![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iНа перший погляд, визначення Еко «відкритих» та «закритих» творів установлює кордон між «високою» та «низькою» культурами. За умови що ідентифікує «відкритий» твір як «сучасний», і «закритий» твір як «популярний» (народний), тобто для тих, хто потребує інтерпретаторів щоб «вірно зрозуміти» чи тих, кого треба вести за собою.
Пояснення відкритого твору Еко така: «відкритий твір» це текст що приваблює певний спеціальний тип читачів, на відміну від «закритого твору», що завжди припускає «пересічного» читача.
«Закритий» текст дозволяє незліченну кількість можливих інтерпретацій у кожний момент, хоча регулюється досить жорсткою логікою. Читачу нібито дається шанс приймати рішення, але все закінчується позбавленням можливостей робити висновки базуючись на тих рішеннях, як, наприклад, у новелі розслідування якогось злочину, коли читачу даються фальшиві знаки чи сліди щоб вирішити, хто є вбивця. З іншого боку, «відкритий» твір бере до уваги підготовленого читача (читача-модель). Структура тексту веде читача, дозволяючи, щоб він прийняв власні рішення і потім переоцінив усі попередні кроки з цієї точки зору, яку вирішив прийняти.
Таким чином ми побачили, що за певних умов у голові читача, будь-який твір має певну відкритість інтерпретацій. Тому, сучасний митець, замість як «страждати» від неминучої «відкритості» твору вибирає відкритість як продуктивну програму, включно пропонує свій твір щоб сприяти максимально можливій відкритості. Еко вказує, що, тоді як усі витвори мистецтва можуть бути зрозумілі вільно, тільки у ХХ ст. ця характеристика використалась свідомо митцями. Переслідується вільна реакція того, хто буде насолоджуватись твором. Митець сприяє факту завершить реалізуватися емоційним внеском та толкуваннями інтерпретатора.
Цьому також допомагає обмеженість твору, мінімалізм (також малодетальність) та використання знаків та сигналів поза звичним контекстом та середовищем вжитку.
Можливі інтерпретації обмежуються звичкою яка є частиною культурного середовища читача. По Еко, виробляється поняття соціально поділені, які суспільство зобов’язується приймати як правильні.
Еко говорить про існування дії співпраці читача, де читачка видобуває з тексту не те, що він каже, але що припускає, обіцяє, пропонує.
Читач, як отримувач повідомлення, піклується про заповнення пустих місць. Чи тлумаченням образів.
Ось приклад обговорення відкритого твору у МШФ eustafius у дописі «Борхес. Поезії».
У своїй книжці, Еко займається головним чином феноменом декодування повідомлення. Ця робота, центрована на дослідженні оповідей, може також приміняться у аналізі літературних текстів.
КОНТЕКСТУАЛЬНИЙ ВИБІР
Еко вказує на важливість контексту для досягнення правильного розуміння тексту. Наприклад, найбільш невинна фраза у певному контексті може звучати дуже двозначно. При особистому спілкуванні контекст визначається ситуацією, тоном, жестами, обставинами. У тексті, розуміння відноситься до асоціації слів що конфігурують контекст. Механіку, яка діє у мозку читачів, Еко називає контекстуальним вибором. (тут приймаються ваші приклади)
Інший вибір, що допомагає правильно зрозуміти термін у якомусь тексті, є те, що Еко зве опосередкований (непрямий) вибір. У цьому випадку толкування пов’язано з обставинами, у яких був знайдений термін.
Розповідні тексти представляють своєму читачу не тільки здібність спілкування, але також свій потенціал значущості. Але відомо, що компетентність або підготованість читача не обов’язково співпадає з ерудицією чи досвідом автора. Коли рівні автора та читача співпадають, Еко зве читача «моделлю».
Також може статися, що письменник чи художник не передбачив адекватно підготовку читача чи споглядача. Оцінювальна помилка може бути наступною:
+ Поганий історичний аналіз
+ Культурне упередження
+ Неадекватна оцінка обставин у яких текст буде отриманим
У такому випадку, рамки сприйняття отримувача та передавача не є подібними. Обидва керуються різними кодами що затрудняє правильну комунікацію між ними.
