Гегель винахідник діалектики Частина І
Oct. 7th, 2012 10:58 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chita_iЦікавий допис mamay-m «Новий вид - совіцькі люди» та, там само, посилання на допис levkonoe «Утопия - место, где все счастливы. Оно нам надо?» нагадали мені передивитися книжницю “Hegel para principiantes” тому що саме він був винахідником діалектики як зброї, якої хто тільки не використовував. І ліві, і праві, і центристи. Хто як міг. А згадала я про нього тому що діалектика є одним з трьох «китів» марксизму.
Гегель (а чого, до речі, не Хехел?) був революціонером у філософії, тому що розвив власну філософську систему. Таким чином, змінив систему, яка вважалася традиційною протягом двох тисяч років. Класична логіка була оголошена Аристотелем (384-322 b. C.), який також покращив дедуктивний аргумент званий силогізмом.
Хоча Гегель вчився на лютеранського клерка та мріяв у молодості придумати «релігію для народу» Volksreligion, усе життя спромагався помирити віру і розум і вважав що містком між ними є поезія. Тим не менш, ставив філософію вище за релігію та мистецтво.
Мабуть саме протестантська віра у те, що всі люди володіють внутрішньою свободою, привернули увагу саме лівих ідеологів. У «Філософії історії» пояснює Гегель, що світова історія «свободи» ділиться на три етапи. Першим етапом був древній Схід: тільки одна особа була вільною, правитель. Другим етапом була Класична Древність: деякі особи були вільними, але практикувалося рабство. Третім етапом є християнська германська епоха: починається коли розуміється що усі люди мусять бути вільними. Через довгий процес історія приходить до Французької Революції, з якою свобода перетворюється у принцип що застосовується і практикується.
Також Гегель вважав державу беззмістовним механізмом, був прихильником права та громадянського суспільства, а також вважав що підприємства мусять керуватися ринковою економікою. Тим він, напевно, притягнув центристів. Праві в ньому, мабуть, бачили релігійне тяжіння та Абсолют, тому теж линули до нього як могли. Взагалі ідеї Гегеля були або відторгнуті постмодерністами, або використані досить негуманним засобом тоталітаризмами. Без цих ідей можна обійтися, але не рекомендується, бо саме вони були розвитком сучасної філософії перемиреної з майже науковими методами, хоча практика виявилася катастрофічною. Але спомагання Гегеля досягти «тотальності» та гармонійно поєднати у своїй системі усі попередні теорії, стало привабливим для усіх напрямків ідеологій.
Першим філософію вивільнити від метафізики спромігся Еммануїл Кант (1724-1804), кажучи про неї що вона є «тільки ідеєю науки як системи». «Правда» перестала бути недосяжним ідеалом після трьох «Критик» Канта:
+ Критики чистого розуму (1781) у якій йдеться про можливості наукового знання ( «справжнього» знання)
+ Критики практичного розуму (1786) де викладається етика Канта, його концепти про моральне знання (або, як ми можемо пізнати «добро»).
+ Критика здатності судження (1790) де розкривається тема естетики і нашої відповіді на мистецтво і природну красу (або про те, як ми можемо пізнати «красу»).
Кант претендував закласти міцну основу для просування наукового знання. Тому, у своїй «Критиці чистого розуму» (теоретичного "розуму") говорив про певні проблеми які відносяться до знання: Як ми знаємо те, що знаємо? Які є умови та можливості знання? Що можемо знати і що втікає від нашого знання? Кант вважав, що пізнаємо всесвіт фільтрований через категорії, які є складовими елементами нашої суб’єктивності. Кант вважав, що довів що можемо знати тільки світ таким чином, як він з’являється перед нами і як ми його експериментуємо, не таким, яким він є «сам по собі». Встановив базу знання, але також обмеження.
Гегель пішов набагато дальше. Філософія Канта була дещо шизофренічною у сенсі що у своїх критиках описує людські здібності у формі, що поглиблює розрив між сферою пізнання і сферою свободи.
Фіхте (Fichte), Шхелінг (Schelling) і Гегель прагнули просунути далі революцію розпочату Кантом. Кожний з них спробував винищити по своєму розділ який Кант закріпив у своїх роботах: між вірою та розумом, між церквою і державою, між обмеженим та безмежним. Кожний з філософів старався вирішити кантівські парадокси і перебудовувати його категорії у нові системи без тріщин.
