частина


ГАРЯЧІ ТА ХОЛОДНІ СУСПІЛЬСТВА

Леві-Строс вважає, що існують два типи суспільств: «гарячі» і «холодні». Перші можуть бути порівняними з термодинамічними машинами (наприклад, паровозом). Вони здібні реалізувати велику кількість роботи (тобто, творити лад), але, так само, як паровози, генерують багато відходів і ентропії (безпорядку). На цій «гарячій» моделі будувались західні суспільства. І так само, як паровоз видобуває свою енергію з різниці між своїми холодними та гарячими елементами, «гарячі» суспільства для свого нормального функціонування залежать від присутності в них внутрішньої різниці іншої природи: соціальної ієрархії.


ПИСЬМЕННІСТЬ І СОЦІАЛЬНА ІЄРАРХІЯ

Каже Леві-Строс що виникнення такої ієрархії є тісно пов’язаним з винаходом письменності, інструментом влади, що став використовуватись одним класом щоб контролювати інші. По-видимому, перші застосування письма були редагуванням законів і норм, контрактів, інвентарів запасів товарів. Були засобами впровадження влади одного сектора суспільства над іншими.


ОПІР ЗМІНАМ У «ХОЛОДНОМУ» СУСПІЛЬСТВІ

Одне з визначень «холодних» суспільств є що це неписьменні суспільства (також у широкому сенсі цього слова, читай, суспільства, які не продукують власного ідеологічно-естетичного слова). Леві-Строс порівнює їх з часами, механізм яких продовжує працювати протягом довгого часу, від того ж самого початкового маленького енергетичного «заряду», який привів їх у дію. Їхня мета втримуватись у стані рівноваги, скоротити до мінімуму «тертя». У цьому аспекті «холодні» суспільства є більш егалітарними (рівноправними), та більш «екологічними» ніж їхні тремодинамічні сородичі. Такі суспільства спромагаються, наскільки це можливо, звести нанівець ефект історії. Їхньою метою є опір змінам.

Як вони того добиваються? Доручаючи своїм інституціям соціально-політичні практики і своїй представницькій системі гомеостатичну функцію (саморегулятивну). Це проявляється у тому, як вони використовують ритуали і класифікаційні системи. Леві-Строс описує погребальний ритуал між індійцями фокс, гру, у якій символічно протиставляються живі та мертві. Мета гри складається з об’єднання обох угрупувань у єдину комуну. На початку багатьох ритуалів існує відділення сакрального (святого) і профанного (світського, оскверненого), розмежування між глядачами та ведучими, між живими та мертвими. Ціллю церемонії є перелом ситуації і провокація об’єднання між двома класами індивідів.


ГРА, РИТУАЛИ І КЛАСИФІКАЦІЯ

Ритуали є протилежністю іграм. Ігри – характерна діяльність «гарячих» суспільств, прибігає до певних структур (правил гри) щоб виробити певні події (перемоги та поразки, чи виграші та програші). Вони є в основному диз'юнктивні (роз’єднувальні), тому що їхньою метою є розрізнювання між переможцем і переможеним (невдахою, «лузером»). Ритуали є кон’юктивними, їхня ціль – об’єднати.

Плем’я гахуку-гама з Нової Гвінеї навчили грати у футбол. Але чемпіонати, які вони стали впроваджувати, мали одну відмінність: треба було грати стільки матчів скільки потрібно доки команди-суперники не доб’ються нічиєї. Призначували грі точно значення ритуалу!

Системи класифікацій (концептуальні інструменти примітивних культур для організації свого світу), виконують функції схожі на ритуали. Також служать для інтеграції подій (контингентів) у структури (кодифікацію). Застосовуючи до них фразу, яку вжив Леві-Строс для описання музики, «є машинами зупинки часу».

Тотемні класифікації, що використовують назви тварин і рослин для створення номенклатури соціальних груп, мають метою постійну адаптацію (пристосування) до демографічних змін, як то різкий зріст о спад кількості населення. Тоді з’являються «черепахи» денні та нічні, водні та сухопутні, що вишикуються як музичні ноти у партитурі. Ці варіації не призводять до суттєвих змін природу тотемної системи, але визивають реорганізацію її внутрішньої структури.

Системи класифікації утримують «холодними» примітивні культури. Тим не хоче сказати, що «холодні» суспільства знаходяться поза межами історії, або у якомусь позачасовому вимірі. Як будь-яке суспільство, мають своє минуле, яке виконало свою задачу, давши йому сучасну форму. Леві-Строса цікавила історія як культурне явище і спосіб яким розташовуються культури по відношенню до неї.


ІСТОРІЯ З ЛІНІЙНИМ ЧАСОМ У «ГАРЯЧИХ» КУЛЬТУРАХ

Цікаво як «гарячі» та «холодні» суспільства концептуалізуть своє ставлення до часу, як сприймають своє «буття-у-часі», тому що власне зображення суспільства каже Леві-Строс - це фундаментальна частина своєї реальності. Це почуття часу встановлює суттєву різницю між «гарячими» та «холодними» суспільствами. «Гарячі» суспільства поміщають минуле і сьогодення в один безперервний ряд: на залізничному шляху «прогресу», у кінцевій цінності якого Леві-Строс показується двозначним (амбівалентним). Час представляється як накопичувальна послідовність, де кожний минулий момент витікає з попереднього, та передвіщає наступний. Таке представлення часу є невід’ємним від цінності, якою «гарячі» суспільства відзначають зміни «прогрес». Ці суспільства «засвоюють поняття історичного часу як двигун свого розвитку». Час являється внутрішньою категорією у деяких суспільствах, формою, якою ієрархічне «гаряче» суспільство затримує своє власне буття, а не контекстом, у якому всі людські групи розташовані рівномірно.

Історія є людською конструкцією, культурним винаходом.


ЧАС ЯК КОЛО У «ХОЛОДНИХ» СУСПІЛЬСТВАХ

У контрасті, традиційні «холодні» суспільства вважають, що сьогодення виникає з минулого, але одночасно є паралельним йому. Маємо як приклад американські індєйські культури. Витоки людського суспільства відлітають для нас у містичне минуле, у час від якого суспільство відійшло. У час, коли тварини та людські створіння не були такими різними. Це міфічне минуле продовжує існувати поза часом. У своєму роді, втіленим у природі, і трактується нібито людське суспільство було проекцією цього порядку відчутого в природі.

У «холодних» суспільствах, до речі, існує «до» та «після», але їхня функція складається з відображення одного у іншому. Час вписується у коло.