По мірі перетворення жанрів у стереотипи, все частіше можна знайти впізнаванні коди. У кінострічках ці типи ресурсів експлуатуються сценаристами. Наприклад, сцена з вбитим злодієм, який насправді ще не мертвий і продовжує нападати. У фільмах жахів призиваються такі загальні місця як ніч, дощ, самотність, холод, беззахисні жінки, маленькі діти. Цей контекст, плюс помітна присутність «гнітючої» музики попереджають та заохочують інтертекстуальні прогулянки глядачів. І у тому, здається, знаходиться задоволення.
ПРИКЛАДИ ВІДКРИТИХ ТВОРІВ
Як приклад відкритих творів Еко наводить революційну творчість Бертольда Брехта, німецького драматурга, у його театральних постановах. Постанов направлених так, щоб глядач шукав власні відповіді на питання, підняті твором. Брехт вводить термін віддаленості (емоційного невтручання) глядача, яке примушує його як раз думати. Для цього вживає форму розповіді більш вільну, та прибігає до наступних ресурсів:
+ Афіші що попереджають про дії (випереджують їх).
+ «Відступи» де актори пояснюють глядачу наступні сцени (таке застосовується зараз у декількох серіалах у США, де актори коментують основну лінію розповіді, як би «збоку»).
+ Маски, щоб запобігти щоб глядач емоційно ідентифікувався з персонажем сцени.
Брехт пропонує щоб глядач зробив свої власні висновки. Еко каже: «відкритий твір має той самий сенс як відкриті дебати» .
Іншим прикладом є символізм Кафки. Велика кількість сучасних творів базується на символах для донесення невизначеності, тобто того, що може бути зрозумілим у великій кількості форм. (і тут знову бачу потребу написати про семіотику, все ніяк не зберуся). У літературі Кафка пропонує привілейований приклад відкритого твору мистецтва.
Ясний та іронічий стиль Франца Кафки, у якому перемішуються повністю природно фантазія і реальність, дає його творам клаустрофобну і примарну атмосферу, як відбувається, наприклад, у його розказі «Метаморофоза».
Еко розглядає ситуації які постійно виникають у текстах Кафки (судові процеси, хвороби, метаморфози, катування, очікування, приговори), можуть розумітися з точки зору теологічної, філософської, психоаналітичної, клінічної, і ніяка з цих точок зору пояснює повністю його твори.
КОМАХА
У «Метаморфозі» головний герой, Грегорій Самса, умисний страховий агент, відкриває що, прокинувшись вранці, перетворився на величезну комаху. Його родина відмовляється від нього і залишає вмирати наодинці. Вигляд жука, чи іншої комахи, що уявляється читачем, можливо, це уявлення Кафки про самого себе. Або, можливо, це образ, який він думає, мають до нього інші. І, таким чином, могли б продовжувати шукати пояснення цього символу.
Темами творів Кафки є самотність, розчарування, тривожне почуття провини, що експериментує індивід, якому загрожують невідомі сили, яких він не досягає зрозуміти і які знаходяться поза його контролем.
Хоча текст Кафки може трактуватися різними способами, ніколи не втрачає своєї форми чи первісної структури. «Метаморфоза» залишається незмінним текстом де б його не читали. Це відкритий твір, але завжди фіксований.
Є твори, особисто на ґрунті музики, архітектурні чи живописні, які мають властивість модифікувати свою власну структуру. Для цих відкритих творів Еко втілює термін рухливі твори. Визначає їх як такі, що можуть прийняти відмінні форми чи структури, в залежності від ініціативи виконувача. Це твір, який кожну насолоду не залишається самим собою.
РУХЛИВІ ТВОРИ
Еко вказує, як приклад, дизайн факультету Архітектури в Університеті Каракасу, визначеного як «школа, яка видумується щодня». Класні зали побудовані з рухливих панелей, таким чином, що викладачі і студенти, в залежності від архітектурної чи місцевої проблеми, що розглядають на уроці, вибудовують середовище яке вивчають, модифікуючи внутрішні структури будівлі.
