Тут один історик, який призиває стидатися української історії,
Ярослав Грицак, дуже у загальних рисах описує чужі ідеї про те, як цінності не дозволяють націям збагатіти, але не приводить ніяких конкретних прикладів. Навіть каже, що не вивчає їх, а тільки привертає увагу до важливості їхнього вивчення.
То у рамках обговорення, запропоную деякі.
Наприклад, чісто русскую «ініціатива наказуєма». Тобто, говориш «ініціатива» і зразу асоціація «дурень з ініціативою», або «три гетьмани».
Інша, наприклад: усе національне (різновид «атєчєственнайє» - гірше за іноземне.
Красти у держави не соромно.
Закони у більшості своїй шкідливі і виконувати їх треба тільки коли не можеш досягти свого у ручному кон’юнктурному режимі.
Начальство само по собі закон. Тому, дотримуватися законів йому не обов’язково.
Сучасна цінність: без фінансування з зовні неможливо нічого зробити.
Виробники втрачають сили і заробляють мало. Набагато вигідніше перепродавати.
На людях треба бути «ідейним», але зовсім не обов’язково жити по тим принципам.
Якби той дядя історик так і казав прямо, була б інша справа. А розказувати про не такі вже й сучасні пілюлі, не знаючи, до якого боку прикласти – то просто плескання язиком. Але він знає, що робить. Аби казати прямо, таке мало кому сподобається. Бо при звичаєвому та структурному насильстві ці «цінності» плекаються, вирощуються та підтримуються брехунами усіх соціальних прошарків. Дехто ще досить ніжно та не усвідомлено ставиться до совку. «Свідомий» - то лайка. Система саморегулюється і поки ще ніхто не вивів її з рівноваги.