Далі буде
Гегель (а чого, до речі, не Хехел?) був революціонером у філософії, тому що розвив власну філософську систему. Таким чином, змінив систему, яка вважалася традиційною протягом двох тисяч років. Класична логіка була оголошена Аристотелем (384-322 b. C.), який також покращив дедуктивний аргумент званий силогізмом.
Хоча Гегель вчився на лютеранського клерка та мріяв у молодості придумати «релігію для народу» Volksreligion, усе життя спромагався помирити віру і розум і вважав що містком між ними є поезія. Тим не менш, ставив філософію вище за релігію та мистецтво.
Мабуть саме протестантська віра у те, що всі люди володіють внутрішньою свободою, привернули увагу саме лівих ідеологів. У «Філософії історії» пояснює Гегель, що світова історія «свободи» ділиться на три етапи. Першим етапом був древній Схід: тільки одна особа була вільною, правитель. Другим етапом була Класична Древність: деякі особи були вільними, але практикувалося рабство. Третім етапом є християнська германська епоха: починається коли розуміється що усі люди мусять бути вільними. Через довгий процес історія приходить до Французької Революції, з якою свобода перетворюється у принцип що застосовується і практикується.
Також Гегель вважав державу беззмістовним механізмом, був прихильником права та громадянського суспільства, а також вважав що підприємства мусять керуватися ринковою економікою. Тим він, напевно, притягнув центристів. Праві в ньому, мабуть, бачили релігійне тяжіння та Абсолют, тому теж линули до нього як могли. Взагалі ідеї Гегеля були або відторгнуті постмодерністами, або використані досить негуманним засобом тоталітаризмами. Без цих ідей можна обійтися, але не рекомендується, бо саме вони були розвитком сучасної філософії перемиреної з майже науковими методами, хоча практика виявилася катастрофічною. Але спомагання Гегеля досягти «тотальності» та гармонійно поєднати у своїй системі усі попередні теорії, стало привабливим для усіх напрямків ідеологій.
Першим філософію вивільнити від метафізики спромігся Еммануїл Кант (1724-1804), кажучи про неї що вона є «тільки ідеєю науки як системи». «Правда» перестала бути недосяжним ідеалом після трьох «Критик» Канта:
+ Критики чистого розуму (1781) у якій йдеться про можливості наукового знання ( «справжнього» знання)
+ Критики практичного розуму (1786) де викладається етика Канта, його концепти про моральне знання (або, як ми можемо пізнати «добро»).
+ Критика здатності судження (1790) де розкривається тема естетики і нашої відповіді на мистецтво і природну красу (або про те, як ми можемо пізнати «красу»).
Кант претендував закласти міцну основу для просування наукового знання. Тому, у своїй «Критиці чистого розуму» (теоретичного "розуму") говорив про певні проблеми які відносяться до знання: Як ми знаємо те, що знаємо? Які є умови та можливості знання? Що можемо знати і що втікає від нашого знання? Кант вважав, що пізнаємо всесвіт фільтрований через категорії, які є складовими елементами нашої суб’єктивності. Кант вважав, що довів що можемо знати тільки світ таким чином, як він з’являється перед нами і як ми його експериментуємо, не таким, яким він є «сам по собі». Встановив базу знання, але також обмеження.
Гегель пішов набагато дальше. Філософія Канта була дещо шизофренічною у сенсі що у своїх критиках описує людські здібності у формі, що поглиблює розрив між сферою пізнання і сферою свободи.
Фіхте (Fichte), Шхелінг (Schelling) і Гегель прагнули просунути далі революцію розпочату Кантом. Кожний з них спробував винищити по своєму розділ який Кант закріпив у своїх роботах: між вірою та розумом, між церквою і державою, між обмеженим та безмежним. Кожний з філософів старався вирішити кантівські парадокси і перебудовувати його категорії у нові системи без тріщин.
Далі буде
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-10-09 10:00 am (UTC)Але я Геґеля не осилив, бо він пише як шизофренік (на жаль). А от Кант - молодця: пише туманно, але суть проглядається. Першу критику я на 1/3 осягнув, а далі не зміг і не стало часу... (Геґеля я осягнув на 5 сторінок, хоча брався за три твори - почергово... І на всіх засинав)
no subject
Date: 2012-10-09 02:20 pm (UTC)Матиму час ще про Гегеля допишу другу частину.