Іншим прикладом «рухливого твору» є performance (англійською «презентація»). Термін, що описує артистичну практику що складається з «презентації» на очах публіки вживу витвору мистецтва, або якщо вважати якусь подію, що складає цю презентацію саму по собі артистичним витвором. Артист(ка) зазвичай поєднує та асоціює різні форми експресії (танець, музика, театр, кіно) щоб реалізувати постановку, до якої часто додаються імпровізації.
От вам «артистка» «хаятельниця» українського артистично розставила ноги на берегах Дніпра. Деякі пропонують приймати це за чисту монету і нєнавідят.
“Umberto Eco para principiantes”, pp. 48-53, 61, 69, 71, 72, 84, 93
“Semiótica para principiantes”, pp. 156, 157
Пояснення відкритого твору Еко така: «відкритий твір» це текст що приваблює певний спеціальний тип читачів, на відміну від «закритого твору», що завжди припускає «пересічного» читача.
«Закритий» текст дозволяє незліченну кількість можливих інтерпретацій у кожний момент, хоча регулюється досить жорсткою логікою. Читачу нібито дається шанс приймати рішення, але все закінчується позбавленням можливостей робити висновки базуючись на тих рішеннях, як, наприклад, у новелі розслідування якогось злочину, коли читачу даються фальшиві знаки чи сліди щоб вирішити, хто є вбивця. З іншого боку, «відкритий» твір бере до уваги підготовленого читача (читача-модель). Структура тексту веде читача, дозволяючи, щоб він прийняв власні рішення і потім переоцінив усі попередні кроки з цієї точки зору, яку вирішив прийняти.
Таким чином ми побачили, що за певних умов у голові читача, будь-який твір має певну відкритість інтерпретацій. Тому, сучасний митець, замість як «страждати» від неминучої «відкритості» твору вибирає відкритість як продуктивну програму, включно пропонує свій твір щоб сприяти максимально можливій відкритості. Еко вказує, що, тоді як усі витвори мистецтва можуть бути зрозумілі вільно, тільки у ХХ ст. ця характеристика використалась свідомо митцями. Переслідується вільна реакція того, хто буде насолоджуватись твором. Митець сприяє факту завершить реалізуватися емоційним внеском та толкуваннями інтерпретатора.
Цьому також допомагає обмеженість твору, мінімалізм (також малодетальність) та використання знаків та сигналів поза звичним контекстом та середовищем вжитку.
Можливі інтерпретації обмежуються звичкою яка є частиною культурного середовища читача. По Еко, виробляється поняття соціально поділені, які суспільство зобов’язується приймати як правильні.
Еко говорить про існування дії співпраці читача, де читачка видобуває з тексту не те, що він каже, але що припускає, обіцяє, пропонує.
Читач, як отримувач повідомлення, піклується про заповнення пустих місць. Чи тлумаченням образів.
Ось приклад обговорення відкритого твору у МШФ eustafius у дописі «Борхес. Поезії».
У своїй книжці, Еко займається головним чином феноменом декодування повідомлення. Ця робота, центрована на дослідженні оповідей, може також приміняться у аналізі літературних текстів.
КОНТЕКСТУАЛЬНИЙ ВИБІР
Еко вказує на важливість контексту для досягнення правильного розуміння тексту. Наприклад, найбільш невинна фраза у певному контексті може звучати дуже двозначно. При особистому спілкуванні контекст визначається ситуацією, тоном, жестами, обставинами. У тексті, розуміння відноситься до асоціації слів що конфігурують контекст. Механіку, яка діє у мозку читачів, Еко називає контекстуальним вибором. (тут приймаються ваші приклади)
Інший вибір, що допомагає правильно зрозуміти термін у якомусь тексті, є те, що Еко зве опосередкований (непрямий) вибір. У цьому випадку толкування пов’язано з обставинами, у яких був знайдений термін.
Розповідні тексти представляють своєму читачу не тільки здібність спілкування, але також свій потенціал значущості. Але відомо, що компетентність або підготованість читача не обов’язково співпадає з ерудицією чи досвідом автора. Коли рівні автора та читача співпадають, Еко зве читача «моделлю».
