![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Допис цей, напевно, мало хто прочитає. Один мій друг каже, що дописи мають бути "короткими, як пук, та мілкими (чи то було "міткими"?), як плювок" (досить романтично, чи не так? бгггг!), і що я ніяка не "селебріті" щоб читати мої довжелезні дуже середні тексти (здається, слово було "без іскри"). Але, я відповіла, що я не попсую, що журнал пишеться для мого власного задоволення і, хто не хоче читати, то його власне горе. Тому, почнемо.
Чомусь мені хочеться продовжувати цитувати книжку Оксани Забужко про "нашу українську Даму" Лесю Українку. Але мушу переписувати, як секретарка якась, і час забирає. Крім того, книжка найцікавіша, але стільки в ній всього поспліталося та порозкидано, що як не спромагаюсь вибрати короткі цитати, все не виходить. Спробую відокремити тему про європейський аристократизм, або шляхетність, поки українці не придумали свого, не такого польського, слова. :-)
Хоча, вчити аристократизму наших нуворишей, нагадує мені як вчив Оскар Шліндер у "Списку Шліндера" ("Schindler's List") німецького начальника-кровожера Амона, який розважався, підстрілюючи з балкону рабів, панському "пробаченню" та "милості". Але даремно, все рівно я хочу говорити на цю тему, і запрошую вас приєднуватися, якщо вам цікаво.
Колись, років надцять тому, мені було дивно спостерігати спроби "реабілітації" в Росії аристократичного (у їхньому напівазійському розумінні, все більше царського). Всякі там перезахоронення імператорів, пошуки родословної, жук і жаба стали почуватися граф'ями князями, тощо. Я не розуміла, навіщо все це, тим більше, вони, як здається, не збираються обезсовковлюватися, а пошуки шляхетного в своїй культурі служить дуже добре ідеї десоветизації. Потім зрозуміла, що пошуки власної сучасної самоідентифікації просто повинно мати частку від шляхетного, інакше знов відродиться "плебейска культура". Думаю, вживу совковий штамп, "зараз, як ніколи" в Україні важлива ця тема. Також хочу, щоб підійшли ми до неї не так поверхово та формально, чи більш, вертикально-самодержавно, як наші сусіди.
То, почнемо з самого "видного", зовнішнього.
( читати далі )
Чомусь мені хочеться продовжувати цитувати книжку Оксани Забужко про "нашу українську Даму" Лесю Українку. Але мушу переписувати, як секретарка якась, і час забирає. Крім того, книжка найцікавіша, але стільки в ній всього поспліталося та порозкидано, що як не спромагаюсь вибрати короткі цитати, все не виходить. Спробую відокремити тему про європейський аристократизм, або шляхетність, поки українці не придумали свого, не такого польського, слова. :-)
Хоча, вчити аристократизму наших нуворишей, нагадує мені як вчив Оскар Шліндер у "Списку Шліндера" ("Schindler's List") німецького начальника-кровожера Амона, який розважався, підстрілюючи з балкону рабів, панському "пробаченню" та "милості". Але даремно, все рівно я хочу говорити на цю тему, і запрошую вас приєднуватися, якщо вам цікаво.
Колись, років надцять тому, мені було дивно спостерігати спроби "реабілітації" в Росії аристократичного (у їхньому напівазійському розумінні, все більше царського). Всякі там перезахоронення імператорів, пошуки родословної, жук і жаба стали почуватися граф'ями князями, тощо. Я не розуміла, навіщо все це, тим більше, вони, як здається, не збираються обезсовковлюватися, а пошуки шляхетного в своїй культурі служить дуже добре ідеї десоветизації. Потім зрозуміла, що пошуки власної сучасної самоідентифікації просто повинно мати частку від шляхетного, інакше знов відродиться "плебейска культура". Думаю, вживу совковий штамп, "зараз, як ніколи" в Україні важлива ця тема. Також хочу, щоб підійшли ми до неї не так поверхово та формально, чи більш, вертикально-самодержавно, як наші сусіди.
То, почнемо з самого "видного", зовнішнього.
( читати далі )