Також може статися, що письменник чи художник не передбачив адекватно підготовку читача чи споглядача. Оцінювальна помилка може бути наступною:
+ Поганий історичний аналіз
+ Культурне упередження
+ Неадекватна оцінка обставин у яких текст буде отриманим
У такому випадку, рамки сприйняття отримувача та передавача не є подібними. Обидва керуються різними кодами що затрудняє правильну комунікацію між ними.
По мірі перетворення жанрів у стереотипи, все частіше можна знайти впізнаванні коди. У кінострічках ці типи ресурсів експлуатуються сценаристами. Наприклад, сцена з вбитим злодієм, який насправді ще не мертвий і продовжує нападати. У фільмах жахів призиваються такі загальні місця як ніч, дощ, самотність, холод, беззахисні жінки, маленькі діти. Цей контекст, плюс помітна присутність «гнітючої» музики попереджають та заохочують інтертекстуальні прогулянки глядачів. І у тому, здається, знаходиться задоволення.
ПРИКЛАДИ ВІДКРИТИХ ТВОРІВ
Як приклад відкритих творів Еко наводить революційну творчість Бертольда Брехта, німецького драматурга, у його театральних постановах. Постанов направлених так, щоб глядач шукав власні відповіді на питання, підняті твором. Брехт вводить термін віддаленості (емоційного невтручання) глядача, яке примушує його як раз думати. Для цього вживає форму розповіді більш вільну, та прибігає до наступних ресурсів:
+ Афіші що попереджають про дії (випереджують їх).
+ «Відступи» де актори пояснюють глядачу наступні сцени (таке застосовується зараз у декількох серіалах у США, де актори коментують основну лінію розповіді, як би «збоку»).
+ Маски, щоб запобігти щоб глядач емоційно ідентифікувався з персонажем сцени.
Брехт пропонує щоб глядач зробив свої власні висновки. Еко каже: «відкритий твір має той самий сенс як відкриті дебати» .
Іншим прикладом є символізм Кафки. Велика кількість сучасних творів базується на символах для донесення невизначеності, тобто того, що може бути зрозумілим у великій кількості форм. (і тут знову бачу потребу написати про семіотику, все ніяк не зберуся). У літературі Кафка пропонує привілейований приклад відкритого твору мистецтва.
Ясний та іронічий стиль Франца Кафки, у якому перемішуються повністю природно фантазія і реальність, дає його творам клаустрофобну і примарну атмосферу, як відбувається, наприклад, у його розказі «Метаморофоза».
Еко розглядає ситуації які постійно виникають у текстах Кафки (судові процеси, хвороби, метаморфози, катування, очікування, приговори), можуть розумітися з точки зору теологічної, філософської, психоаналітичної, клінічної, і ніяка з цих точок зору пояснює повністю його твори.
КОМАХА
У «Метаморфозі» головний герой, Грегорій Самса, умисний страховий агент, відкриває що, прокинувшись вранці, перетворився на величезну комаху. Його родина відмовляється від нього і залишає вмирати наодинці. Вигляд жука, чи іншої комахи, що уявляється читачем, можливо, це уявлення Кафки про самого себе. Або, можливо, це образ, який він думає, мають до нього інші. І, таким чином, могли б продовжувати шукати пояснення цього символу.
Темами творів Кафки є самотність, розчарування, тривожне почуття провини, що експериментує індивід, якому загрожують невідомі сили, яких він не досягає зрозуміти і які знаходяться поза його контролем.
Хоча текст Кафки може трактуватися різними способами, ніколи не втрачає своєї форми чи первісної структури. «Метаморфоза» залишається незмінним текстом де б його не читали. Це відкритий твір, але завжди фіксований.
Є твори, особисто на ґрунті музики, архітектурні чи живописні, які мають властивість модифікувати свою власну структуру. Для цих відкритих творів Еко втілює термін рухливі твори. Визначає їх як такі, що можуть прийняти відмінні форми чи структури, в залежності від ініціативи виконувача. Це твір, який кожну насолоду не залишається самим собою.
РУХЛИВІ ТВОРИ
Еко вказує, як приклад, дизайн факультету Архітектури в Університеті Каракасу, визначеного як «школа, яка видумується щодня». Класні зали побудовані з рухливих панелей, таким чином, що викладачі і студенти, в залежності від архітектурної чи місцевої проблеми, що розглядають на уроці, вибудовують середовище яке вивчають, модифікуючи внутрішні структури будівлі.
Іншим прикладом «рухливого твору» є performance (англійською «презентація»). Термін, що описує артистичну практику що складається з «презентації» на очах публіки вживу витвору мистецтва, або якщо вважати якусь подію, що складає цю презентацію саму по собі артистичним витвором. Артист(ка) зазвичай поєднує та асоціює різні форми експресії (танець, музика, театр, кіно) щоб реалізувати постановку, до якої часто додаються імпровізації.
От вам «артистка» «хаятельниця» українського артистично розставила ноги на берегах Дніпра. Деякі пропонують приймати це за чисту монету і нєнавідят.
“Umberto Eco para principiantes”, pp. 48-53, 61, 69, 71, 72, 84, 93
“Semiótica para principiantes”, pp. 156, 157
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-09-27 05:23 am (UTC)А як справедливо помітив ще півтораста років тому товаріщ Козьма Прутков, "спеціаліст подобєн флюсу - полнота єго одностороння".
Тому поділ на відкрите/закрите є погkядом "продвінутого спеціаліста", і не вільний від критики.
Наприклад, до якої категорії слід віднести відомий твір видатного представника тої ж (як Еко та Борхес) іберійської культурної ойкумени під назвою "Cien años de soledad"?
no subject
Date: 2012-09-27 04:39 pm (UTC)Я теж їх дуже поважаю. Що не заважає нам попліткувати про їхні теорії (хоч і продвинуті), обговорити їх, щоб краще зрозуміти, тощо. Головне, щоб моє смикання цитат та думок з різних місць замість популяризації не вело до дезінформації. Справа у тому, що я спромагаюся "шукати знайомі букви" у досить складному поясненні, хоча воно і для початківців, як назва книжки про те каже. Мені ще не вистачає дописати дещо, що я зможу вловити і зрозуміти. Таким чином, я собі роблю конспект, щоб краще зрозуміти ідеї. Також думки інших та критика мені цікава. Як захочу заглибитись у якесь з питань, почитаю оригінал вже наостаннє. ) Бо такі книжки дають перспективу людини, яка загалом дуже глибоко ознайомлена з мережею ідей про кого йдеться, і такої перспективи я явно не придбаю, почитавши шматки праць. Тому мені і цінні ці книжечки, а не тому, що шукаю інтерпретатора інтерпретованого.
Щодо однобокості, то це досить швидке судження, тому що то тільки мала частинка без аргументації вирвана з контексту. Може наступний мій допис трошки поставить речі на свої місця.
Будь-яка теорія мусить сприйматися критично, тому і хочу обговорити, якщо знайдуться охочі. ) Може критика і не буде такою справедливою чи в тему, але розібратися глибше дозволить.
Наприклад, до якої категорії слід віднести відомий твір видатного представника тої ж (як Еко та Борхес) іберійської культурної ойкумени під назвою "Cien años de soledad"?
Цей твір можна віднести до магічного реалізму, що, разом з соціалістичним реалізмом має мало загального з реалізмом життєвим. )) Кожен митець пропонує певну «мову» та умовності читачу (сприймальнику, чи як це правильно, я забула слово), які той або приймає, або губиться і не розуміє. Каже Леві-Строс, що зараз творчість стала замість колективної, досить особистим зайняттям, тому деякі мови стають зрозумілими тільки одному митцю. Там у мене допис про це є у абстрактному сучасному мистецтві.
Зараз додам прикладів у текст (подивіться десь за годину) щоб було ясніше. Бо цей коментар вже має непристойний розмір. )
no subject
Date: 2012-09-28 05:17 am (UTC)куди, я вас уклінно питаю, віднести ту диявольську книжку з точки зору наведеної класифікації пана Еко - до відкритої чи закритої номенклатури?
no subject
Date: 2012-09-28 07:47 pm (UTC)Щодо «Ста років самотності», я вважаю, що то є закритий твір. «Магічністю» сюжету автор показує манеру сприйняття світу героями твору. Тому ніякої алегоричності я б у тих дивах не бачила. Взагалі, будь-який стиль, який етикетується як «реалізм», по визначенню, треба прираховувати до закритих творів НМД.
Звичайно, все залежить від сприймача, деякі збоченці навіть гадають на розкладі поїздів, але це вже залежить від асоціативної здібності читача. Тому, «закрити» практично не можна нічого, ні інструкцію по крокам. ) Відкритість залежить від багатошарового сприйняття. Якщо хтось є здібним бачити декілька планів, то «відкриє» будь-який твір.
Також до «відкритості» можна віднести непорозуміння сприйняття зумовлені незрозумілою кодифікацією. Про аберації сприйняття дуже попереджував Еко, але тут вже нічого не вчиниш, якщо чийсь бекграунд, життєвий досвід та манера думати надає значення, якого ніяк не міг передбачити автор. (може тому Нострадамусу дуже у могилі перевертається, звідки я знаю і астрономи календарів Мая нервово ворочаються також)
У книжці є така весела картинка: якийсь «митець» має на стенді повішені двері і питає у Умберто Еко (комічного, звичайно): «як ви думаєте, маестро, мій твір я закритий чи відкритий?» На що Еко відповідає: «Закритий чи відкритий, я нічого не зрозумів».
Закритість чи відкритість - то не є добре чи погано. Це просто запропонована кваліфікація без емоційного забарвлення. Талант і манера показати щось нове, чи майстерно описати впізнаване, чи здібність насолоджуватися твором, ніяк від того не гіршають ні кращають.
Також можна "закрити" твір офіційно, владою, як це робила віками церква.
Якщо ви зі мною не згодні, будь ласка, скажіть мені, де я помиляюсь і чому. Все одно то штучна класифікація, як будь-яка інша, і, якщо не додає розуміння, то і не потрібна взагалі. )
no subject
Date: 2012-10-01 06:33 am (UTC)згадана книжка про макондо, як на мене, жодній класифікації не піддається)))
no subject
Date: 2012-10-01 02:41 pm (UTC)Щодо того, що розповідь про Макондо не піддається ніякій класифікації, це і правда і ні. Ваше прохання до мене класифікувати цей витвір, я прийняла для себе як контрольне завдання щоб зрозуміти, що я второпала сама з усього того, що прочитала і законспектувала у вільному переказі деколи. Тобто, як у школі, задача повинна мати рішення, складнощі життя, коли його нема, або воно має певну вірогідність, не приймається чисто у учбових цілях. І для себе прийшла до такого висновку, як вам повідомила.
Коли мій чоловік купив мені цю книжку російською мовою, я її дочитала до третини і закинула, бо вона мене страшенно дратувала чомусь. А читати я люблю. Потім у мене помінявся контекст і я багато чого зрозуміла і примусила себе не дратуватись на такий світогляд. Бо немає сенсу окрім саморуйнування. )
Загалом, будь який талант він і є позасерійним, він вражає і його важко класифікувати. На те він і є талант. Але коли потрібно, можемо. )) Знов таки, ваш досвід може дуже сильно відрізнятись від мого. Але я б вас, за Леві-Стросом, як би притенциозно це не було, закликаю не підпадати під «міфічність» іншої культури тільки тому що вона дуже далека від тих, які ви знаєте. Я свою думку поважаю, тому що вона є обґрунтованою багаторічними спостереженнями і пірнанням у середовище, наскільки це можливо. І якщо якийсь поважний естет сказав, що «Сто років…» такій класифікації не підлягає (і я майже зуб даю, що то був іноземець), я не стану міняти свою власну думку. )
no subject
Date: 2012-10-02 05:49 am (UTC)цікаво
тут я ремарку зроблю: я не дай боже не закликаю нікого міняти думку, особливо у такій тендітній сфері як літературні уподобання і їхня класифікація ( пошуках істини)
мій досвід каже тільки про те, що все воно релятивне, і ви абсолютно праві, коли кажете, що деякі речі починаєш розуміти інакше - залежить від часу і навколишнього середовища, тобто те саме, що англійці кажуть - everything is a matter of perception (прошу зауважити, вони не переходять тут у брутальний соліпсизм!)
мені макондо пішло одразу - давно то було, ще в студентстві, а коли недавно перечитав, то зрозумів, що це не просто талаовита штука, а для мене так просто геніяльна, якась потойбічна - і то не залежить від географії, так само потойбічним для мене є, наприклад, андрій платонов у кращих його творах (але це все смакове, знову таки)
no subject
Date: 2012-10-02 04:26 pm (UTC)Тут ви мене попалили. Але звучить так "професійно" що впевнена, що бачу це написаним десь! Чи десь читала. Бачите мою аватарку? Це неспроста! ) I wish I could speak whale! Моя голова дивує мене саму. Тривожний симптом, нє? ) Але я скзала не просто так. Якщо згадаю, обов'язково вам повідомлю!
Мені теж дуже подобаються твори Гарсія Маркеса. Тільки, не прийміть за жеманність, віддаю перевагу орігіналу. Російською мовою я не сприймаю, як не розумію меню у мобілці ніякою мовою окрім англійської.
no subject
Date: 2012-10-02 04:39 pm (UTC)Єдиний спосіб не впадати у той ваш соліпсизм (мусила погуглити що воно таке) - це порівняти сприйняття! ) Що я і спромагаюсь зробити. Чи це я чогось недорозумію? Інакше, як я знатиму, що ви маєете на увазі? Я собі можу щось таке намалювати що вас дуже здивує неочікуваністю! А я при тому буду дуже щира і діятиму in good faith (сумлінно).
no subject
Date: 2012-10-01 03:14 pm (UTC)Чи, тіпа, все це повинно поважатись, але, як на мене, то повна туфта. Але я підіграю, бо я цивілізована людина і мушу поважати, але між дужками і думками, а також між нами, ну ви понялі. (думка імперської людини)
Це окрема ідеологія, яка призвана зберігати своє та не пущати чужих впливів. Ви у британців цьому навчилися? )))
no subject
Date: 2012-10-02 05:39 am (UTC)общєствєнні науки, а особливо така наука як фільольогія, замішана якимсь адванснутим гумористом на хвілосопії - то дуже заангажована сфера, там знайти правду важко))) тільки досвід допомагає викремити найменш контроверсійні речі і пристати до них, залишаючиь при тому критичним= і тут дійсно, янмд, британці досягли найпомітнішого прогресу у гармонізації своєї розумової діяльності з накопиченим общєствєнними науками світовим досвідом (я сам "общєствєннонауковець", можу ділитися досвідом)
а щодо окремих культурних явщ то, як його не оприділяй-закрите чи відкрите- для переважної більшості то опрєдєлєніє залишиться завжди чимось незрозумілим
а для адванснутого діяча з іншим почуттям гумору - темою для дискусії і для шпиньок))))
і так, є таке британське правило комунікативності общєствєнной (яке я дуже люблю і вважаю правильним) - the importance of NOT being earnest=
no subject
Date: 2012-10-02 04:19 pm (UTC)Про почуття гумору та заангажованість - то 100500! (щось я останнім часом причепилася до цієї інтернетської оцінки, скоро пройде)
Британців я теж поважаю, але без фанатизму, вони для мене не самі-самі, але тільки одні з найкращих. Я так дивлюся, що і французи і італійці теж не промах, а ще є менш відомі народи, і таких багато, і на заході, і на сході, так що те, до чого мої очі можуть дотягнутися то просто якась малесенька часточка того, що є. Я помітила цю помішаність на англійцях, один друг у мене теж такий, як ви. Але я, кому винна, всім пробачаю. ))))
А, і дякую за доброзичливість!
no subject
Date: 2012-09-29 01:40 am (UTC)З цього витікає нібито "парадокс" що "дика" думка є вільнішою та відкритішою (у сенсі open your mind) за "цивілізовану".
Світогляд Габріеля Гарсія Маркеса формувався з багатого джерела індєйської культури приборканої іспанською, імперською, культурою. Звідти вийшла несподівана суміш, яка могла квітнути на досить дикому грунті "облагороженому" індустріальною революцією, але так тією дикістю і не усвідомленою окрім як магічна.